За Постановою Верховної Ради «Про земельну реформу» від 15 березня 1991 року всі землі нашої держави були піддані масштабному перевлаштуванню. З того часу пафосне звучання фрази «Основним національним багатством України є земля» наповнилося, зокрема, прагматичним змістом.
Внаслідок обширної багаторічної роботи щодо реорганізації колгоспів у підприємства нового ринкового типу, засновані на приватній власності, дров було наламано чимало. Роздержавлення земель колишніх КСП, їх передача в колективну власність, паювання у власність громадян з наступною видачею держактів у більшості випадків проходило складно і болісно, породило багато скривджених і незадоволених. Не секрет, що і в даний час паї деяких селян у різних місцях не дотягують за розмірами до середньостатистичного районного показника. Причому багатьом трудівникам по паях дісталися непродуктивні ділянки. А деякі і зовсім залишилися голіруч.
Говорячи про допущені перекоси, можна посилатися на різні причини: неминучі помилки першопрохідців української земельної реформи, перегини на місцях: неготовність самого українського селянства до акції, що раптово звалилася на їхні голови. Але вірогідно одне: по-новому доля українського села вирішувалася без врахування реальних потреб сільських трудівників, а нерідко і без врахування їхньої думки.
Так званий перший етап земельної реформи в Саратському районі пройшов порівняно гладко. При цьому «за успішністю» він посів почесну п'яту позицію серед інших районів області, виконавши завдання на 98%. Усього державних актів на землю видано 21524 громадянам. Під час реформування АПК у Саратському районі, на відміну від сусідів, зуміли зберегти цілісність більшості сільгосппідприємств, що сьогодні обробляють понад 70% площ. В основних базових господарствах договори оренди укладені за нормою законодавства з усіма власниками земельних ділянок. Поряд із цим маються і вихідці, дрібні фермери, що беруть такі ділянки в родичів, друзів, знайомих і бажаючих віддати в оренду.
І якщо такий напрям земельної реформи тут пройшов буквально «на ура», то інший її аспект, початок якому було покладено в 1993 році за Декретом Кабміну України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92, серйозно загальмувався. Тут цифри виявилися набагато скромніше. Так, якщо у лютому 2006 року «Дорученням» Президента України з питання приватизації земельних ділянок для будівництва й обслуговування житлових будинків, госпбудівль і споруд визначено виготовлення 80% держактів (обсяги даної роботи потрібно завершити протягом 2006-2007 року), то на кінець березня 2007 року в Саратському районі їх виконано близько 20% від загального обсягу. Іншими словами, з 18214 земельних ділянок тільки п'ята частина стала «легітимною» щодо держактів. Про причини невисокої активності в даному напрямі можна тільки здогадуватися. Чи то сільради не виявили достатньої наполегливості для інформування жителів громад у юридичній доцільності такого кроку, чи то в селян не знайшлося вільних коштів для оформлення вищезгаданих ділянок у власність...
Найбільш активними серед інших виявилися сільські ради Плахтіївки, Миколаївки-Новоросійської, Кривої Балки, Сергіївки, Зорі, Новоселівки. Поки що вкрай низькі темпи роботи відзначені в Міняйлівській і Старосільській сільрадах, а також у серці району – селищі Сарата. Вигідно відрізняються серед інших вперше обрані сільські голови. Так, Віталій Іванович Чакир, Надеждинський сільський голова, до складу сільради входять села Надежда, Молдове, Благодатне, Негрове й адміністративно обслуговується село Пасічне сусіднього Тарутинського району, виявив завидну ініціативу, оформивши одночасне замовлення на видачу держактів 37 мешканцям Надежди.
З урахуванням продовження земельної реформи в 2007 – 2012 роках на одній з останніх сесій Саратської районної ради розроблено і прийнято нову програму, засновану на дорученні Президента України й рішеннях Верховної Ради України. Основні напрями її реалізації прокоментував начальник Саратського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України Геннадій Павлович Проданов:
– Стаття 121 Земельного кодексу вказує, що в сільських населених пунктах придомова ділянка для обслуговування може складати не більше 0,25 га, у селищах міського типу – 0,15 га, у містах – 0,10 га. Реалізація прийнятої програми передбачає інтенсивне оформлення власниками будівель держактів на присадибні ділянки. Для цього за даною темою проведене засідання колегії при голові Саратської РДА Анатолії Негодяєві, підготовлені графіки по кожній сільській раді, установлений чіткий контроль щодо виконання, а також надання методичної допомоги сільським радам. У нашому районі нараховується понад 18 тисяч земельних ділянок під будівлями, із яких лише на 3600 оформлені держакти приватної власності на право обслуговування житлового будинку.
Одержавши такий документ, що саме виграють громадяни, власники будівель?
– Це йде їм на користь, і не тільки в розумінні відповідальності перед спадкоємцями. Будь-які операції без держакту у разі переоформлення через нотаріуса, неможливі. Буквально по кожній земельній ділянці, якій присвоюється кадастровий номер у загальнодержавній системі реєстрації, йде чіткий контрольний державний облік. Час вже довів переваги приватної власності. Коли нею розпоряджаються з розумом, ефективно примножуючи, це дає шанс надійного майбутнього.
Важливе значення ми приділяємо приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення, на яких маються бізнес чи сервісні будівлі. Такі земельні ділянки найчастіше вигідніше продати, і тим самим забезпечити максимальне надходження коштів до місцевого бюджету. Разове надходження дозволяє сільській раді спрямувати кошти на конкретне виконання соціальних завдань. Після продажу власник земельної ділянки платить земельний податок. Сьогодні його розміри можна назвати чисто символічними. Але, імовірно, у майбутньому плату на землю буде підвищено.
