РЕПЕТИЦІЯ «МАРШУ НА КИЇВ» ПРОЙШЛА НАПРОЧУД СПОКІЙНО
Суботні «гастролі» моїх співгромадян, дбайливо звезених з усіх кінців країни на весняний Хрещатик, пройшли без будь-яких ексцесів. Хоча миролюбний характер взаємного спілкування «жовтогарячих», «біло-блакитних», «червоних» та «малинових» – швидше благо, аніж привід для здивування. А то ж у краях, віддалених від столиці, лише й чути: та ж чи буде в Києві війна чи не буде?..
Чудова погода останнього березневого дня підштовхувала провінційний люд до активної праці на дачах і садово-городніх ділянках. Ця обставина не пройшла непоміченою для великодосвідчених організаторів «політичного туризму». Всім бажаючим поїхати до Києва гарантувалася непогана оплата 4-годинного стояння на центральних площах, дворазове харчування, ну й проїзд туди-назад у завчасно замовлених автобусах. Пенсіонери й тимчасово непрацюючі громадяни із числа ностальгуючих за періодом «жовтогарячих хвилювань» кінця 2004-го – початку 2005 років із радістю займали відведені їм місця. Деякі навіть робили вигляд, начебто зацікавлено слухають «десятників», які пояснювали, що саме слід викрикувати в Києві «по ходу п'єси».
– За що ви будете критикувати Ющенка? – запитую у благовидного дідуся в парадній формі УПА (Української Повстанської Армії).
– За те, що не виконав обіцянок і не вигнав з України москалів! – охоче відповідає ветеран-бандерівець. – Цю «зраду» потрібно розігнати – і негайно!
– Москалів – геть! – підтакують молодші чоловіки, що сусідять із ним, у цивільному.
Втім, настільки радикально налаштовані далеко не всі «гості Києва».
У першій половині дня прихильників Віктора Януковича, принаймні візуально, явно більше, аніж недоброзичливців. Київська влада нині перебуває під дуже потужним пресингом Юлії Тимошенко. Блок її імені має у своєму розпорядженні найчисленнішу фракцію в Київраді, тому хотів би контролювати дії й самого мера Леоніда Черновецького. Однак той і чути не хоче щодо впровадження до свого оточення «білосердечних», настільки «дістала» його невгамовна Юлія Володимирівна. Конфлікт між ними виявився на руку Партії регіонів. Прийнявши сторону Черновецького, прихильники В. Януковича, звичайно, вправі підказувати мерові, які простори краще віддати для агітації на користь «національної єдності», а які – силам, які «дестабілізують обстановку».
Поступово все стає на свої місця. Ближче до вечора прихильників розпуску парламенту вже втричі більше, аніж їхніх антиподів від правлячої коаліції. Всі чекають, коли ж з'являться «основні люди». У дні «жовтогарячої революції» дійство на Майдані розвивалося точно за таким же сценарієм: зранку народ розважали живою музикою, потім мікрофон надовго брав «ді-джей» – чи то Микола Томенко, чи то Олександр Зінченко. І лише до 18-19 години під захоплене ревіння юрби на сцену піднімалися Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Олександр Мороз, Анатолій Кінах та їхні однодумці-опозиціонери. Цього разу ані Ющенка, ані Кінаха, ані Мороза Майдан не побачив. Президент брав участь у плановому з'їзді Народного союзу «Наша Україна», Кінах же з Морозом перейшли до Януковича, за що нагороджені купою неприємних епітетів.
Оскільки до оголошеного від'їзду з Києва (і відповідно до моменту роздачі «відрядних») залишається трохи більше двох годин, іногородні починають нервувати: раптом з'їзд НСНУ затягнеться, – «це ж коли ми додому потрапимо?!» Але Луценко, Тимошенко з компанією із графіка таки не вибиваються, і рівно о 17.00 мітинг набуває довгоочікуваного «другого подиху». Щоправда, нічого підбадьорливого Юлія Володимирівна поки що повідомити не може. Ющенко вагається. Очікували від нього слів про розпуск Ради, а почули зовсім інше. Президент сподівається на взаєморозуміння із коаліцією національної єдності, та ось-ось розгляне висунуті ним чергові сім умов: узаконити минулорічний «Універсал національної єдності», припинити тиск на Конституційний суд, припинити переманювати із опозиційних фракцій окремих депутатів з метою збільшення чисельності правлячої коаліції тощо...
Прихильники коаліції тим часом мітингують за квартал від «тимошенківців». На Європейській площі теж миролюбно. Промовці по черзі цитують Януковича: Прем'єр, мовляв, жодних ультиматумів від Ющенка не сприймає, сподівається, що в того вистачить державної мудрості відмовитися від порад «яструбів» із власного оточення.
Присутні бурхливо реагують на кожне нагадування щодо підвищення з 1 квітня мінімальних зарплат та пенсій, а також заробітків бюджетників. Урядове рішення поспіло дуже доречі. Для чого розпускати парламент і тринькати на провадження нових виборів казенні гроші, якщо життя народу ось-ось покращиться?
Ідилію на якийсь час порушує непритомність одного із учасників мітингу, пенсіонера, якому за 60; персонал «швидкої», що чергує поруч у провулку, надає чоловіку «адресну допомогу», після чого він ...знову повертається в стрій.
– Дозвольте поцікавитися: надовго приїхали до нас? – запитую у жінки бальзаківського віку, яка тримає біло-блакитний транспарант.
– На дві доби. Деякі затримаються до середини наступного тижня. Частину людей поселять до наметів, частину влаштували до готелів.
– Заробите, напевно, на кілька днів наперед?
– Навряд чи. Отоді (наприкінці 2004-го – авт.) один мій хороший знайомий взяв відпустку на шахті й оселився разом із іншими на півтора тижні. Розповідав потім, що такі гроші й за півроку роботи під землею в них не платять!
– Платили, звичайно, «регіони»?
– Ні, «Наша Україна».
…За словами функціонерів опозиції, у суботу її вимоги прийшли підтримати близько 150 тисяч чоловік, у той час як прихильників коаліції було утричі менше. Міліція називає інші цифри: і тих, і других разом не набралося й 90 тисяч. Різницю в методиці підрахунку в МВС пояснюють просто: ті, хто збирали в регіонах людей «для підтримки стабільності в державі», одержали на руки певні суми грошей, і тепер треба мотивовано їх списати...
Нагадаю: через місяць, напередодні травневих свят, опозиція збирається провести «Марш на Київ». Очолювана колишнім главою МВС Юрієм Луценком «Народна самооборона» за підтримки прихильників Юлії Тимошенко, частини «Нашої України» та націонал-патріотів з партій, які не потрапили до Верховної Ради, запевняє: вже їм-то, напевно, вдасться примусити Віктора Ющенка до дострокового розпуску парламенту. Заодно й нині розрізнені «складові Майдану» об'єднаються у загальний блок.
Прихильники Віктора Януковича в планах Луценка вбачають шлях до захоплення влади й повернення «сильної руки» під гасла про справедливість і громадянську самоорганізацію. І проводять паралель із «Маршем на Рим», який мав місце 28 жовтня 1922 року. Тоді акція, організована Беніто Муссоліні (не зайве нагадати: дуче, як і наш Юрій Віталійович, теж був у минулому соціалістом та журналістом – авт.) увінчалася успіхом. Король Італії, замість того, щоб придушити заколот, доручив дуче формування нового уряду...
Коментар політолога Олега Оленюка (Київ):
– Порівнювати результативний «похід на Рим» із передбачуваним «походом на Київ» некоректно хоча б тому, що «Народна самооборона» – проект сугубо «разового використання», як і пам'ятна за недавніми подіями «Пора». Подібні проекти ефективні лише у випадках, коли в суспільстві є підстави для саме таких дій.
– Наскільки, по-вашому, ймовірний розпуск Верховної Ради?
– Віктор Ющенко щосили прагне відтягнути цю подію, наївно думаючи, начебто ситуація сама повернеться в конституційне русло. Консультації з цього приводу призначено на 2 квітня.
– Координатор коаліції національної єдності Раїса Богатирьова оголосила: як тільки-но Віктор Андрійович підпише указ про розпуск, коаліція одразу звернеться до Конституційного суду із позовом щодо невизнання акта...
– Таке подання треба подавати до КС одночасно із початком консультацій Президента з керівниками ВР та парламентських фракцій. Тому що із підписанням указу парламент буде вважатися розпущеним і внаслідок цього перестане бути суб'єктом конституційного звертання.
