214-та стрілецька Червонопрапорна Кременчуцько-Олександрійська орденів Суворова та Богдана Хмельницького дивізія, що відзначилася у боях за Сталінград, в битвах за визволення України наприкінці березня – на початку квітня 1944 р., визволяла від німецько-румунських окупантів Одеську область.

Через кілька днів після визволення лави дивізії поповнилися місцевими новобранцями області. Їх називали одеситами, хоча більшість із них були вихідцями з районів області, а не із самої Одеси.

Згодом багато хто з них стали досвідченими розвідниками. Бувало, ставлячи завдання командирові розвідроти, командир дивізії Герой Радянського Союзу генерал-майор Григорій Жуков часто радив: «Підбери розвідгрупу із одеситів». Своїми особистими охоронцями він також обрав одеситів: Олександра Андріянова та Петра Чередниченка, уродженців міста Ананьєва. Пам'ять зберігає чимало епізодів, коли наші земляки показували зразки витримки, сміливості.

Перед наступальними боями на території Німеччини командир дивізії генерал-майор Г. Жуков наказав командирові розвідроти майору Н. Масленку створити розвідгрупу, якій у ніч із 18 на 19 січня 1945 р. слід було перейти польсько-німецький кордон, заглибитися в тил німців із метою розвідки місць дислокації резервів, їхньої чисельності та ймовірних шляхів виходу на бойові позиції.

Таку розвідгрупу було створено у кількості дев'яти чоловік під командуванням старшого сержанта Анатолія Батаєва. І, звичайно, до неї увійшли одесити: А. Ганський, В. Діянов, Г. Челак, П. Симоненко та автор цих рядків.

Доброволець, хуторянин-поляк, успішно провів розвідгрупу по болотистих лісочках через польсько-німецький кордон.

За півтори доби група виконала завдання, передала основні розвіддані по рації й розпочала відхід. Метрів за 300 – 400 до наших позицій нас виявили німці. Три танки з піхотою на броні почали переслідувати нас. Оцінивши обставини, старший сержант Батаєв віддав наказ: у бій не вступати, а прискорити рух в бік своїх позицій. Це ввело в оману нашу бойову охорону, адже за нами рухалися німецькі танки. А, прийнявши нас за німців, наші відкрили автоматно-кулеметний вогонь. Нам довелося залягти. Вогнем із автоматів ми змусили німецьку піхоту залишити танки й укритися за ними.

На наше щастя місцевість була болотистою, танки почали грузнути. Німці без танків піти на нас не наважувалися. Зрозумівши обставини, бойова охорона відкрила автоматно-кулеметний вогонь по німцях. А незабаром по танках вдарила артилерія. Це дало нам можливість благополучно, маючи одного пораненого (В. Діянов), перейти до своїх.

Таким чином, серед перших, які вступили на територію фашистської Німеччини у смузі наступу 1-го Українського фронту, були уродженці Одеської області.

Наші розвіддані, як і розвідгруп інших дивізій, було використано командуванням для подолання опору супротивника, продовження наступу вже на території фашистської Німеччини.