Щорічно Одеська обласна організація НСЖУ, очолювана Юрієм Работіним, провадить загальнонаціональну всеукраїнську акцію “Українська мова – мова єднання”.
Своєрідним узагальненням підсумків роботи VI Загальнонаціонального конкурсу є книга Юрія Работіна, яка так і називається: “Українська мова – мова єднання”. Її на доброму естетичному рівні випустило у світ цього року видавництво “Зелена Буковина” в Чернівцях. До цього видання увійшли конкурсні твори авторів не тільки з України, а й з поза її меж, тобто ми стаємо свідками того, що Загальнонаціональний, всеукраїнський конкурс переростає в міжнародний.
“Ця книга, як зазначає упорядник, голова оргкомітету Юрій Работін, видана за сприяння Причорноморської академії мовних технологій та комунікацій етносів і Всеукраїнської благодійної організації “Громадська рада з соціальних проблем розвитку підростаючого покоління”. Далі говориться: “У пропонованій книзі, котра є першою спробою об’єднати зусилля журналістів України щодо сталого розвитку української мови, як у краплі травневої ранкової роси відображені найцікавіші теми пошуку нових підходів у царині рідного слова - найполіфонічнішого дарунку у світовому товаристві мов, своєрідного дослідження діалектів етнічних гілок українського народу”.
Бачити Україну й писати про неї – це таки щастя...
Книга відкривається привітанням Президента України Віктора Ющенка. В ньому говориться: “Одним з найбільших скарбів, які успадковує кожний народ від своїх предків, є його рідна мова. Мова – це дзеркало душі народу, вияв його самобутності, святиня, з якою пов’язані і минуле, і майбутнє. Не дивно, що мовній культурі як одному з чинників національної духовності, надається таке велике значення”.
Координатор конкурсу Володимир Невмитий у своїй статті “Мова нас єднає” згадує, як вони з Юрієм Работіним започаткували цю надзвичайну акцію, коли з їхньої ініціативи переможці першого туру зібралися в Одесі. А потім поїхали в Карпати, завершивши маршрут у Івано-Франківську. “Є в цьому красномовний символ: радіально промені від сонця української мови пронизують усю неньку-Україну. І саме таким радіальним маршрутом щораз переміщуватиметься загальнонаціональний конкурс “Українська мова – мова єднання”: від Чорного моря до Карпат, Поділля, Полісся, Слобожанщини, Шевченкового краю, Придніпров’я, Донбасу. Мова нас єднає”... Цей вислів рефреном звучить як у публікації Володимира Невмитого, так і в усій книзі.
Особливо актуальними ці слова видаються сьогодні, коли запопадливцями нахабно впроваджується в життя ідея запровадження “общепонятного язика”, що зарані розраховано на загрозу розколу нації.
Не менш цікаву сторінку розкриває В. Невмитий і в своїй другій публікації “До витоків духовності”, де йдеться про те, що в Казахстані учений М. Сулейменов з задоволенням і захопленням вивчає українську мову самотужки, що мало б послужити уроком для “русскоязичних” етнічних українців.
Віктор Кожухар у публікації “Українознавчі дослідження в Молдові” розповідає, що понад шістсот тисяч українців, які проживають в Молдові, заслужено можуть вважатися феноменом українства з погляду збереження своєї національної самобутності – культури, традицій, звичаїв, віри і мови. Це феномен, який заслуговує на серйозне вивчення.
Захоплюючою видається низка нарисів, опублікованих Юрієм Брязгуновим: “У загальносвітовому контексті”, “Наша діаспора”: проблеми і дослідження”, “Мова українців Подоння”, “Відродження українства на Воронежчині” – вони заслуговують на окреме видання.
Цікаво читати й подачу Андрія Нечитайла “Діла добрих оновляться, діла злих загинуть”, вона насичена багатьма фактами, наснажена переконливістю й експресією.
Віра Кульова, досвідчений представник ЗМІ, в матеріалі “Квадратовий ювілей” повідує про відзначення 75-ліття видатної поетеси, захисниці національної ідеї й української мови Ліни Василівни Костенко. Також у цій публікації ідеться про ставлення Євгена Маланюка до творчості Ліни Костенко, відкриваються невідомі сторінки творчої діяльності й побуту поетеси.
Далі провадячи шевченківську тему, започатковану Володимиром Невмитим (“У те найкращеє село...” та “З листів правнучки Кобзаря Валентини Терентіївни Шевченко до В.І. Невмитого), Володимир Гаранін у статті “Шляхами Великого Кобзаря” викладає свої нотатки про відвідання Умані, яку увічнив Тарас Григорович у поемі “Гайдамаки”, відвідання райського куточка “Софіївки” і покладання квітів на могилу Тарасового батька поета в Кирилівці.
Виключними можна вважати дві публікації молодого конкурсанта Дмитра Дроздовського “Мова, яку створив Бог” та “Лікувальні властивості української мови”. У першій ідеться про те, що “походження мов, історія їхнього виникнення та еволюція – питання, які навіть сьогодні, на жаль, недостатньо висвітлені в науковій літературі”, а в другій – про те, що “кожне вимовлене нами слово дуже виразно впливає на наші гени.., різні слова по-різному заряджені, і що зарядів може бути тільки два, позитивний і негативний, що лихослів’я – ця аутоіменна хвороба, ушкоджує наш генетичний апарат...”
Молодий учений дійшов висновку: “Той, хто з українців віддає перевагу у спілкуванні українській мові, певною мірою захищає себе від зомбування та маніпуляцій на підсвідомому рівні. Мова створена Богом, кожен із нас має душу, ще одну небесну субстанцію – тож духовний розрив із рідною мовою неминуче призведе до духовного каліцтва і руйнації здоров’я”.
Запам’ятовуються і мають значний виховний вплив матеріали Наталки Віцені про батьківщину славетного Олеся Гончара, Василя Джурана “До Ющенка – до Хоружівки. До Куліша – на хутір. До Батурина і Крутів – до історії”. Нині тільки перша садиба існує в збереженому стані, а садиба П. Куліша зоставила після себе сьогодні тільки п’ять лип та зоране поле піску, де було озеро...
В Батурині директорка музею Івана Мазепи кинула клич: “Хто чим зможе, допоможіть створити фонди музею!”. До речі, всі записали й адресу: 16512, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, смт Батурин, вул. Гетьманська, 70, Ребровій Наталі Борисівні.
Батурин, гетьманську столицю України, було спалено військами Петра І дощенту. Нині Батурин з маловідомого селища перетворюється на духовний центр України.
В Хоружівці, рідному селі нинішнього Президента України, відбулася зустріч у школі з учнями та педколективом, відвідини садиби, де народився й виріс Віктор Андрійович, відвідини місця поховання його батьків.
Невтомний Степан Пінчук у дослідженні “В клечанні “Слова...” пояснює ряд причин зацікавлення давньо-українською писемною пам’яткою: “Чимало українських письменників іще з часів І.П. Котляревського зверталися за образними мотивами і художньо-словесними засобами до безсмертного “Слова о полку Ігоревім”. Не становить у винятку й Пантелеймон Куліш, а коли вже мати на увазі формальний, кількісний бік справи, то з усіх українських поетів ХІХ ст. найчастіше саме він звертався до староруської пам’ятки писемності. В есе “На струнах зболеного серця” Ольги Пилипчук та “Воронізькими стежками” Ольги Соловей – присутня кулішівська тема, і цікаво висвітлюються деталі поїздки на хутір Пантелеймона Куліша.
За рідну мову вболіває Роман Кракалія у своїх матеріалах “Сусідською ми вже наговорилися” та “Я по світу йду у вишиванці...” В останньому йдеться про видатну співачку Ніну Матвієнко і молоду естрадну зміну – братів Яремчуків.
Не менш цікавими є матеріали Людмили Таран. “Ностальгія Ліди Палій” і “Надія Забужко”: “Доньку захищала на рівні ЦК”, Феодора Шевчука “Ніхто. Крім нас”, Валерія Драгана “Історія в художніх образах” та Семена Тупайла “Не буде мови – не буде народу”.
Одначе кульмінаційною подачею можна вважати працю Олекси Різниченка “Мова – це явище космічне” (підстави наукової інтеграції).
Наші далекі предки трипільці-пелазги (наддніпрянці) створили власну писемність. Задовго до св. Кирила й Мефодія в Скитії – Русі – Україні використовували дві власні абетки. Слово “правда” є еквівалентом імені скіфського героя Прометея, що буквально означає “дитя Неба”, “Сонце”.
М. Марр доводить, як повідомляє О. Різниченко, що українці мають спільне минуле з басками, абхазами, вірменами.
Йдеться у праці і про святилище “Кам’яна Могила” – Мітраїстичний храмовий культовий центр, що існував неподалік Мелітополя, а також про арійське Мітраїстське святилище “Храм Полеля” (Полло), розташоване біля гирла Дунаю, тепер острів Зміїний.
Не можна не згадати талановитого художника з Придністров’я Юрія Івановича Салка, який постійно бере участь в акціях “Українська мова – мова єднання”, а також фотографа О. Шепелєва, світлинами якого ілюстрована книга.
