«Не извиняйся неведением; ибо неведеевый сотворивший же достойная ранам, биен будет за то, что не знал».
Преподобний Іоанн Лествичник
Цю історію повідала знайо¬мому мені санкт-петербурзькому журналістові православна грецька черниця одного з небагатьох православних монастирів Єрусалима, що ще залишилися. Пізніше сюжет обростав фактами з різних друкованих і електронних інформаційних джерел світу. Складалася сенсаційна версія для рубрики "Очевидне – неймовірне". Однак публікувати матеріал він не зважився. Крім свідків свято¬отецького переказу, в інших надійних джерелах підтверджень поки що не знаходилося. Наприклад:
Преподобний Кукша Одес¬ький (1964 р.): "Останні часи настають. Незабаром буде екуменічний собор за назвою "Святий". Але це буде той самий "восьмий собор", що буде збіговиськом безбожних. На ньому усі віри з'єднаються в одну. Потім буде скасовано всі пости, чернецтво буде цілком знищено, єпископи будуть одружені. Новостильний календар буде впроваджено у Вселенській Церкві. Будьте пильними…"
Реальний привід до публікації цієї теми виник лише в жовтні минулого року. На брифінгу відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополит Смоленський і Калі¬нінградський Кирило повідомив, що 4-5 липня 2006 р. у Москві відбудеться Все¬світній саміт релігійних лідерів.
"Досвід міжрелігійної співпраці в Росії є унікальним, його буде корисно довести до відома світового співтовариства", – заявив владика Кирило. І це ні в кого з віруючих не викликало сумніву. Предметом полеміки стала завершальна і особливо підкреслена митрополитом думка: "Сьогодні точка зору духовних лідерів на такі питання, як, наприклад, боротьба з тероризмом, особливо важлива". Фа¬хівці, які професійно займаються проблемами світового тероризму, які знають набагато більше документальних фактів про організаторів, виконавців і замовників цього жаху, знизують плечима. Свідчення про справжні причини і мотивацію злочинів подібного роду і не тільки по сайту: http://www.st911.org (громадської асоціації "Вчені за правду про 11 вересня") навряд чи дають привід визнати корисність такого обговорення. Для професіоналів воно виглядає просто наївним. А можливо, навіть неусвідомленою спробою "навести тінь". У цьому контексті ще більш засмутило і насторожило твердження, що саміт у Москві зіграє "велику роль для запобігання екстремізму на релігійному і національному ґрунті", – сказав керівник відділу зовнішніх церковних зв'яз¬ків.
Про це докладніше далі.
Але занепокоєння вірних православної церкви – воцерквлених людей – викликало інші обставини. Перелічуючи імовірний склад учасників намічуваного екуменічного саміту, митрополит висловив надію, що Ватикан буде представлено тут на високому рівні.
Це для будь-якого віруючого, навіть мало знаючого богослів'я, був як грім з ясного неба. За всю історію нашої Православної церкви жоден Російський государ не побажав і жоден вождь Радянської країни не насмілилися запрошувати папу Римського до столиці.
Подібна заява настільки високопоставленого ієрарха церкви була скоріше кинутим пробним каменем, щоб перевірити реакцію православного світу на настільки зухвалий крок.
Однак офіційний світ у цілому, а не тільки православний, звик вже до таких (!) потрясінь, що навіть майже перестав реагувати. Здає¬ться, що спробний виклик був саме на це і розрахований.
На щастя, за апостасійних часів народ Божий пильнує, як і перші християни: "Пильнуйте, близько вже, біля дверей..." А в нашій Одеській єпархії ще предосить людей, які розбираються в богословських науках, які знають історію Православної церкви з Апостольських часів. Вони намагаються досвід наших благочестивих предків використовувати для аналітичного прочитання фактів і ситуацій, які складаються або організовуються у сучасній дійсності.
Здавалося б, який логічний зв'язок між фактом відмовлення Російської Православної Церкви від екуменизму, як чергової Всесвітньої єресі, висловленої нашими духовними пастирями в 1946 р., та їхнім ни¬нішнім наміром скликати фактично екуменічний са¬міт? Виявляється, "місток" є. Саме про нього ви довідаєтеся з розповіді грецької черниці.
– Митрополит Микола (Ярушевич), який у п'ятидесятих і шістдесятих роках був головою Відділу зовнішньоцерковних відносин, у 1957 р. летів в одному літаку з Хрущовим. Микита Сергійович підсів до владики і запитав: "Миколо Дорофійовичу, а Ви вже подумали про свою заміну?" – "Про заміну? Ми вмираємо на своїй посаді". – "А я все-таки настійно рекомендую подумати Вам про свою заміну". Заміна вже була готова в особі митрополита Никодима (Ротова). Його було рукопокладено у єпископи в 1957 р. і "призначено" заступником Владики Миколи.
До цього поки що можемо додати два факти. Саме Никодимові належить ініціатива втягування РПЦ МП до екуменічного органу – Всесвітньої Ради церков.
Хрущов, як найлютіший із усіх відомих богоборців і гонителів церкви, збирався показати останнього попа по телевізору. І незабаром після цієї заяви був знятий з посади.
Митрополит Никодим під час своєї зрадницької ретельності проти Православ'я одержав від Господа чотири попереджувальні інфаркти. Однак не взяв до уваги і не отямився. П'ятий інфаркт настиг відступника в резиденції понтифіка в Римі. Ото вже, справді, душа впала до ніг папи Павла Іоанна. Чи стала пересторогою ця скорботна подія для деяких ієрархів? Подивимося за результатами екуменічного Всесвітнього саміту.
Поки втішно одне, що ані папа Римський, який давно мріє відвідати цитадель Православ'я – Москву; ані далай-лама, який допомагав фашистським ватажкам Третього рейху утворити нову окультну релігію, на саміті не з'явилися.
Цьому протистояла молитовна єдність православних Південної та Північної Пальміри, очолена чернецтвуючими Нового Афона (Абхазія), Єрусалима і грецького Афона.
Тисяча листівок з колективними та індивідуальними підписами захльоснули Московську Патріархію. Надсилали "Стояння за істину", "Голгофа людства і руський хрест" та інші звернення з Півночі, Центру, Сходу і Півдня Святої Русі з вимогою не тільки скасувати Всесвітній собор нечестивих, але і припинити будь-яку участь РПЦ МП в усіх екуменічних заходах. Розірвати єретичну Баламандську угоду – унію з католиками і Шамбезійську угоду – унію з монофізитами, вийти з усіх екуменічних організацій, із Всесвітньої Ради Церков (ВРЦ) і Конференції Європейських Церков (КЄЦ).
"Ми звертаємося до усіх архіпастирів з вимогою скликання надзвичайного Архірейського Собору і Помісного собору для припинення апостасійного процесу в Православ'ї" – цей заклик червоною ниткою проходив майже через усі послання подвижників православної віри. І набатним дзвоном стукався в усі серця!
На Архірейському соборі (2004 р.) наш владика Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський, по Правді Божій оцінив те, що заважає народу і всій повноті Православної Церкви досягти спільної мети: через Покаяння і Прощення – Порятунок душ наших. Закликавши до проведення Помісного Собору РПЦ, митрополит Агафангел переконливо довів, у чому загроза насаджуваного у світі Ватиканом екуменізму. Відкрито при всьому чесному народі владика засудив прийняття електронної кодификації ІНН. Заміну нашого освяченого водохрещенням імені на число. Застеріг від лих, які несе глобалізація, коли ми будемо поступатися національними інтересами свого народу в угоду радникам духовно одряхлілого Заходу, який підкріплює свої домагання тільки військово-технічною міццю.
Православні люди з любов'ю і великою радістю дякують Вам, Владико Кириле, за те, що не спокусилися і не пішли до кінця слідами Вашого патрона, митрополита Никодима. Вчасно зрозуміли і знайшли привід відмовити в участі в саміті і далай-ламі, і, треба думати, папі. Можливо, ми помиляємося? Але ж це тепер зовсім не важливо. Наруга й опоганення землі і столиці Православної не відбулося. Та й саміт не переріс за своєю значимістю у Восьмий Вселенський собор. За Святоотецьким переказом цьому збіговиську приділяється моторошна роль, на останні часи стати розбійницьким, "вовчим", коли спокусяться і найос¬віченіші, й обрані.
Ми, прості православні миряни, усвідомлюємо всю глибину душевної тривоги православного ченця-поета о. Романа: "Білі церкви, опори всесвіту, не устоїте – обрушиться світ!.." і у всій повноті духовної розділяємо її.
Розуміємо, як важко було Вам перебувати на вістрі дискусії віруючих і невіруючих. Це все одно, що між молотом і ковадлом. Хто не переможе, а Вас усе одно зачепить. Світ став твердим, лукавим, агресивним. Не виключено, що і влада мирська, вирішивши відновити свої геополітичні амбіції, намагалася тиснути. Інакше звідки б Вашому прес-аташе озвучувати такі далекі від православної віри поняття, як "духовна експансія", "експорт Православ'я". І вже точно з подачі можновладців – "енергетична експансія Росії повинна бути підкріплена експансією духовною". Звичайно, висловлюючись грубою мовою народної дипломатії, тільки для тих прибитих постмодернізмом ослів, які цього жадали від Церкви, і стояли, подібно до Буриданова, між двома оберемками сіна, у замисленому виборі між атеїзмом і неоязичеством (екуменізмом). Їм, звичайно, слід було підкинути, як інформацію до подальшого "міркування", ще одну альтернативу, але не більше. Це стиль католицький і нам зовсім не підходить.
Згадаємо геніального Гоголя:
"Як на мене, божевільна і думка впровадити яке-небудь нововведення в Росію, минаючи нашу Церкву, не спитавши у неї на те благословення. Безглуздо навіть і до думок наших прищеплювати будь-які європейські ідеї, доки не охрестить їх вона світлом Христовим. Побачиш, як це раптом і у твоїх же очах буде визнано усіма в Росії, як віруючими, так і невіруючими, як раптом виступить усіма впіз¬нана наша Церква. Була на те воля Промислу, щоб не¬збагненна сліпота упала на очі багатьох. Коли розбираю пильно нитку подій світу, бачу всю мудрість Божу, що попустила тимчасовому розподілу Церков, що повеліла одній стояти нерухомо і ніби вдалині від людей, а іншій – хвилюватися разом з людьми; одній – не приймати в себе ніяких нововведень, крім тих, котрі були внесені святими людьми найкращих часів християнства і першими батьками Церкви, другій – змінюючись і пристосовуючись до всіх обставин часу, духу і звичок людей, вносити всі нововведення, зроблені навіть порочними несвятими єпископами; одній – на час ніби вмерти для світу, іншій – на час ніби оволодіти усім світом; одній – подібно до скромної Марії, відклавши всі піклування про земне, поміститися біля ніг Самого Господа, потім, щоб краще наслухатися слів Його, перш ніж застосовувати і передавати їх людям, іншій же — подібно турботливій господині Марфі, гостинно клопотати біля людей, передаючи їм ще незважені всім розумом слова Господа. Благу частину обрала перша, що так довго прислухалася до слів Господа, виносячи докори недалекоглядної сестри своєї.
Зате в нашій Церкві збереглося усе, що потрібно для суспільства, яке нині прокидається.
У ній кормило і стерно наступаючому новому порядку речей, і чим більше входжу в неї серцем, розумом і думками, тим більше дивуюся дивовижній можливості примирення тих протиріч, яких не в змозі примирити тепер Церква Західна. Західна Церква була ще достатня для колишнього нескладного порядку, ще могла абияк керувати світом і мирити його з Христом в ім'я однобічного і неповного розвитку людства. Тепер же, коли людство стало досягати розвитку цілковитого в усіх своїх силах, в усіх властивостях, як добрих, так і поганих, вона його тільки відштовхує від Христа: що більше клопоче про примирення, то більше вносить розбрат, будучи не в змозі освітити вузьким світлом своїм усякий нинішній предмет із усіх його сторін. Усі зізнаються в тому, що цим самим введенням у себе безлічі постанов людських, зроблених такими єпископами, які ще не досягли святістю життя свого до повної і багатобічної християнської мудрості, вона звузила погляд свій на життя й світ і не може охопити їх. Повний і всебічний погляд на життя залишився на її Східній половині, мабуть, заощадженій для пізнішої і цілковитої освіти людини. У ній простір не тільки душі і серцю людини, але і розуму, у всіх його верховних силах; у ній дорога і шлях, як спрямувати усе в людині в один злагоджений гімн верховній Істоті".
І, ніби підхоплюючи правоту Гоголя про всесвітню тугу за зникаючою на Заході духовністю, говорить зовсім нерелігійна людина – великий французький письменник Антуан де Сент Екзюпері:
"Є тільки одна проблема, одна-єдина в усьому світі. Повернути людям їхнє духовне значення, їхні духовні турботи. Дати, як дощу пролитися над ними чомусь схожому на григоріанські співи. Не можна, розумієте, не можна більше жити холодильниками і кросвордами. Не можна жити без поезії, без барв, без любові. Варто почути селянську пісеньку ХV століття, щоб виміряти нею глибину нашого занепаду. У нас нічого не залишилося, крім голосу робота – реклами. Два мільярди чоловік не чують більше нічого, крім роботів, які не розуміють нічого, крім роботів, два мільярди чоловік стають роботами. Усі потрясіння останніх тридцяти років мають лише два джерела: безвихідь еконо¬мічної системи XIX століття і духовне зубожіння. Чому Мермоз став фашистом? (знаменитий льотчик Жан Мермоз – друг Екзюпері, долучився до фашистської групи "Чорних хрестів", очолюваної полковником Де ля Рокком). Від духовної спраги. Чому Росія? Чому Іспанія? Люди піддали перегляду цінності Декарта: і крім науки про природу, від цих цінностей не залишилося нічого...
І ось тепер перед нами стоїть тільки одна проблема, одна-єдина: знову від¬крити, що є життя духу, більш високе, ніж життя розуму, єдине, здатне задовольнити людину.
А я згадую, що не минуло і трьохсот років з тих пір, як писалася "Принцеса Клевська" і навіки ішли в монастир через загиблу любов, такою великою була ця любов. Сьогодні люди теж кінчають із собою. Але страждання цих самогубців нагадують скоріше сказ".
Завдяки Вам, Владико Кириле, ми змогли засвідчити участь у заочному диспуті віруючих і невіруючих двох найбільших письменників і мислителів Сходу і Заходу. Обоє вони якщо і не на Вашому боці, то на боці Вашого, сподіваємося, остаточного вибору.
Увесь Православний світ, Владико Кириле, шанує Ваші таланти богослова і адміністратора, людську мудрість, чуйність і чулість душі. Ваш внесок у створення концепції Російської Православної Церкви безцінний. У ній уперше за всю історію Православ'я на Святій Русі записано право віруючих обстоювати свої Духовні Цінності.
Бажаємо Вам, Владико, щоб тінь Вашого духовного "наставника" ніколи більше не торкнулася Вас. Ну, а народний вибір: яким залишатися Православ'ю, Вам відомий з листів православних мирян, чернецтвуючої братії і деяких священнослужителів, що поступили Святійшому Патріарху.
