Побачила світ нова, вже третя книжка одеського інженера й театрала Д.Я. Макаревського «Про цей нелегкий «легкий» жанр». Трапилося так, що мені довелося розповідати читачам про дві перші його роботи. Із вдячністю авторові й почуттям відповідальності беруся за третю розповідь.
Про що його нова книжка? Звичайно, про так званий легкий жанр у найрізноманітніших його, як говорить сам автор, «напрямах», про свою участь у ньому, про тих, хто приніс славу жанру й радість зустрічей з ним глядачам, про враження, які не тьмяніють із роками й навіть десятиріччями.
Ця книжка продовжує попередні. Вона й «про самий жанр взагалі» і про його побутування в нашому місті. Про гастролерів та одеських діячів. Автор намагається зберегти від забуття натуру, що відійшла у небуття і що відходить. Він любить місто, з яким, побоюючись майже неминучої злиденності для нездорових людей пенсійного віку, територіально розстався десять років тому, але воно назавжди залишилося в його серці...
Біди й радості Одеси – його біди й радості. Востаннє Д. Макаревський був тут два роки тому. «Я ходив по вулицях і плакав... місто забите транспортом, що ледве справляється із перевезенням пасажирів, немає чим дихати... Навіщо потрібно було згубити санаторії, щоб забудувати Фонтан одноосібними палацами?..» І подумки повертався до Одеси своєї молодості й зрілих років.
...За порадою В. Хаїта у той приїзд він вирішив розповісти про «легкий жанр».
Як і в попередніх книжках, Макаревський чуйний, щирий та чесний в оцінках. Він розповідає про оперету й мюзикли, про театри мініатюр, нині легендарні «Парнаси», «Капустяний» театр Будинку актора, про «Комедіум», шоу-театр «Ришельє», філармонійні концерти, літній театр «Міськсад», «Зелений театр» і навіть... цирк, про телебачення та його проблеми.
Він прагне по можливості відновити історичну справедливість, згадуючи, на жаль, скажемо чесно, сьогодні майже забутих майстрів Е. Ліберро, Є. Гловацьку, Н. Бухаріну, Н. Ушакову, М. Кремінського, О. Шнайдера, О. Баренбойма, З. Дьяконову, А. Альтман та багатьох інших.
Давид Якович ерудований, однак не приховує джерел інформації, а пропонує їх увазі читачів («Освіченість хочуть показати» – це явно не про нього). Його розповідь забарвлена безцінними власними спогадами, особистісним поглядом. За кожним рядком відчувається автор, його закоханість у мистецтво, його шляхетне серце. У нього є своє бачення й власний стиль із легким нальотом незнищенного «одесизму».
Кілька прикладів. «На Новий рік ми всі маємо до якоїсь міри стати ідіотами, щоб дивитися...» (не хочу називати твір та артистів, які справедливо обурили автора книжки, – В.М.). Або ось ще. «Навіщо старатися ТБ, якщо можна показувати всілякі серіали – дивись, і народ не порозумнішає». «В оркестрі головний диригент Скрипка – і цим усе сказано».
Несподівано, але точно: «Я вважаю, що «Старі будинки» – вершина опереткової драматургії... Весело, дотепно, чудові образи, акторам є що грати, а головне – це типово одеське видовище». Раніше не замислювався про це, але ж вірно!
Про Георгія Голубенка: «Сильний літературний дар із трохи іронічним складом розуму... текст легкий, жарти народжуються ніби по ходу справи. І тому, що вони не вимучені, особливо смішні».
У книжці щедро розсипані... поради. Наприклад, показати повторно по ТБ ювілейний концерт К.І. Шульженко 1976 року. І нещодавно блискучий концерт було знову показано! Д. Макаревський тонко зауважує: «Цей концерт вів диктор Є. Суслов. Скільки чарівності, скільки такту, яке проникнення в стиль концерту, яка інтелігентність».
Говорячи про роки розквіту Одеського цирку, Давид Якович вдячно згадує директора П. Ткаченка й справедливо пропонує присвоїти його ім'я нашому цирку.
Або ось така «дрібниця»: «зірка – штучний товар, а не фабрика». Але ж явно невдало придумала назву (або прийняла пораду) Алла Пугачова для свого проекту «Фабрика зірок».
У мистецтві не буває дрібниць.
І тут хочеться, користуючись нагодою, звернутися, як мені здається, до важливої проблеми редагування видань. У цій гарній і в цілому достовірній, добротній книжці є прикрі «плямочки». Щоб не бути голослівним, наведу кілька конкретних прикладів. Персонаж «Маріци» названий на одній сторінці Тасілло, на іншій – Тасіло, хоча в «Путівнику «У світі оперети» вказується – Тасілло. Мюзикл «Кін» вийшов «КіПом». «Фіалка Монмартру» кілька разів названа «ФіалкаМИ Монмартру», а Барінкай – Борінскою... Каватіна Фігаро у репертуарі Магомаєва відноситься до «Одруження Фігаро», а не «Севільського цирюльника», як це насправді. Йдеться чомусь про дует Лепешинської та Сергеєва, що не існував: можна було б говорити про дуети Дудинської та Сергеєва, Лепешинської і Преображенського. Режисер Горікер названий Горрікером, В. Токарська – Т. Токарською, І. Рамішвілі – Р. Рамішвілі, композитор Н. Бродський – І. Бродським, режисер С. Штейн – А. Штейном, акторка Російського театру ДіНтан – ДіПтан. Невірно названо ім'я співачки Ушкової, ПелЕшенко перетворився у ПелЮшенка тощо. Не буду множити число прикладів, які, переважно, звичайно, є помилками. Вони, як уже помітив, лише привід звернутися до важливої проблеми.
Є в моїй «колекції» дуже багато аналогічних прикладів із видань різних видавництв та різних років, включаючи навіть НАУКОВІ збірники. (Саме тому не називаю видавництво.) Висновок: склалася практика невірного редагування – мало знати мову та стилістично вдосконалювати тексти. НЕОБХІДНЕ РЕДАГУВАННЯ робіт, які публікуються, ФАХІВЦЯМИ в КОНКРЕТНІЙ галузі.
Мені не хотілося б, щоб зроблені зауваження спроектувалися на якість книжки, що рецензується. Відзначені неточності не можуть перекреслити загального гарного враження від змістовної роботи автора, до якого я ставлюся із щирою повагою та вдячністю за його внесок у культурну історію нашого міста.
Завершити розмову хочу словами автора книжки: «Закінчилася та Одеса, яка була легким жанром... Але людина живе надією. І я сподіваюся, що усе ще може повернутися, що Одеса стане знову першокласним курортом, центром гумору та музики, містом радісних людей, містом біля Чорного моря, «яке я бачу уві сні».
Будьте, Давиде Яковичу, за можливості, благополучні разом із Вашим ангелом-хранителем Люсею.
І нехай збудуться Ваші й наші надії.
