Тривалі пошуки привели на вулицю Льва Толстого, 12. За цією адресою розташована Одеська міська рада ветеранів. «Там обов'язково допоможуть, – подали мені надію, – запитаєте лише Людмилу Миколаївну Опроненко».
Так воно й вийшло. Саме тут вдалося знайти повний список Героїв Радянського Союзу, які нині живуть у нашій області. Хоча такі списки, напевно, мають бути у багатьох організаціях хоча б за обов’язком їхньої служби та функціональних обов'язків. Але про це трохи пізніше.
А зараз – про Героїв. Про тих чудових людей, які були і є нашою гордістю.
В живих їх залишилося, на превеликий жаль, лише дев'ять. Дев'ять зі ста п'ятдесяти, які ще були в строю у 1965 році, коли створювався клуб «Золота Зірка». Який невблаганний час!
Але ми скажемо про живих, про тих, хто й сьогодні в строю. В урочисті дні у парадній формі вони очолюють бойовий стрій ветеранів. І сьогодні вони є прикладом для всіх нас своєю героїчною стійкістю перед лицем багатьох труднощів.
Полковникові у відставці Федору Павловичу Литвинову у квітні виповниться 95 років. А контр-адміралові у відставці Федору Єфремовичу Пахальчуку в листопаді минулого року відзначали 90. Решті – теж далеко за вісімдесят. Наймолодший серед них – капітан першого рангу Валентин Євгенович Соколов. Він одержав свою Золоту Зірку вже за мирних часів, у 1976 році, за безприкладний перехід на підводних човнах під льодами Північного Льодовитого океану. Про це тоді писала уся світова преса. Він і очолює сьогодні клуб «Золота Зірка».
Хто ж до нього входить, окрім трьох вже названих? Перелічимо їх за абеткою й скажемо, що майже всі вони – полковники у відставці. Отже, це Олександр Федорович Гнусін, Георгій Прокопович Жученко, Олександр Микитович Колбеєв, Володимир Олекандрович Мушніков, Анатолій Іванович Шмаков та Назим Мухамедзянович Якупов.
Ми зараз не будемо описувати бойові заслуги кожного кавалера Золотої Зірки. Про них багато писалося й говорилося. Особливо по урочистих днях. Але ось у будні дні про них, на жаль, часто забувають. Тут грішні й ми, журналісти. Але ж є чиновники, які за обов'язком служби мають тримати постійний зв'язок із цими людьми, турбуватися про те, щоб ветерани не зазнавали якихось труднощів, моральних втрат.
– Як сумно, – говорить секретар міської ради ветеранів Людмила Опроненко, – коли наші Герої замість вітальних листів та листівок іноді одержують рахунки на оплату за комунальні послуги. Та ще й з грізними попередженнями! Ми знову й знову нагадуємо комунальникам, що у цих ветеранів є право на безкоштовне обслуговування. А у відповідь чуємо: «Це комп'ютер підвів»...
А ще нашим Героям хочеться іноді зібратися разом, обговорити свої, назрілі питання, поділитися спогадами. Але немає у клубу свого приміщення, і вони поки що туляться в міській раді ветеранів.
До речі, у нас є й другий клуб – вдів Героїв Радянського Союзу, який очолює Раїса Георгіївна Максименко. Він нараховує 15 чоловік. У них теж свої проблеми й ті ж бажання – мати для роботи свій «куток».
Не приховаю, ми згадали про Героїв Радянського Союзу у зв'язку із ювілеєм – 75-ю річницею утворення Одеської області. Подумалося, не можна в ці дні без розповіді про цих людей. А вийшло більше про сумне. Тут наші ветерани не винні. Ми винні перед ними! Ми маємо робити усе можливе, щоб скрасити їхню старість!
