В УКРАЇНІ НЕОФІЦІЙНО СТАРТУВАЛА ПЕРЕДВИБОРНА КАМПАНІЯ
16 травня Віктор Ющенко та Віктор Янукович оголосять точну дату позачергових парламентських виборів. Як повідомили «ОВ» у прес-службі першого віце-прем'єр-міністра України Миколи Азарова, усі суперечності між сторонами вже владнано й імовірність вдалого «старту передвиборних перегонів» дорівнює 100 відсоткам. Із цієї причини найрадикальніші політичні сили прагнуть будь-що-будь «піти у відрив». Бажано до середи.
Минулої суботи в «Голосі України» з'явилася цікава стаття. Ось лише кілька цитат з неї: «…До сих пор нынешняя власть независимой Украины, подтверждая свою зависимость от кремлевских имперских верховодов, не желает официально признавать борцов за волю Украины воюющей стороной. Слово «бандеровцы», за которым стоят мужественные бойцы ОУН-УПА, эти самоотверженные рыцари нации, до сих пор остается ругательным в устах некоторой части русифицированных и обманутых преступной коммунистической пропагандой граждан на Востоке и Юге Украины.
…Под сладенькую песню о «великой победе» коммунистическое вранье и советская несправедливость продолжают отравлять молодые души, в частности, когда повязывают детям пионерские галстуки перед памятником «вождю пролетариата», который посылал на Украину головорезов Муравьева, а затем, с помощью балтийских матросов закладывал основы будущего «раскулачивания», ГУЛАГа и Голодомора.
...Продолжается великая война против Украины, против права украинцев на собственную независимую державу. Нашей победы в этой войне пока что не видно…».
Практично одночасно з появою вищенаведеного «маніфесту» на Заході України розгорнули власну «малу війну». Поки що, на щастя, проти неживих символів «тоталітарної епохи». 10 травня Львівська міськрада підтримала заяву фракції Всеукраїнського об'єднання «Свобода» щодо демонтажу символів «імперсько-більшовицького панування». «За» проголосували 50 депутатів з 57 зареєстрованих.
Постанова передбачає створення контрольної депутатської комісії для визначення переліку пам'ятників і символів, які необхідно демонтувати у Львові. А депутатська комісія з архітектури, містобудування та охорони історичного середовища разом із управлінням архітектури паралельно розробить механізм демонтажу пам'ятників та «символів іноземного панування». Як пояснив «ОВ» член фракції «Свободи» у Львівській міськраді Андрій Хомицький, «сьогодні у Львові, на жаль, дуже мало пам'ятників нашим героям, людям, які відстоювали й захищали українців, – однак чомусь багато монументів тим, хто десятиріччями мучив український народ». Постанова, за твердженням Хомицького, не зачепить пам'ять людей, які загинули у Другій світовій війні. Демонтажу будуть підлягати винятково символи «більшовизму».
Як доказ своєї правоти «Свобода» посилається на резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1481 від 25 січня 2006 року, у якій ПАРЄ рекомендувала всім пострадянським країнам засудити злочини комуністичного режиму й більшовицької тоталітарної влади.
МЗС Російської Федерації виступило з рішучим осудом «спроби заробляти політичні очки в боротьбі із пам'ятниками». У Міністерстві висловили переконання: «український народ набагато мудріший за тих політиканів, які в силу кон'юнктурних переваг готові спотворювати минуле, гратися з історією й тим самим підривати цивілізований образ своєї держави. Розраховуємо, що влада України, громадськість скажуть своє вагоме слово».
Судячи із наведеної на початку цієї публікації цитати із «Голосу України», влада не дуже-то поспішає заступитися за пам'ятники радянської епохи.
У зв'язку із цим доречно нагадати про те, що нинішня «війна із пам'ятниками» у Львові й області – не перша в історії України. На початку 90-х, окрім скульптурних зображень В. Леніна, у регіоні було знищено десятки інших символів радянської епохи. Зокрема, монумент на згадку про «золотий вересень» 1939 року, коли Західна Україна, яка входила до складу Польщі, у результаті переговорів між німецьким й радянським командуваннями була передана СРСР.
Наприкінці вулиці Личаківської біля теперішньої Покровської церкви стояв найдавніший із «імперських пам'ятників» – танк Т-34. Батьки й матері нинішніх львівських ура-патріотів призначали одне одному побачення саме «біля танка»...
Зрештою, із площі біля Стрийського парку забрали пам'ятник знаменитому радянському розвідникові Миколі Кузнецову, який простояв із 1962 року. «Провина» Миколи Івановича полягала в тому, що під час теракту проти віце-губернатора Галичини Бауера й начальника канцелярії губернаторства Шнайдера Кузнецов вигукнув «Слава Україні!» Наївні німці подумали, начебто суперкіллер посланий УПА (Українською Повстанською Армією), – і розстріляли заради помсти багатьох ні в чому не винних заручників-українців. Пам'ятник Героєві Радянського Союзу Кузнєцову, до речі, перевезли на його батьківщину до Свердловської області. Могила розвідника, як і колись, у Львові на Холмі Слави; ніхто її чіпати не збирається.
Насамперед активісти «Свободи» будуть наполягати на знятті п'ятикутної зірки на Монументі Слави в обласному центрі й демонтажі пам'ятника Першої Кінної армії С. Будьонного у Кам’янсько-Бузькому районі Львівської області.
За коментарем «ОВ» звернулися до київського політолога Олега Зарубінського.
– Я непогано знаю настрої на Галичині. Як мені здається, рішення Львівської міськради від 10 травня відображає ставлення більшості львів'ян до колишньої влади. Пам'ятники, які планують включити до переліку тих, що підлягають демонтажу, встановлювалися не в період правління Л. Брежнєва і вже тим більше не за часів М. Горбачова. Вони справді споруджувалися за канонами «тоталітарної епохи».
– 12 травня «Голос України» опублікував статтю «Праздник сложный, противоречивый, болезненный» за підписом народного депутата, члена фракції БЮТ Віталія Коржа. Чи означає її поява спробу Юлії Тимошенко «перетягти» до своїх лав частину націоналістично налаштованих виборців із Західної України?
– Не думаю, що названий вами матеріал пов'язаний із передвиборною кампанією, що розпочинається. Тема визнання «воюючою стороною» воїнів ОУН-УПА, та ще напередодні дострокових виборів до ВР, вимагає куди більшої делікатності, аніж та, яку демонструє окремо взятий депутат парламенту. За моїми відомостями, зазначену статтю розмістили у «ГУ» в рахунок квоти Комітету із закордонних справ Верховної Ради.
– Чи можливе у зв'язку із рішенням Львівської міськради виникнення локальних вуличних конфліктів?
– У самому Львові є багато людей, які асоціюють себе із радянським минулим. Штаб Прикарпатського військового округу Радянської Армії розташовувався саме у Львові. Там багато відставників, колишніх радянських офіцерів; їхні діти виховані у певному дусі...
Звичайно, якісь «непорозуміння» можуть бути. Але вони не будуть доведені до рівня розпалу, який нещодавно був між Москвою й Таллінном через події навколо Бронзового Солдата. Гадаю, дискусія буде мати швидше «побутовий» характер, аніж додавати Росії з Україною зовсім непотрібних нам міждержавних проблем.
