23 квітня знову відчинив свої двері музей історії євреїв Одеси
Музей розташований у глибині старого одеського дворика на Ніжинській, 66. Відвідувачів зустрічають мармуровий колодязь, перенесений сюди з Інститутської, та старий трамвай, що повзе по Польському спуску. Колодязь справжній, слово честі, а що тут робить трамвай? Так це ж фотошпалери!
– Усі експонати музею піднесено нам у дарунок одеситами, серед них і колишніми. Хоча ні, одесит не може бути колишнім! – запевняє директор музею Михайло Рашковецький. – Ось і назвали нову експозицію «Євреї Одеси: чи лише минуле?»
Кілька місяців музей перебував на ремонті – прийшли на допомогу фонд Ротшильда та організація «Джойнт». Чи жарт – 160 «квадратів»! Дирекція довго шукала дизайнера для здійснення своїх задумів, не знайшла й вирішила діяти на свій страх та ризик. І нині музей нагадує стару, затишну одеську квартиру зі своїм невимовним колоритом. Причому і шпалери, і освітлення, і меблі підбирали самі працівники. У музеї немає залів – лише кімнати. Усього їх вісім.
Перший секретар Посольства Держави Ізраїль Анна Ошмянська відзначила, що експозиція відкрилася у день пам'яті загиблих солдатів та напередодні свята заснування країни. Тим самим перекинуто місток із минулого у сьогодення. Організатори сміливо «перемішали» часи – в одній залі можна знайти і номери видання «Одесскія новости» минулого століття, й стінгазету шістдесятих, і єврейську газету дев'яностих років. А деякі із гостей музею, пожартував М. Рашковецький, і самі є ходячими експонатами – такі, як Фелікс Кохріхт та Євген Голубовський. Потім директор смутнішає: розповідаючи про благодійні листівки, які випускалися єврейським товариством у Палестині, він згадує, що колись одеські євреї часто допомагали своїм братам за кордоном. А тепер усе навпаки...
І справді, багато речей прислано з-за кордону. Наприклад, стародавнє чорнильне приладдя. Половину його приніс до музею старий одесит. А далекий родич за океаном зовсім випадково довідався про це й передав до Одеси відсутню частину експонату.
Загалом же очі розбігаються від безлічі цікавих речей. Ліжко багатьох поколінь однієї одеської родини сусідить із стародавнім буфетом з будинку самого Бабеля. А скільки чудових експонатів у кімнаті – «кухні»! Плита-піч, праска, посуд, терези, яких і в аптеках нині не знайдеш. Старий-старий самовар – також дарунок одеської родини. Ну і як же без швейної машинки Зінгера!
– Шию вечорами, коли всі розійдуться! – гумор директора невичерпний. – Дохід? Звичайно ж, на користь музею!
До речі, Ойстрах, Столярський та Дунаєвський досить дружелюбно споглядають із фотостендів таке «комунальне» сусідство й зовсім не ображаються. Усім відомо, наскільки музичний єврейський народ. У робочому стані патефон та музична скринька, фісгармонія – диво позаминулого століття, знімки скрипалів... Чи не в студії Йосипа Сквирського вони зроблені? У дуже світлій кімнаті відтворено фотогурток: апарат на дерев'яній тринозі й щит (будь-якого бажаючого могли сфотографувати у образі бравого козака). І знову зв'язок часів – у музеї репрезентовано картини сучасного майстра художника Р.Е. Нудельман та фотороботи І. Подольського.
Євреїв завжди вирізняла тяга до знань, поєднана із глибокою вірою. В Одесі напередодні Першої світової війни було сім синагог та 49 молитовень, 92 різні навчальні заклади і понад двадцять шкіл-хедерів – у них навчалося п'ять тисяч чоловік. Експозиція знайомить нас із дореволюційними виданнями Тори мовою ідіш та ритуальним посудом – пасхальними кружечками й чарочками. Прийшла революція, настали інші часи, і вже із віньєтки молодцювато та задерикувато дивляться випускники «Євсектору» педіну. Цікаво, що написи на фотознімку оформлені українською мовою.
На жаль, історія єврейського народу знає й похмурі сторінки. Ось репортажі та фотосвідчення страшного єврейського погрому початку ХХ століття. Не сподіваючись на допомогу, євреї створили дружини самооборони. Потрібно віддати належне організаторам виставки – вони не замовчують і про наслідки великого післяжовтневого розламу. Як відзначив директор, бувало, що євреї-чекісти розстрілювали євреїв-сіоністів. Про це потрібно пам'ятати й передавати поколінням.
Холокост! Мільйони сердець завмирають при цьому слові. Із веселої квартири з яскравими шпалерами ми переходимо до напівтемної кімнати, у якій майстерно відтворено образ негасимого Полум'я пам'яті. Чверть мільйона євреїв Одещини загинули від рук нацистських катів. На стіні – карта таборів смерті та скорботний список місць масових страт. Над головою – стеля у вигляді бездонного нічного неба із зірками-сльозинками...
Багато євреїв взяли до рук зброю, обороняли Одесу, брали Берлін. Повернулися не всі.
Нелегким був шлях цього народу й після війни. «Справа лікарів», боротьба із «космополітизмом» боляче вдарили по серцях. Наш колега, відповідальний секретар районної газети Давид Найдіс у 1968 році був звинувачений у виготовленні антирадянських листівок. Гірко визнавати, але антисемітизм не зжитий дотепер. Свідчення того – нещодавно видана листівка, у якій євреїв звинувачують в організації революцій дев'ятсот п'ятого та 1917 років і навіть подій 2004-го!
М. Рашковецький не втомлюється підкреслювати, що сьогоднішня експозиція – не кінець великого шляху, а лише етап у розвитку закладу. Двері музею відкрито для нових експонатів, а працівники – для дискусій та пропозицій. Нині готується виставка для дітей. Відкрито інтернет-сайт музею, міцніють зв'язки із закордонною діаспорою – хоча вже невідомо, як зауважив один із відвідувачів, «хто зараз діаспора!»
…На одній із збільшених фотографій євреї обідають у кафе «Фанконі» на тлі вивіски закладу. «А що, Фанконі теж був євреєм?!» – «Ні, зате він був одеситом!» Цей музей створено для усіх мешканців регіону, адже до історії й культури Одещини вплетено вінок і єврейського народу.
