Коли на пропозицію читачів у газеті «Одеські вісті» було опубліковано добірку матеріалів під рубрикою «Хай почує мене Президент», до редакції почали надходити листи з відгуками. Багато наших передплатників телефонували, висловлюючи свою думку про дії Глави держави, уряду, просили оприлюднити її на сторінках газети. Сьогодні ми пропонуємо нову добірку матеріалів, які свідчать про політичну активність наших земляків, їхню стурбованість за долю країни.
МОЖЛИВО, ДОСИТЬ ЛИТИ БРУД ОДИН НА ОДНОГО?!
Одного не зрозумію: як нашим державним мужам вдається стільки часу тримати народ у заціпенінні? В мене іноді не вистачає нервів слухати телеперепалки наших політиків, представників різних партій, фракцій, серед них – і коментарі Президента країни. Складається враження (і це не лише моя думка), що вся ця еліта – сама по собі, а ми, народ, якому вона ніби служить, – самі по собі. Побувати б їм у наших селах – багато чого корисного для себе побачили б. Наприклад, вулиці, на яких залишилося по п'ять-шість «живих» будинків, тому що інші покинули господарі, які виїхали шукати кращої долі; дороги, по яких у негоду хіба що трактором проїдеш; Будинки культури з дахами, що протікають, напівголодних дітей... А в цей же самий час із чиєїсь панської руки виділяються божевільні гроші на провадження позачергових виборів до парламенту.
Боже, та невже ж незрозуміло, що вони нічого не змінять! Ті ж самі люди свої крісла й займуть, а ось скарбниця країни зубожіє. Хоча якщо зрівняти «криворожсталеві» 24 мільярди гривень із півмільярдом виборних, які згинули, то це – тьху! Дріб'язок. Для наших панів... У нашому селі кажуть: «А грошики то, виявляється, є. Ех, їх би – та на підвищення пенсій та зарплат...» А що? У мене, жінки, виробничий стаж 45 років, але мій внесок до освіти країни милостиво оцінено у пенсійні 474 гривень. Але ж у інших ця сума й того менша.
Тоді кому потрібні ці пишномовні слова Президента про любов до свого народу? Вони явно пахнуть неправдою. То, можливо, досить вам там, нагорі, лити бруд один на одного? Досить вільно, по-своєму, як кому вигідніше, тлумачити Конституцію країни! То невже так багато потрібно розуму, щоб зрозуміти: Основний Закон країни – для всіх єдиний?
Визначіться, зрештою, з ким ви – з народом? – і тоді ми з вами, або з «особистими інтересами?» – і тоді нам не по дорозі. І ще: чому, Вікторе Андрійовичу, пропрезидентська «Наша Україна», бютівці ігнорують найрозумніший час проведення виборів – осінь? Та не покине хлібороб поле й не побіжить голосувати, коли день рік годує. Зрештою, якщо на те пішло, кому ці дострокові вибори потрібні? Особисто я – проти них, і навряд чи хто в нашій Теплиці – «за». Чи це для нашого Президента не доказ?
Олена НІКУЛІНА, педагог, нині пенсіонерка, с. Теплиця, Арцизький район
ЯКЩО ПОЛІТИЧНА ДОМОВЛЕНІСТЬ В СИЛІ
Костянтин Пеліван, депутат Арцизької районної ради, голова постійної комісії з питань аграрної політики, земельних відносин, адміністративно-територіального устрою та охорони природи:
– Оскільки є політична домовленість про те, щоб вивести країну із глибокої політичної кризи шляхом проведення дострокових виборів до Верховної Ради, вважаю, що варто внести зміни до виборчого законодавства. Треба повернутися до змішаної системи виборів до парламенту, щоб виборці знали своїх депутатів. Це підвищить депутатську відповідальність перед виборцями. Якщо ж проводити вибори за пропорційною системою, то в цьому випадку партійні списки мають бути доступними й відкритими для всіх. Тобто боротьба між кандидатами має йти всередині партійних списків.
Крім того, необхідно ввести до законодавства й положення, відповідно до якого народного депутата можна відкликати, якщо він погано працює.
Народний депутат також повинен мати можливість висловити свою думку, а не бути маріонеткою в руках керівника партії. Буде плюралізм думок – буде й нове народжуватися. Вважаю також за необхідне наявність у законодавстві про вибори до Верховної Ради такого положення, яке б забороняло обиратися понад два скликання поспіль. Це відкриє двері новим політикам – зі свіжими думками, цікавими ідеями. Адже сьогодні в парламенті є депутати, які обиралися вже не один раз. Не думаю, що це позитивно позначиться на економічному, соціальному та й політичному розвитку країни. І депутатську недоторканність народних депутатів треба все ж таки зняти. Й насамперед з тією метою, щоб до Верховної Ради не прагнули потрапити люди із кримінальним минулим.
Дуже серйозно слід подумати й щодо часу проведення виборів до Верховної Ради. Якщо ми хочемо, щоб народ справді був суддею й висловив свою принципову думку, то вибори мають пройти швидше восени, аніж влітку. Не можна не враховувати, що літо – це кінець навчального року й початок вступних іспитів до вузів. Це – збирання врожаю й сезон відпочинку. Люди будуть зайняті, й половина їх швидше за все на вибори не прийде.
І ще. Якщо структура парламенту в політичному плані під час позачергових виборів до Верховної Ради дуже й не зміниться, то в персональному складі зміни статися мають. Вважаю, що до нового парламенту мають прийти такі відомі політики як, припустимо, Володимир Литвин, Юрій Костенко та такі перспективні, як Сергій Гриневецький, Антон Кіссе і багато інших. Треба, щоб у Верховній Раді було менше водіїв нардепів, а більше справжніх – щирих політиків, які турбуються про людей, долю України.
У День Великої Перемоги на вулицях Білгорода-Дністровського зібралося багато людей. Відзначаючи свято «зі сльозами на очах», люди палко обговорювали останні столичні новини, сперечалися щодо доцільності нових виборів, давали оцінки політичним лідерам країни.
Віктор Семенович, офіцер у відставці:
– У перший рік президентського правління в одному із своїх виступів Президент України Віктор Андрійович Ющенко закликав високих посадових осіб держави «не виносити сміття з хати». Сьогодні про те, як виглядає й пахне «наше сміття», знають не лише в Європі, але й, мабуть, в усьому світі. Хто винен у прецеденті, що стався в незалежній Україні, судити не нам, простим громадянам. Але ми переконані в одному: обирали народних представників до вищих органів влади не для сварок і з'ясувань, чия рука виявиться міцнішою, у кого більше влади. Навпаки, сподівалися, що наші обранці розпочнуть трудитися на благо всього українського народу. А що вийшло насправді? Нам нав'язують нові вибори за наш же, народний, рахунок.
Сьогодні багато простих громадян почали цікавитися політикою. При цьому більшість схиляються до думки, що для виборів за партійним принципом Україна була не готова. Що ми одержали у кінцевому підсумку? Колективну безвідповідальність як у Верховній Раді, так і на місцях? Ми не знаємо сьогодні точно, хто наш народний депутат, як виглядає «наш» депутат у місцевій раді? І якщо все ж таки відбудуться позачергові вибори, то допущена помилка має бути виправлена законодавчо. Нехай вся Україна виявиться розділеною за числом парламентських місць, але у підсумку перемоги тієї або іншої партії ми одержимо в окрузі єдиного представника перемігшої партії, якого на повній підставі будемо вважати народним депутатом «свого» округу.
Володимир Сергійович, ветеран ВВВ:
– Хотілося б звернутися до Президента України із запитанням, чи відомо йому, як багато українців ставляться до «такого» президентського правління? Я, інвалід Великої Вітчизняної війни першої групи, у черговий раз беру участь у параді й мітингу, присвячених Дню Перемоги. Повірте, Вікторе Андрійовичу, жоден із ветеранів, хто проливав кров на рідній землі, і з ким довелось розмовляти на теми «сьогодення», не висловився позитивно на Вашу адресу.
Нам незрозуміла невпевнена президентська позиція з багатьох питань, наприклад, кадрових. То Генпрокурора Піскуна звільняє, то знову призначає. Якщо звільнили, то, мабуть, було за що? Чи тіньова гра відбувається? Навіщо народу потрібен слабкий Президент, який піддається явному психологічному тиску Юлії Тимошенко? Цю амбіційну політичну даму вже не рятує навіть її артистична зовнішність, наскільки згубними для України виявилися її акторські здібності. Народ, а особливо люди нашого літнього віку, кому близько 80 років, хотіли б одержати заслужену й спокійну старість. А політичні струси, які за останні роки все частіше відбуваються у нашій мирній державі, схожі на грізну гарматну канонаду, яка нічого доброго не віщує.
Лідія Олександрівна, пенсіонерка:
– Слухаючи новини по телевізору, з кожним днем стаємо розумнішими. Гадаю, що нас, нерозумних українців, свого часу просто обдурили, коли «дозволили безкоштовну приватизацію» державних квартир. Нас як малих дітей понадили приватною власністю, до володіння якої заздалегідь не готували. Держава скинула обов'язки щодо догляду та утримання житла на тих, хто насправді нічого в цьому не розумів. Значна частина одноповерхового та багатоповерхового житлового сектору зав'язла в купі проблем, з якої, здається, не вибратися.
Сьогодні утримування будинків, ремонт покрівель, опалювальних та водопровідних систем важким тягарем лягли на плечі вкрай бідних людей, яких у нашій країні переважна більшість. За непомірних розмірів тарифів на газ, воду, світло, тепло навряд чи варто розраховувати, що навіть за утворення так званих товариств співвласників будинків, усі їх члени виявляться здатними оплачувати непомірні розцінки за послуги житлових господарств, які не завжди виявляються якісними. Сьогодні ледве чи не щодня по телебаченню й по радіо чуєш розмови щодо реформування житлово-комунального господарства в усій країні. А в чому воно полягає, це реформування? Перекласти на плечі незаможного (а це добре видно за співвідношенням цін та розміром зарплат) українського народу повністю турботу про самого себе? Чи знаєте Ви про це, пане Президенте?
м. Білгород-Дністровський
