У кожної людини своя доля, своя закладена нею життєва стежина. Й інколи чиєсь життя нагадує спокійне морське дно, холодне і байдуже. А інколи – відчайдушний вир стрімкої річки, що летить із високих гір у долину.
Саме друге порівняння пасує до життя і трудової діяльності мешканки Жовтня Ніни Іванівни Казімірової. Завжди у русі, у творчому неспокої енергійна жінка, якій до всього є діло, яка ніколи не пройде байдуже там, де потрібна її підтримка, її розуміння.
Ніна Іванівна народилася в с. Йосипівка Фрунзівського району.
Доля привела Ніну Іванівну у Жовтень, де розпочинала свою трудову діяльність. Тут і знайшла своє жіноче щастя: заміжжя, народилися дочки Ілона і Лада.
У 1970 році Ніні Іванівні Казіміровій запропонували очолити Жовтневий сільський Будинок культури і з тих пір, майже 35 років, вона була директором цього закладу культури.
Працював у ньому тоді чудовий драматичний колектив, де налічувалось 12 учасників. А вистави, які вони ставили на сільській сцені – “Сватання”, “Назар Стодоля” та “Шельменко-денщик” майже не поступалися тим, в яких грали професійні актори.
По всьому району линула слава про хор “Ветеран”, який функціонував з 1989 по 2004 рік і налічував 26 чоловік. У репертуарі хору були пісні різної тематики, але здебільшого українські народні та пісні воєнних років.
Зачаровував своєю ліричністю і мелодійністю жіночий вокальний ансамбль “Мамина пісня”.
Чимало нагород, подяк і відзнак мали ці самодіяльні колективи, але найбільшим визнанням їхнього аматорського таланту була щира вдячність від односельців, від людей, яким подарували незабутні хвилини гарного, піднесеного настрою і свята. І за всім цим – неспокійний характер й ентузіазм Ніни Іванівни, її нестримне і палке бажання зробити щось нове, приємне і потрібне для людей.
А ще Ніна Іванівна Казімірова позаштатний автор районної газети “Промінь”. Дописувачем газети вона стала з 10-річного віку. Ще навчаючись у школі, писала до газети “Фрунзівець”, нині це “Новини Фрунзівщини”. Навіть до обласної “Комсомольської іскри” писала. В замітках розповідала про шкільну виробничу бригаду, про шкільні новини і справи, про успіхи у навчанні своїх однолітків.
Свою першу статтю у “Промені” Ніна Іванівна написала у 1969 році. І з того часу не пориває зв’язків з районкою.
Сьогодні Ніна Іванівна Казімірова вже перебуває на заслуженому відпочинку, але ж не в її характері, так би мовити, сидіти, склавши руки. Тож нині очолює Жовтневий історико-краєзнавчий музей, який було відкрито завдяки ентузіазму вчителя історії місцевої школи Павла Ананійовича Винограденка у 1982 році. Павло Ананійович і розпочинав збір експонатів. Нині його вже немає серед нас, але його справу – справу збереження нашої історії, коріння глибини віків продовжує Ніна Іванівна. І дуже боляче їй, що нині все пущено на самоплив, що, начебто, нікому ніякого діла немає до музейних реліквій і їх збереження, що декілька разів руки вандалів грабували музей. Мабуть, шукали скарби, а винних жодного разу так і не було знайдено і покарано. А шкода! Адже деякі експонати мають по 100 і більше років і ніби самі розмовляють з майбутнім через давно минулі події. Зберегти минувшину для прийдешніх поколінь – це все, до чого прагне нині Ніна Іванівна. От тільки самотужки зробити це дуже важко...
