Про те, що Старомаяківська загальноосвітня школа одна з кращих в районі, чула не раз. А от побувати в ній довелося зовсім недавно. І перше, що упало у вічі – дуже гарний, доглянутий парк навколо приміщення школи. Будівля, хоч і не нова, та впорядкована. Відчувається, що тут є справжні господарі. При знайомстві з директоркою цього освітнього закладу зрозуміла, що перші враження не були хибними. Феодосія Іванівна Васильєва дбайлива господиня, яка турбується про все: щоб добре навчались діти, щоб було чим палити, щоб всюди було чисто й затишно, щоб вчасно приготували обід. Найперше цікавлюсь в Феодосії Іванівни, як підготувались до зими.
– Нормально. Встановили міні-котел. Паливом забезпечені більш як на половину опалювального сезону. Як тільки відкриють фінансування на новий рік, продовжимо завозити вугілля. Вода теж є.
– А як щодо харчування?
– Маємо їдальню, де харчуються всі учні початкових класів та пільгового контингенту. До речі, в цьому році виділяється більше коштів, отож діти мають змогу одержувати калорійніше харчування.
– Знаю, що ваша школа одержала спеціалізований шкільний автобус. Це полегшило проблему підвезення дітей?
– Звичайно. Нам транспорт був конче необхідний, оскільки у нас навчаються діти із шести сіл і місцеві – старомаяківці. Але виникла нова проблема – забезпечення пальним. Воно тепер дуже дороге, необхідні чималі кошти, аби щоденно підвозити дітей до школи і відвозити додому. Проте це наші повсякденні клопоти, які ми звикли вирішувати самотужки.
– У багатьох селах району гостро стоїть кадрове питання. Чи вистачає фахівців у вас?
У нашій школі всі предмети читають фахівці. У нас навіть є комп’ютерний клас. Інформатику теж провадить спеціаліст Олена Василівна Барбус. Єдине, що немає, викладача іноземної мови. Читають філологи. Хоч ця проблема типова для всього району. Та, я гадаю, що не тільки для нашого. Тепер переважна більшість “іноземців” по закінченні вузів до села не повертаються. Адже із знанням будь-якої іноземної мови можна влаштуватись на роботу в місті.
– Проте це не стало на заваді для одержання повноцінних знань вашими випускниками?
– Це справді так, у нас всі вчителі висококласні спеціалісти і дуже відповідальні працівники. Як результат, за останні п’ять років ми мали 14 медалістів. Усі вони успішно вступили до вищих навчальних закладів і там легко опановують науки. Більшість з них сесії здають достроково, “автоматом”. Є вже й такі, що позакінчували навчання і одержали дипломи з відзнакою.
– У вас є чимало цікавих напрацювань і в плані позакласної та позашкільної роботи.
– Звичайно, ми приділяємо увагу всебічному розвитку наших вихованців. Влітку, наприклад, працював пришкільний табір праці й відпочинку “Злагода”, який став переможцем обласного конкурсу-огляду у номінації “Кращий оздоровчий заклад праці та відпочинку”. Команда КВК нашої школи бере участь у багатьох конкурсах. Дружина юних рятувальників відзначилася на Всеукраїнському конкурсі-фестивалі дружин юних рятувальників-пожежників. За це мають лист-подяку. Організовуємо й поїздки-екскурсії до міста Одеси, на циркові вистави тощо.
– Для провадження цих заходів потрібні кошти. Особливо для поїздок. Де берете?
– Джерела різні. Наприклад, поїздку юних рятувальників спонсорував директор місцевого приватного сільгосппідприємства “Світанок” Віктор Федорович Маймескул. А табір “Злагода” їздив за рахунок Старотароівської сільради. Варто відзначити, що ми дружно живемо з місцевою владою, вона нас багато в чому підтримує.
– В одному з класів бачила зібрані предмети домашнього вжитку, вишиванки та багато чого, що оживляє нашу історію.
– Це клас української мови та літератури. В ньому “господарює” викладач Наталя Анатоліївна Скрипніченко зі своїм 11-Б. Там справді є чимало цікавих речей, що розповідають про нашу минувшину. В класі навіть бандура є.
– Подивившись, як живе Старомаяківська шкільна родина, і послухавши вашу розповідь, можна зробити висновок, що у вас немає жодних труднощів, проблем?
– Це не так. Вони є. Просто ми не називаємо це проблемами, а планами, завданнями і працюємо над ними. Ось, наприклад, нам зараз тіснувато. Плануємо добудувати два класи, їдальню та санвузол, але на сьогоднішній день у нас немає на це коштів. Тож чи варто це вважати проблемою? Я міркую, що просто потрібно шукати шляхи для вирішення наміченого. От і все.
