1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум про ставлення громадян до проголошення незалежності України. Того дня 37 мільйонів чоловік скористалися правом виборчого голосу. З них 90%, а це майже 32 мільйони громадян, висловивши свою тверду волю, підтримали Акт про проголошення незалежності України.
З часу того “історичного вибору”, який одержав всенародне схвалення, минуло 15 років. І сьогодні всі, хто пов’язував з ним надії на краще життя, по-своєму, тверезо оцінюють і наше минуле, і наше сьогодення.
Не погрішимо проти істини, якщо скажемо, що в оцінках останнього більше відтінків песимізму. Чому? Тому, що поряд із суверенністю держави, її чітко окресленою незалежністю, паростками демократії, деякими зрушеннями у розвиткові економіки за принципом відпливів і припливів, міцно прописалися соціальні потрясіння, правовий нігілізм, корупція в усіх ешелонах влади, безробіття, бідність, СНІД та наркоманія.
Політичні сили різноманітної орієнтації обрали головним методом досягнення своєї мети – конфронтацію. Справа доходила до розгляду у Верховній Раді питання про запобігання антикорупційним діям та сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України. Нам довелося пережити хвилю страйків, мітингів, майданів, фінансово-валютну нестабільність, тіньові схеми приватизації, розвал сільського господарства, фальсифікації під час виборчих кампаній, протистояння у вищих органах влади... Ситуація на шляху нашої незалежності часом загострювалося до таких “температур”, що за рішенням Комітету національного порятунку блокувався Будинок уряду, а міністр оборони запевняв суспільство про те, що Збройні сили на боці народу, і сила в жодному разі не застосовуватиметься. По суті, безкарними залишалися дії, які не відповідали вимогам чинної Конституції та українського законодавства.
Політичне напруження в країні триває і сьогодні. Громадяни, прагнучи жити у мирі і злагоді, відчувають її негативний вплив і в селах, і в містах всіх, без винятку, регіонів України. Вони живуть сподіванням на те, що політики виявлять стриманість, розсудливість і дійдуть згоди, керуючись не власними вузькоспрямованими амбіціями, а інтересами держави і її народу, який переживає не найкращі часи своєї історії. Тією надією, яка зажевріла у їхніх серцях того, тепер вже далекого грудневого дня 1991 року, коли в одностайному пориві вони підтримали Акт про проголошення незалежності України у її північних, південних, західних і східних регіонах.
