Коли зібрався поїхати в село Щербанку, пригадав зустріч з головою тамтешнього дослідного господарства імені Суворова Олегом Віталійовичем Пономаренком. Тоді, ще у березні, він з гордістю сказав:
– Вже давно не мали ми такого збору зерна, як минулого року. Вал склав 9197 тонн. А потім тяжко зітхнув і продовжив:
– Ніби і багато можна було заробити грошей, але для сплати боргів, які накопичились за попередніх керівників, та для за оновлення машинно-тракторного парку – це крапля в морі.
До розмови долучився головний інженер Володимир Борисович Токаренко:
– Та як би не склалися умови, а нам вкрай необхідно не менше 30 – 40 відсотків транспортних засобів, грунтообробної і зернозбиральної техніки оновити.
Коли ціни на зерно дещо підвищились, почали його продавати. Кредитну заборгованість погасили на 885 тисяч, сплатили частину бюджету, видали 653 тисячі гривень заробітної платні. Це сприяло тому, що люди стали відповідальніше ставитися до роботи. Всі поля були оброблені з осені. Посіяли 1847 гектарів озимої пшениці, близько 600 – ріпаку. Загальна площа під озимі культури складає – 3200 гектарів. Під весняний посів ретельно підготували площі, плани відповідатимуть дійсності – 1090 гектарів ярових, 640 технічних, 443 кормові культури.
І ось я знову приїхав до Щербанки. Зустрічаю знайомого і запитую:
– Не знаєте, де начальство?
– Усе на машинному дворі, – відповів чоловік і розповів, що господарство нову техніку почало закуповувати.
Спеціалісти, яких я побачив на машинному дворі, вивчали нову сівалку, від якої пахло ще свіжими фарбами. Трохи далі стояла така ж новенька дискова борона.
– Плани і задумки реалізовуються?
– Повільно, – відповів Олег Віталійович Пономаренко, – але зрушення деякі є.
А головний агроном Сергій Юрійович Кілініч з гордістю додав:
– В складі машина для протруєння насіння стоїть, чекає свого часу. Уже оновили один трактор “Т-150”: переобладнали коробку швидкостей на “мазівську”.
– А чому на “мазівську”? – поцікавився я.
– Вона більш надійна. Хоча грошей немалих коштує, але себе виправдовує. Бо знаємо, що в сусідньому кооперативі “Україна” в усіх важких тракторах, замінили коробки швидкостей на “мазівські” і тепер жодних проблем не мають.
Потім мені розповіли, що, на жаль, чимало грошей витрачають на запасні частини для техніки, на реставрацію і ремонт причіпних агрегатів. Багато комбайнів, тракторів, автомобілів виробили моторесурси. А без техніки рослинницьку галузь не піднімеш.
Приємно, що в господарстві намагаються відродити свинарство, а це дасть гроші. Тут постійно займаються племінною роботою. Тому в минулому році кількість свиней зросла втричі у порівнянні з попереднім. 300 голів як племінних свинок, так і хрячків, реалізували в господарства Татарбунарського, Комінтернівського і Роздільнянського районів. Були покупці і з Автономної Республіки Крим, Грузії, з західних областей нашої країни. Успіху досягли завдяки наполегливій праці досвідченого головного зоотехніка Олександра Івановича Бундєва, генетика-селекціонера Валентини Кирилівни Лєщенко.
Відповідно до розробленої програми розвитку тваринництва у господарстві планують щороку збільшувати поголів’я свиней на три тисячі голів. Кормова база і ті приміщення, що збереглися, дозволяють саме такими темпами розвивати галузь.
Де б я не бував, всюди чув добрі слова на адресу тих людей, які є гордістю господарства. Це механізатори Олександр Габер, Юхим Курка, агроном-насінник Іванна Шевченко, працівники ферми Галина Шкарпицька, Лідія Рошіору та багато інших.
Коли робочий день підходив до кінця, Олег Віталійович Пономаренко запропонував оглянути поля, які широко розкинулись, ніби крила птаха, у різних напрямках від села.
– Оце наша надія, – сказав він і ніжно погладив зелені пагінці озимої пшениці.
Дивлячись на нього, я подумав про те, що у таких керівників, як він, надія обов’язково здійснюється.
