Бізнес Наталі Курленко розпочався одночасно з хобі й депутатської діяльності. Перше пов'язано з її любов'ю до тварин: вдома завжди було повно всілякої «живності», у квартирі стояв акваріум на 50 літрів. Другому ж факторові вона зобов'язана тим, що, будучи депутатом Южненської міськради чотири скликання й відповідаючи за роботу із молоддю, вона нерідко засмучувалася тим, що підліткам не прищеплюється добре ставлення до наших «менших братів». Крім того, потрібно було думати про заробіток. Так вона й прийшла до необхідності відкрити зоомагазин. Протягом вже 20 років «Сірий папуга» залишається єдиним у місті. Як виживає бізнес-вумен?
Спочатку магазин розташовувався у підвалі. Труби, що проходили під його стелею, текли, при аваріях приміщення заливало, гаснуло світло, через погану вентиляцію у приміщенні накопичувався важкий запах. Відновлення нормального робочого вигляду магазину щоразу оберталося ненавмисними витратами. При цьому поруч виблискували вітринами та ілюмінацією магазини, де тим же підліткам всупереч приписам продавалися горілка, пиво, тютюнові вироби, презервативи в барвистих упаковках.
Як депутат, Н. Курленко не вітала такі привілеї підприємцям, чия діяльність не сприяє вихованню підлітків. Як бізнесмен, вона наполягала на наданні всім рівних умов конкуренції. Адже плату за орендовану площу всі платили однакову, хоча параметри якості в приміщеннях, які знімаються, були різні. Так вона домоглася того, що під магазин «Сірий папуга» було виділено залу на першому поверсі. Теж не фешенебельну, – тіснувату, але хоч пацюків, які пожирали призначений для продажу корм, в ній немає.
Специфіка зообізнесу в тому, що він залежить від цін на продукти, якими потрібно щодня підхарчовувати такий живий товар, як рибки, хом'яки, морські свинки, співочі пташки. Адже щоб надати їм вигляду, привабливого для покупця, потрібна вітамінна й різноманітна їжа. І як зрівноважити природні потреби тварин зі зростаючими цінами на банани, соняшник, горіхи, зерно, буряк, моркву?
Н. Курленко вже як належне сприймає подорожчання комунальних послуг. Так, цілодобово має споживати електрику механізм, що подає кисень до акваріумів та обігріває воду. Тому з економії до глибоких сутінків у магазині намагаються не вмикати світло. Багато йде води для створення належного середовища рибкам. Потрібно ще витратитися на оренду машини для підвезення корму й устаткування. Сам корм власники зоомагазину купують зі свого виторгу: 30 – 40 гривень на місяць.
– Тому довелося відмовитися від утримання чотирьох акваріумів, на рідкісних мешканців яких бабусі та матері приводили подивитися своїх дітей, – говорить Наталя Михайлівна. – Шість років у нас мешкав королівський пітон й отруйна змія. Вони теж експонувалися безкоштовно. Зате пацюків, якими харчувалися змії, ми розводили й утримували самі: у підсобці стояло 15 кліток. З таких же міркувань нерентабельності довелося відмовитися й від кроликів, а змій здати до Миколаївського зоопарку.
– Крім того, що ми, тобто представники малого бізнесу, вносимо платежі за комунальними тарифами, ми платимо податки, покриваємо експлуатаційні витрати, які стягують із нас ЖЕКи, – загинає пальці Н. Курленко. – Це – за утримання будинку, у якому ми перебуваємо. Але, коли за це платять мешканці квартир, це зрозуміло: їм надається послуга. Ми як підприємці також змушені вносити гроші до каси ЖЕКів, хоча цими благами не користуємося, оскільки в нас вхід із вулиці. Що стосується Южного, то за 9 років перебування нашого зоомагазину тут експлуатаційний збір піднімався 4 рази, й сьогодні він становить 110 гривень. Калькуляцію нам не показали. Зате порадили аналогічним чином піднімати свої ціни на товар, – ось і буде компенсація!
Але цілком зрозуміло, що особливо підвищувати ціни на хвилястих папужок і хом'ячків не можна, тому що їх інакше ніхто не купить. Це не горілка, на яку за будь-якого цінооподаткування найдеться досить покупців. Тому рух живого товару йде повільно. Тіснять маленький зоомагазин у плані продажу корму для тварин і великі супермаркети, де є для цього цілі відділи.
На останній сесії Южненської міськради була чергова спроба підняти збір за орендну плату, який за 9 років підвищувався 5 разів. Щоправда, депутати не дали хід цьому рішенню – підняти її із двох до п'яти гривень за квадратний метр. Але це, як говорить Н. Курленко, – на місяць-два. Причому при призначенні плати не робиться диференціація, який початковий стан об'єкта й де він розташований. Наприклад, її «Сірий папуга» перебуває на відшибі. І в цьому районі менше городян, які тримають собаку або кішку із міркувань престижу. Тут мешкають відселенці із ближніх сіл. Відповідно до їхньої логіки, тварини мають жити не в будинку, а в дворі. Таким чином, оренда становить 200 гривень. На завершення на всю суму платежів накладається ще й 20-відсотковий ПДВ. У цілому на місяць потрібно віддавати близько 450 гривень. А з усіма супутніми витратами обсяг витрат наближається до 1000 гривень на місяць. Прибуток же не більше 6000 гривень на місяць. Тобто прибуток і витрати не адекватні.
Тому зообізнес більше зберігає форму зоохобі. Не виконується головне завдання підприємництва: стабільність та довготривалість діяльності щодо самозабезпечення. Тут не потрібні надприбутки сьогодні й надвитрати завтра. Потрібен просто невеликий приробіток, щоб утримувати родину. Косметичний ремонт, необхідний для магазину, стає дуже важким завданням. Переустаткування зробити неможливо. Машину й зовсім купити ні на що. І що робити: розвиватися – не дають, згорнути діяльність – а куди тваринок дівати й жити на що? Лише й залишається, що ставитися до роботи як до захоплення...
