Чи Одеса зимова, що блиснула святковою пишнотою Приморського бульвару у Новорічну ніч та Різдвяний тиждень, яка затихає у ранніх сутінках лютого, чекаючи на холоди та ненавмисний сніг; чи весняна, оперезана рано цвітучими садами й парками, вмита травневими дощами й продута морськими вітрами; чи літня, розігріта щедрим південним сонцем, що оповиває нас живодайним теплом; чи осіння, коли шарудить золотими листопадами і налаштовує душу на філософський лад, – вона завжди гарна. За будь-якої пори року.
Муза, яка надихала й далі надихає поетів, письменників, художників, музикантів на чудові твори, Одеса зберегла й сьогодні дух романтизму, властивий їй одвіку, з часу закладання перших споруд у порту. Запитаєте будь-якого корінного одесита, і він неодмінно підкреслить, що батьки-засновники Південної Пальміри були, звичайно, діловими людьми, але й неодмінно романтиками, які втілили в життя мрію про нове місто на березі Чорного моря, яке ні в чому не поступається містам європейським. Так-так, як у Пушкіна: «Там все Европой дышит, веет».
Місто-герой із неповторною та унікальною історичною біографією, один із найважливіших економічних центрів країни, найбільший транспортний вузол, морські ворота України. Місто, знамените на увесь світ досягненнями науки, культури та мистецтва, багатющими літературними, музичними й театральними традиціями. А ще - визнана чорноморська здравниця, архітектурна перлина й столиця Гуморин. Це все про Одесу. Про неї написано море книжок як художніх, так і наукових. І яким би не було об’ємним чергове видання, все охопити навряд чи комусь вдавалося: місто ж не застигає у своєму розвитку, воно постійно в русі, йому властиві зміни й оновлення.
Одесу будували талановиті зодчі Росії та Європи. Розмаїтість архітектурних стилів та напрямів створило неповторне обличчя міста. Ми законно пишаємося прекрасним театром опери та балету, Потьомкінськими сходами та бронзовим Дюком, що піднесений над ними, Воронцовським палацом та Пушкінською вулицею, звичайно ж, Дерибасівською, по якій ходили Пушкін і Міцкевич, Леся Українка й Франко, Менделєєв, Бунін, Купрін, Бабель, Олеша, Багрицький, Паустовський... Пишаємося й тривожимося одночасно: як у кожному обласному центрі, в Одесі накопичився нині вантаж господарських, будівельних, архітектурних проблем, пов’язаних і з тим, як поєднувати прагнення до збереження історичних пам’яток і сучасні вимоги комфорту та благоустрою. Не втратити б вигляд тієї Одеси, яка дісталася нам у спадщину від славних предків. Тим більше, що втрати вже є: досить згадати Пале-Рояль або драму із музеєм морського флоту...
Зручна гавань, «выгодное положение Хаджибея при Черном море и сопряженные с этим пользы», як було сказано у височайшому указі в травні 1794 року, визначили розвиток Одеси насамперед як ділового, торговельного центру. Стрімкому торговельному розвитку міста сприяв у ХІХ столітті статус порто-франко, услід за торгівлею почала бурхливо розвиватися промисловість. Для порівняння: у 1802 році тут було всього 16 фабрик і 23 млини, до кінця ХІХ століття діяло вже 486 підприємств.
До часу ж створення Одеської області місто стало одним із найбільших індустріальних центрів України. У передвоєнні роки стали до ладу нові підприємства, серед них електростанція, нафтопереробний завод, меблева фабрика тощо, завершилася реконструкція багатьох заводів, а Одеський порт став одним із найпотужніших транспортних підприємств країни. Слава міста – це й науково-дослідні інститути (досить згадати НДІ імені В.П. Філатова, широко відомий далеко за межами області й країни), відмінна вузівська база для підготовки висококласних фахівців для різних галузей господарства, науки та культури області, це театри, музеї, багатющі бібліотеки.
Навічно вписані в історію Одеси імена її захисників і визволителів у роки Великої Вітчизняної війни. В 1941 році ворог сконцентрував 15 дивізій проти трьох радянських дивізій і об’єднаних військ східного сектору, які обороняли місто. А Одеса трималася й не здавалася 73 дні. За мужність та героїзм, виявлені одеситами в роки війни, наше місто було удостоєно найвищого звання міста-героя.
І ще одна важлива риса, нарівні із патріотизмом одеситів, властива нашому місту: багатонаціональність. З перших років заснування формувався особливий громадський менталітет Одеси, який розвивався на багатющому ґрунті історичних, культурних, духовних традицій та устремлінь, національних звичаїв та обрядів, релігійних вірувань представників найрізноманітніших народів, які селилися на благодатних землях північного Причорномор’я. Українці й росіяни, греки й гагаузи, болгари й серби, євреї та вірмени, поляки й молдавани, німці й італійці, - з історією їхніх народів переплелася історія Одеси, у її неповторному вигляді, колоритній мові її жителів змішалися інтонації й стилі «Європи всієї».
В Одесі сусідять православні Свято-Успенський кафедральний собор, Свято-Троїцька (Грецька) церква (нині – собор) й Головна синагога, костьоли Успіння Пресвятої Богородиці, Святого Петра й кірха німецької Євангелічно-Лютеранської церкви, церкви старообрядницькі, православних вірмен-грегоріанців та Євангельських християн-баптистів. І всім миром збирали одесити - парафіяни різних конфесій – кошти на відновлення Спасо-Преображенського собору, головної православної святині міста. І собор піднісся на тому ж місці, де й перебував до варварського його зруйнування у 1936 році. Це було актом історичної справедливості, як і перепоховання в його стінах праху генерал-губернатора Новоросійського краю, ясновельможного князя М.С. Воронцова та його дружини. Великий громадянин, який все життя вірою й правдою служив Батьківщині, як і його попередники, що стояли біля джерел Одеси, зробив незмірно багато для розвитку краю. Як незмірно багато зробили для рідного міста, захищаючи його в лихий час і відновлюючи після війни, наші батьки й діди. Будемо ж гідні їх, якщо дійсно любимо Одесу і хочемо на довгі роки зберігати і примножувати її красу і славу.
