Нещодавно завершилися археологічні розкопки на Жеваховій горі, які провадила експедиція Одеського археологічного музею під керівництвом завідувачки відділу нумізматики Євгенії Федорівни Редіної.
Жевахова гора розташована у північній частині Одеської бухти, на південно-східній частині піднесеного плато, що розділяє Хаджибейський та Куяльницький лимани. Висота гори – сорок метрів. З початку ХІХ століття це були володіння князя І.С. Жевахова. Як археологічний об’єкт, гора була відома з кінця XVIII століття. Інтерес до її досліджень проявляли члени Одеського імператорського товариства історії та старожитностей. У 1902 році до археологічного музею надійшли знайдені на Жеваховій горі амфори. Потім, протягом тривалого часу, розкопки не провадилися. Під час Великої Вітчизняної війни пам’ятку було частково пошкоджено.
Дослідження Жевахової гори відновлювалися у 60-ті роки ХХ століття. За домовленістю із цегляним заводом, якому треба було провадити там вибирання грунту, коштом заводу було організовано експедицію під керівництвом завідувача фондів археологічного музею Емануїла Ізраїлевича Діаманта. Протягом декількох років розкопок було виявлено землянку з грубкою для сушіння зерна, ями. Залишки наземних споруд, фрагменти розписних посудин, амфори, скіфоїдні ліпні горщики.
Але головною знахідкою Е.І. Діаманта був свинцевий лист – восьмий подібний, знайдений у Північному Причорномор’ї. Це свинцева пластинка з написом грецькою мовою, адресована якійсь людині, якій мають привезти вантаж. Кажучи сучасною мовою, – діловий лист. На думку відомого дослідника Ю. Виноградова, ця унікальна для Жевахової гори знахідка підтверджувала: там мешкали греки, а сама гора була перевалювальним пунктом для товарів, що привозилися, і для торгівлі із кочовим світом. На жаль, коли завершив свої роботи завод, припинилися і дослідження Е.І. Діаманта. Протягом останніх десятиріч (!), через відсутність фінансування, музей розкопки на Жеваховій горі не провадив. Гроші на розкопки не виділяються і зараз, але все ж провести їх виявилося можливим завдяки спонсорській допомозі. Розповідає Євгенія Федорівна Редіна.
“Поселення на Жеваховій горі датується кінцем V – першою половиною ІІІ століття до нашої ери. Що стосується його можливої назви, то є свідчення античних авторів, які описують територію Одеської затоки і вказують, що тут були гавані Ісіаків або Істріан. Найшвидше, одна з цих назв і належала поселенню на Жеваховій горі.
Ми вирішили провести дослідження, тому що викликало тривогу те, що кар’єр почав підбиратися до пам’ятки без нашого відома. Було складено нормативні акти про те, що порушено охоронну зону. Обласне управління охорони об’єктів культурної спадщини уклало охоронний договір із цегляним заводом. Однак із обласного бюджету грошей не виділяли. Гроші на розкопки дав мій колишній студент.
Жевахова гора – античне селище. Ймовірно, це був торговельний форпост, який контролював привезення сюди товарів у вигляді амфор із оливковою олією і вином. Звідси вивозили зерно в амфорах. Напевне, це місце було більш зручним, більш пристосованим, аніж поселення, які перебували на місці нинішньої Лузанівки або Приморського бульвару, – сюди підходили кораблі. Розташування Жевахової гори дуже зручне: високо піднята над лиманами, вона не затоплюється, до води спускаються тераси і, найшвидше, там перебувала гавань. У тому, що це був перевалювальний портовий пункт, сумнівів немає. Ймовірно, ця гавань входила до зони Ольвійської держави. Судячи з усього, до початку третього століття до н.е. цей порт вже зжив себе, хоча люди ще тут мешкали. Поки що основна знайдена частина амфорного матеріалу датується кінцем V – першою половиною IV століття. Щоб щось сказати достовірно, треба розкопати його повністю.
Суть у тому, що ця пам’ятка не може бути збереженою. В Кошарах – кам’яні кладки, вулиці, будинки, які можна реконструювати. Тіра дає нам багато пам’яток. Жевахова гора переважно складається із земляних споруд – землянок і ям. Їх зберегти не можна – їх треба досліджувати, вивчати і визволяти цю ділянку від античного матеріалу. І створити експозицію у краєзнавчому музеї, археологічному. Адже це наша історія – виходить, що Жеваховою горою ми подовжуємо місто у глиб ще майже на дві з половиною тисячі років.
Ця пам’ятка неординарна, передусім, тим, що перебуває у межах міста. Цю міську пам’ятку обов’язково треба дослідити, тому що це наша культурна спадщина, і міська влада має допомогти у цьому. Я вважаю, що це престижно для міста.
Зараз ми законсервували об’єкт на зиму із надією повернутися туди. Я гадаю, Жевахова гора ще не все своє відкрила.
