У СЕРЕДУ В МОСКВІ ВІДКРИВСЯ 13-Й КОНКУРС ІМЕНІ П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО
Взагалі-то він повинен був завершитися ще минулого літа; відповідно до традиції, закладеної у 1958 році, міжнародні конкурси імені П.І. Чайковського провадять раз на чотири роки. На жаль, цього не сталося. Подейкували, начебто найбільш престижний конкурс і зовсім закрили. Мовляв, «в Росії – не до музики», престиж музиканта безнадійно втрачено, та й сам знаменитий будинок Великої зали Московської консерваторії перебуває в аварійному стані…
До невимовної радості шанувальників класичного музичного мистецтва, один із найбільших брендів радянської культури все ж таки уцілів. Незважаючи на недалекість і безвідповідальність стовпів теперішньої «російської демократії» і на відміну від багато чого іншого з нашого вагомого естетичного минулого.
Можливо, халепи конкурсу з нещасливим порядковим номером когось і залякали. Але тільки не організаторів. Останні два конкурси Чайковського – 1998 і 2002 років – виявилися настільки провальними, що число «13» на їхньому тлі здається просто дитячою грою.
У наших ЗМІ про вищезгадані музичні форуми, вважай, до ладу і не писали. Автор цих рядків у 98-му був єдиним українським журналістом, офіційно акредитованим конкурсним прес-центром. А про XII Міжнародний конкурс у нас згадали лише один раз. У зв'язку з... бешкетуваннями російських скінхедів. 9 червня 2002 року після образливої поразки футбольної збірної РФ у грі з Японією добре організовані юрби молодиків «прошвирнулися» по центру російської столиці, трощачи на своєму шляху японські іномарки і, б'ючи будь-яку «особу азіатської національності». У числі тих, хто потрапив «під гарячу руку» виявилися і японські учасники Міжнародного конкурсу…
РЕАНІМУВАТИ
РЕНОМЕ
Щоб врятувати престиж творчого змагання, який похитнувся, оргкомітет залучив «важку артилерію». На посаду президента оргкомітету був запрошений Мстислав Ростропович. Головами журі стали: Микола Петров – у піаністів, Володимир Співаков – у скрипалів, Наталя Шаховська – у віолончелістів і Ірина Богачова – у вокалістів. Преміальний фонд, щоправда, невеликий: $20 тисяч за перше місце. Але гарантований, тому що наповнювався за рахунок державного бюджету Російської Федерації.
Арбітрами змагання запрошували попрацювати декількох справді великих музикантів: баритона Дитриха Фішер-Дискау, сопрано Джоан Сазерленд і Міреллу Френі. На жаль, ці люди своєї участі не підтвердили.
Не дуже давно пішов з життя і сам Мстислав Леопольдович – неперевершений віолончеліст, великий громадянин великої держави...
ПРАВИЛА ГРИ
На попередніх конкурсах Чайковського незмінно існував віковий ценз; їх недаремно називали «конкурсами молодих виконавців».
З огляду на перенесення змагання рівно на рік, верхню вікову межу для учасників XIII Міжнародного підняли з розрахунком, щоб ті, хто збиралися демонструвати своє мистецтво в 2006-му, змогли грати і зараз.
У змаганні піаністів теж нововведення. Тепер, крім 10 хвилин якого завгодно Чайковського і частини класичної сонати, весь інший час конкурсант може зайняти на свій власний розсуд. Тобто виконувати чи то скандального експериментатора-американця Джона Кейджа, чи то стародавнього французького клавесиніста й органіста Франсуа Куперена.
Добір учасників конкурсу Чайковського в часи СРСР був дуже суворим. Українські музиканти проходили не одне «сито», перш ніж удостоювалися права постати перед іменитими членами конкурсного журі.
Нині «склад» комплектували по-іншому. З більш ніж напівтисячі заявок на участь левину частку складали прикладені до них DVD (їх слухали члени спеціальної комісії); кращих же студентів Московської консерваторії визначали в процесі внутрішнього «живого» конкурсу.
Спосіб оцінки учасників теж змінено: замість «наглухо зачинених» засідань журі його члени будуть обговорювати виконавські можливості кожного з учасників… у їхній присутності. Проте публіці, на відміну від попередніх конкурсів, оцінки виконавців по завершенні кожного з трьох турів оголошувати не будуть. Як пояснив «ОВ» відповідальний секретар оргкомітету XIII конкурсу Олег Стародумов, «публіка не завжди розуміє тонкощі процесу, у неї завжди є своя думка. Та й самому учаснику гірше, коли він довідається, яким йде після чергового туру – першим чи двадцять п'ятим; це погано і для першого, і для останнього. Ми вирішили зберегти змагальний елемент до самого фіналу, щоб конкурсанти виходили до наступного туру, як першого разу. Кожний нехай вважає себе лідером. Це добре і з творчої сторони».
УБОЛІВАЄМО
ЗА УКРАЇНУ РАЗОМ!
Минулий і позаминулий конкурси автор цих рядків не випадково назвав «провальними». Напередодні урочистого відкриття обидва були під загрозою зриву. Через банальну нестачу коштів. «Підключені» в останній момент іноземні спонсори на правах господарів становища безсоромно диктували, хто з учасників «най-най».
Спостерігати за потугами школярів з Японії, Кореї та інших країн Південно-Східної Азії, що «з переляку» потрапляли до третього заключного туру і незбагненним чином випереджали куди більш підготовлених російських і українських музикантів, повірте, було вкрай ніяково.
«Спонсовані» із найбільш густонаселеного континенту будуть «даватися взнаки» і на нинішньому конкурсі. По-іншому не виходить. Бюджет змагання дорівнює $6 млн, з яких іноземці забезпечують приблизно 60 відсотків витрат.
Хоча завдяки їм піаністи зможуть грати на чудових роялях «Стейнвей», «Ковая» і «Ямаха». Американці з японцями надішлють, відповідно, і своїх настроювачів.
Завдяки спонсорам з'явилася і можливість внести в умови дуже цікавий пункт: протягом двох років лауреати XIII Міжнародного за їхнім власним бажанням зможуть одержувати допомогу в організації концертів!
Про наших співвітчизників, які претендують на ці самі ангажементи або, принаймні, на грошові премії в розмірі від 4 до 20 тисяч доларів, – у наступних репортажах з російської столиці.
