«НАДІЯ» – ВОНА ВСЯ З РОДЗИНОЧОК…
У цього хорового колективу непроста доля. Так склалися обставини, що на рубежі минулого і нинішнього століть він перестав існувати. І хто знає, чи судилося було б йому відродитися, по суті, із небуття, якби не приїхала до Лиманського Лариса Андріївна Жуматій... І якби не відгукнулася вона на пропозицію директора Будинку культури Тетяни Миколаївни Ніколаєвої «попрацювати художнім керівником».
– Коли я прийшла, – розповідає Лариса Андріївна, – від колективу, крім Василя Григоровича Будійчука, баяніста, нікого не залишилося. Стала шукати людей, які колись співали. І вони почали приходити, і так, поступово, почалася наша робота. Колектив став рости, люди відчули, що вони комусь потрібні, що є стосовно них інтерес і увага. А, як правило, люди, в яких душа співає, якщо є до них увага, будуть приходити на репетиції, не шкодуючи ні часу, ні сил.
Так, у 2003 році, почався новий етап в історії хору під красномовною назвою «Надія». Він відродився, а разом із ним – і проблеми, що традиційно супроводжують творче життя самодіяльних художніх колективів. І хоча «Надія» дуже вдячна селищному голові Євгену Сергійовичу Жарикову й завідувачці районного відділу культури Наталі Сергіївні Пояциці за підтримку, все ж таки усі питання вирішити поки що не вдається. Наприклад, із костюмами – немає коштів ні на те, щоб пошити їх, ні на те, щоб купити. Сценічні костюми коштують дорого, багато в чому за рахунок використання трудомісткої ручної роботи (вишивка, нашивка бісеру, стеклярусу). От і довелося відреставрувати старі. Але колектив розширюється, і костюмів вже на усіх не вистачає. Доводиться шукати «вимушені варіанти». Лариса Андріївна Жуматій, ніби між іншим, зауважує, що і баян новий треба, і «Ямаху» свою – зараз користуються тією, що люб'язно залишило керівництво місцевого інтернату. Втім, легше сказати, що колективу не треба...
Наприклад, підсилювальних колонок – їх «Надія» «заробила» сама – коли районна влада побачила, як відроджується хор, виділили на їх купівлю гроші з місцевого бюджету. На жаль, як і в переважній більшості клубних установ області, не опалюється і цей Будинок культури. Тому неможливо провадити роботу з дітьми, а репетиції хору проходять... все в тому ж інтернаті.
…Ось у таких, не дуже сприятливих для творчості, умовах хор «Надія» зовсім недавно одержав звання «народний»! Безсумнівний успіх молодого, по суті, колективу і його керівника. Лариса Андріївна відзначає, що чимала заслуга в цьому і Наталі Сергіївни Пояцики, що консультувала, допомагала готуватися до захисту звання, і вже померлого голови районної ради ветеранів Володимира Миколайовича Стрижова.
– Це дуже тяжка втрата для нас. Володимир Миколайович був людиною великої душі, улюбленцем всього краю. Завдяки йому і наш колектив поповнювався людьми. Він вмовляв нас захищатися, вірив в нас.
Поки ми розмовляли з Ларисою Андріївною, учасниці хору зібралися на репетицію. Всі – після робочого дня або домашніх справ. Втомлені, вони дуже змінилися, коли піднялися на сцену. Кудись зник вік, – а в хорі є і ветерани: Ганна Тютюнник, Любов Овадюк, Ольга Месік, Ганна Кривоноженко. У репертуарі «Надії» – українські й російські народні пісні як у традиційному виконанні, так і в сучасній обробці, пісні років війни.
…Як шкода, чергового разу подумалося, що цей натхненний хор (як і інші колективи, яких чимало на Одещині) не часто звучить за межами рідного села і, зокрема, в Одесі. Причини? Їх називає Лариса Андріївна.
– Навіть якщо самодіяльні колективи поступаються професійним багатоголоссям, звучанням тембрів, в них є родзиночка – «народна неординарність». Кожен голос – «перлина», що виблискує природною красою. Городянам знайомитися з народними самодіяльними колективами було б дуже корисно. Скільки б не слухали концертів по телебаченню, але коли звучить живий спів, він набагато краще зігріває душу, серце. Якби нас запрошували, усі б із величезним задоволенням поїхали. Пам'ятаю, ми повинні були виступати в Роздільній, у Будинку для людей літнього віку, – нам обіцяли транспорт, але потім не вийшло. Так люди за власні кошти поїхали – тільки б донести радість до інших і до себе відчути увагу. Проблема в тому, що вивезти хор важко – потрібен автобус. І оплата його знову лягає на селищну раду... Ми тільки два рази в Роздільній були, й один раз – у Кам'янці.
…Дивно виходить: «під боком» у нашого небідного міста, яке тяжіє до культури, розсипані справжні перлини народної творчості: прекрасні колективи, а через недостатнє фінансування одесити позбавлені можливості бачити й чути їх. Втім, як уявляється, не вистачає і деякої організаційної складової.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті», Роздільнянський район
КВК – ЦЕ ДУЖЕ СЕРЙОЗНО
У Ренійському районі піднімається нова хвиля руху клубу веселих і кмітливих, до якого залучено шкільні команди. Нещодавно відбулися ігри відкритої ліги. Феєрверком гумору вражали дев'ять шкільних збірних і дві «старі» команди. Суддівське журі очолював голова Ренійської райдержадміністрації Андрій Булгаров.
Чудово стартувала загальноосвітня школа № 4, хоча її команда називається «Фальстарт». Із сільських збірних найуспішнішим був виступ Новосільського ліцею: команда «Хлібом не годуй» довела, що не хлібом єдиним живе це чудове село. А в лідери ліги вийшла команда «К-19» Ренійської гімназії (на знімку).
Треба відзначити, що кабінет № 19 гімназії давненько став місцем тусовок старшокласників, які завдавали педагогам багато турбот. Господиня кабінету, досвідчений педагог Оксана Євгенівна Кулешова, згадавши принцип «мафію знищити не можна – її можна тільки очолити», зважилася організувати і спрямувати енергію своїх підопічних у потрібне русло. Так і з'явилася команда «К-19». До речі, дебютував «дев'ятнадцятий кабінет» в Ізмаїлі на регіональній лізі КВК, причому дуже успішно: команда одержала титул «Надія турніру» і привезла до Рені трофей – Кубок мера Ізмаїла.
Чим би дитина не тішилася, тільки б поводилася належним чином. А сміх це життя тільки подовжує.
Організатори веселого турніру – відділи освіти, культури і у справах молоді райдержадміністрації – оголосили, що після канікул юних гумористів чекає чергова гра. Отож, влітку молодим людям буде над чим попрацювати!
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей»
ЯК ЗБЕРЕГТИ АНЕМОНУ ДІБРОВНУ
Понад десять років при Любашівському центрі дитячої та юнацької творчості (директор Тетяна Миколаївна Будяченко) плідно працює гурток «Юних ботаніків», у котрому 30 дітей. Займається з ними науково-дослідною роботою досвідчений педагог Людмила Михайлівна Полтавець. Кілька разів на рік юні ботаніки вирушають у походи, вивчаючи рідну флору в різні періоди її розвитку. А нинішньої весни з метою збереження рідкісних квітів гуртківці провели традиційну природоохоронну акцію «Першоцвіти Одещини». Ними було обстежено ареали розповсюдження перших весняних квітів як поширених, так і занесених до «Червоної Книги України». Дослідження й вивчення проводилися вздовж правобережжя річки Кодими. В ході експедиції гуртківцями було визначено 32 види первоцвітів, серед яких 5 рідкісних: горицвіт весняний, проліска дволиста, сон чорніючий, шафран сітчастий, фіалка біла. А також визначено, що ліщина звичайна і анемона дібровна зустрічаються в одиночних екземплярах і знаходяться під загрозою зникнення.
Звичайно, спостереження за рідною природою не лежать, як кажуть, мертвим багажем, а систематизуються та вивчаються. Саме ці багаторічні дослідження лягли в основу науково-дослідної роботи «Природоохоронна акція «Першоцвіти Одещини», яку написав семикласник Максим Стащенко під керівництвом Л.М. Полтавець. Свою працю юний науковець захищав разом з тридцятьма ровесниками з багатьох куточків Одеської області на недавній обласній науково-практичній конференції «Юні друзі природи» і виборов почесне третє місце.
Юрій ФЕДОРЧУК
А У НАС ЖИВЕ БІЛОЧКА
Останнім часом на Савранщині біля людських домівок все частіше можна побачити білочок. Ось ця рудувата красуня поселилася біля обійстя Кошових, що живуть в селі Концеба.
Спочатку білочка трохи боялася дивних істот на двох ногах і підходити занадто близько не наважувалася. Але згодом звиклася.
Оскільки весна цьогоріч видалася посушливою, білочка часто навідується до криниці господарів. І коли лишень у відрі є вода, вона починає пити її прямо звідти. Ось саме в такий момент й зафіксував звірятко наш фотооб’єктив.
Савранський район
