78-й окремий штурмовий інженерно-саперний Сандомирський орденів Червоного Прапора, Богдана Хмельницького, Олександра Невського і Червоної Зірки батальйон у 1942 році воював під Сталінградом і у своєму тиловому господарстві мав декілька верблюдів, які замінювали коней.
Але до часу мого прибуття у батальйон залишився один верблюд, який возив похідну польову кухню. У Західній Україні і у Польщі від села до села верблюда супроводжувала дітвора, а то й дорослі, які бачили його тільки на картинках.
Одного разу, пам’ятаю, старенька жінка почала хреститися і причитувати: “Господи Ісусе, Матка Боска Ченстоховска, що ж вони, ці Совєти, з конем зробили!”
Під час шикування батальйону верблюд з кухнею поважно стояв на лівому фланзі шеренги і спокійно пережовував жуйку.
Бувало, потрапляв він і під обстріл, бомбардування. Під Львовом був легко поранений осколком у спину.
Тварин не прийнято відзначати за заслуги. Але жартівники є скрізь. Були вони і у нас. Хтось почепив на шию верблюдові на ниточці декілька німецьких орденів – залізних хрестів і медалей на відзначення його заслуг у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками.
Отож правий відомий кіноактор Леонід Філатов, який колись сказав:
“Ну, можно ли представить мир без шуток?
Да он без шуток был бы просто жуток.
Когда на сердце холод, страх и тьма,
Лишь юмор не дает сойти с ума!”
Зазвичай здається, що верблюд пересувається повільно, але не завжди. Наприклад, наш верблюд під час раптового артобстрілу, біг зі швидкістю автомобіля.
Відомо, що верблюди харчуються рослинною їжею – травою, сіном, листям, колючками, але наш, як це не дивно, не відмовлявся ні від м’яса, ні від риби, ні від американської тушонки, яку бійці жартома називали “другим фронтом”.
Дійшов верблюд з нами до самої Німеччини. На асфальтованих дорогах, на фоні “тридцятьчетвірок”, що обганяли нас, самохідних гармат, американських вантажівок “студебеккер”, “шевроле”, “форд”, “вілліс”, він виглядав контрастно.
Одного разу генерал з високого штабу на нашу біду побачив верблюда і закричав на командира батальйону, який йшов попереду колони: “Ганьба! В Європу – і з верблюдом. Негайно забрати!” І верблюда нашого відправили в глибокий тил. До цього часу пам’ятаю, як кухар, пройшовши на війні, як кажуть, крізь вогонь, воду і мідні труби, нагороджений двома медалями “За бойові заслуги”, плакав, коли розлучався зі своїм улюбленцем.
Не знаю, можливо, це все ж таки й наш, двогорбий верблюд з гордо піднятою головою був сфотографований на тлі фасаду побитого кулями і снарядами рейхстагу, коли стіни його ще не були вкриті написами переможців. Цей знімок, опублікований на обкладинці журналу “Огонек”, обійшов увесь світ.
