Напередодні виборів знову стає актуальною тема ефективності влади. І багато політиків у своїх передвиборних обіцянках знову повертаються до питання про підвищення ролі місцевого самоврядування і передачі повноважень радам. А що думають про це самі представники місцевого самоврядування? З цього запитання ми і розпочали розмову із заступником голови обласної ради Дмитром Нікітіним.
– Дмитре Миколайовичу, в обласної ради вистачає сьогодні влади чи все-таки її повноваження потрібно розширювати?
– Традиційна класична відповідь на запитання про владу – її завжди не вистачає. Як і повноважень. З іншого боку, потрібно чітко уявляти, яким чином виконуватиме рада ці повноваження. Тому, коли йдеться про місцеві ради, треба наголошувати, про який рівень, масштаб рад ми говоримо. Якщо про обласну, районну, селищну чи сільську раду, то погляди на це питання зсередини і зовні будуть трохи відрізнятися. Якщо запитати сьогодні у депутатів Верховної Ради, чи досить, з їхнього погляду, повноважень в обласної ради, то в них буде одна відповідь, в обласної ради – інша.
– Депутати Верховної Ради, принаймні, на словах, кажуть, що хочуть віддати вам більше повноважень. Проте, ми бачимо, що і розподіл бюджету, і інші функції вони все-таки хотіли б залишити за собою.
– Давайте зрозуміємо, що таке бюджет. Сьогодні обласний бюджет, який залишається після коштів, що пішли по вертикалі до Києва і частково повернулися назад у вигляді субвенцій, розподіляється в області. І депутати обласної ради разом з обласною державною адміністрацією, враховуючи побажання всіх районів і бачачи, де можна зробити більший наголос на одну програму, а де на іншу, визначають цей бюджет і стежать за його виконанням. Тобто бюджетна функція облрадою виконується.
І це навіть не так важливо, формується бюджет згори вниз чи знизу – вгору. Важливо, хто впливає на ухвалення рішення, чи будуть гроші за конкретною статтею бюджету витрачені, скажімо, на Савранський, Тарутинський, Кілійський чи якийсь інший район Одеської області. При цьому хочу відзначити, що бюджетний процес від його формування до розподілу, як і раніше, нагадує спробу повторити одне з чудес Ісуса Христа – нагодувати невеликою кількістю хліба весь народ. Тому що бюджет зовсім непропорційний потребам області (причому найбільш насущним потребам). І щоразу виникає величезна проблема: яку кількість шкіл відремонтувати, скільки спорудити, чим одне село гірше за інше. Дуже складний, заплутаний і необ'єктивний процес. Важливо знайти критерії, за якими визначається, наприклад, що цього року ми все-таки завершимо спорудження в одному районі, в іншому – збудуємо міст, у третьому – відремонтуємо дорогу... Проблема оптимізації невеликих бюджетних коштів виникає щороку. І особлива риса, на мій погляд, депутатського корпусу нинішнього скликання – це наголос, зроблений на моніторингу використання цих коштів. Сьогодні постійні комісії і депутати окремо чітко стежать за тим, як використовуються бюджетні гроші. Ми намагаємося довести це завдання до всіх районів, залучити місцевих депутатів до цього процесу, пояснюючи їм, що індекс ефективності використання коштів у районі, крім нас, контролюєте і ви. Якщо він у вас низький, є привід у наступному році говорити про те, що у вашому районі не вміють освоювати виділені гроші, а, отже – у наступному році одержите менше.
– Як Ви вважаєте, чи виправдала себе пропорційна система виборів на місцевому рівні? Чи не варто на місцях повернутися до мажоритарки?
– Це знову ж, на мій погляд, питання масштабу. Якщо ми говоримо про селищну раду, в межах якої живе, скажімо, 800 чоловік, то безперечно хотілося б бачити, що депутатів обрали безпосередньо з числа тих, хто живе у цьому селищі. Коли ж ми говоримо про масштаб країни, дуже важко уявити, що у кожному місті, у кожному районі жив би депутат Верховної Ради. Це неможливо, тому що кількість місць у парламенті не відповідає кількості населених пунктів. Тому я особисто вважаю, що на нижньому рівні, де масштаб території і чисельність населення мінімальні (не перевищує 5 – 10 тисяч чоловік) – це сільські, селищні ради, безперечно, прямі вибори були б найефективнішими. І, до речі, сьогодні ми це бачимо на прикладі прямих виборів сільських голів. Тобто сільський голова в нас обирається безпосередньо за поданням місцевих територій і місцевого населення, і всі жителі села чудово знають, кого вони обирають.
Коли ж йдеться про десятки тисяч населення в межах однієї площі, яка належить раді (я зараз не кажу, якого рівня), розмивається поняття Іванова, Петрова, Сидорова, котрий раніше керував колгоспом або є моїм сусідом, і я можу у будь-який час вказати йому на якісь недоліки у роботі. Тобто розмивається поняття особистості, яка відповідає прямо тут на території перед людьми. Тому для таких територіальних громад, як місто Одеса, як Одеська область, краще залишити пропорційну систему, де є колективна відповідальність депутатів. Тим більше, коли йдеться про масштаби країни. Мажоритарник у парламенті, вибачте за порівняння, – це «соловей», який нікому нічого не винен, котрий з'являється на роботу, як «ясне сонечко». І нам були відомі приклади, коли депутат не приходив на 80 % пленарних засідань.
– Як сьогодні відбувається спілкування депутата обласної ради, зокрема, Ваше спілкування з виборцями?
– У мене трохи інша ситуація, оскільки я депутат із зарплатою, який виконує ще й офіційні чиновницькі функції. Тому я регулярно одержую скарги, увесь час зустрічаюся з людьми, це моя робота. У мене є офіційний графік, який прописаний і є для мене навіть не добрим волевиявленням, а швидше законом. Що стосується наших депутатів, я знаю, що практично всі партії за своїми депутатами обласної ради закріпили певні населені пункти. Далі, безперечно, на совісті депутатів не забувати, що ось це – його район, і на наступних виборах, швидше за все, він прийде туди, буде доводити людям, що він ефективний депутат і працює від ефективної партії, що варто за нього голосувати.
Крім того, на мій погляд, у раді є не дуже універсальна, але деякою мірою показова річ – депутатський звіт, у якому вказується кількість звертань громадян до депутата, видно структуру цих звертань і звідти ж видно ефективність роботи цього депутата. Зрозуміло, що якщо його звіт буде визнано незадовільним, ми не можемо звільнити такого депутата, його обрали люди. Але тут є системний взаємозв'язок. Політичній силі буде потім важко пояснювати, що може зробити сама партія, якщо її депутат 4 або 5 років не з'являвся на території, за якою він закріплений.
– Дмитре Миколайовичу, повертаючись до питання про повноваження, не можна оминути ще одну проблему. Рада ухвалює рішення, розробляє і ухвалює якісь програми, а виконують ці рішення обласні і районні державні адміністрації, які прямо не формуються радами і взагалі ніяк їм не підпорядковуються. Чи не закладено у цій системі вже спочатку конфлікт між законодавчими і виконавчими органами влади на місцях, незалежно від того, хто очолює раду, хто складає у ньому коаліцію, і хто очолює адміністрації?
– Справді, сьогодні у будь-якій демократичній країні існують законодавча і виконавча гілки влади. І ми не є винятком. Але всім чітко зрозуміло, що у нас порушено баланс цих гілок, розбалансована сама їхня робота. До чого це призвело? Насамперед, до наплювацького ставлення до Конституції і до всього пакету законів, за якими повинна жити і працювати країна. І результат цього в останні місяці нам добре видно – криза в країні, абсолютне ігнорування законодавства, довільне жонглювання законами.
– Говорячи про кризу, Ви маєте на увазі політичну чи економічну кризу?
– Щодо економічної кризи говорити не доводиться, оскільки вона не тільки офіційно не оголошена, але і параметри економіки, слава Богу, не показують, що вона вже настала. Будь-яка криза, пов'язана з розбалансуванням гілок влади, починається з політичної кризи, і можливі будь-які її наслідки. Вже сьогодні диспропорції позначаються на роботі та взаємодії рад і держадміністрацій, починаючи від державного до районного рівня.
Потрібно сказати, що у нашому законодавстві досить багато позицій, які стосуються діяльності як рад, так і держадміністрацій. Здавалося б, виконуючи кожен свої повноваження, ми повинні допомагати один одному, а не намагатися грати на чужому полі. Проте всім відомо, що зміцнення президентської гілки влади і, як наслідок, структури адміністративної влади, у попередні роки, при попередніх президентах призвели до того, що багато повноважень рад поступово передавалися на виконання адміністраціям. Причому відбувалося це досить легко. Адміністрація зверталася до ради з пропозицією для зручності у роботі або у вигляді інших причин, передати на виконання адміністраціям те чи інше повноваження. Оскільки ради були абсолютно «беззубими», крім палкого схвалення, іншої реакції не було. Коли сьогодні ради спробували повернути власні (не чужі, а власні) повноваження для якісного виконання, вони зіткнулися з категоричною відмовою. І тут розпочалася точно така сама мікровійна, як і на державному рівні – з'ясування «який закон правильніший» і перетягування канату. До слова, Одеська облрада нещодавно проводила нараду, на якій розглядалося питання, наскільки ефективно нам вдалося просунутися у виконанні рішення щодо повернення раніше делегованих повноважень.
– І на якій стадії перебуває облрада у цьому питанні?
– Було ухвалено рішення про те, що виконання делегованих повноважень облрада забирає на себе і не віддає на виконання облдержадміністрації. Проведено велику структурну роботу, інвентаризація цих повноважень, створені відповідальні групи, зокрема, профільні депутатські комісії, у яких в основному працюють професіонали, які займаються розробленням механізмів і визначенням порядку виконання повноважень.
– А не простіше було б у тих областях, де склалася коаліція певних партій, головою облдержадміністрації призначати представника цієї коаліції? Тоді б не було таких проблем, як наша, коли в обласній раді є коаліція Партії регіонів, Соціалістичної партії і Партії пенсіонерів, а адміністрацію очолює представник опозиційної сили – «Нашої України»?
– Безперечно, конфлікт породжений тим, що адміністрація структурно залежить від однієї політичної сили, а ради – у тому чи іншому вигляді – від іншої. І він неминучий доти, доки існуватиме конфлікт між цими політичними силами. Як показує практика, такий конфлікт у нашому регіоні є, і дуже слабка надія на те, що найближчим часом він розв'яжеться. Безперечно, другий етап політреформи, як один із засобів, міг би зняти цю проблему. Точно так само могли б змінити її прямі вибори губернаторів. Адже всі ми звикли до виборів мерів і згодні, що це правильно. Якщо губернатор обиратиметься, то і питання, до якої політичної сили він належить, може зовсім не стояти. Він може бути безпартійним або належати до якої-небудь партії за своїми внутрішніми переконаннями, але обраний буде більшістю населення на цій території. І тоді з нього вимоги інші, і робота інша. Навіть залежність від політичної сили (якщо така в нього за спиною є), буде трохи іншою. Інше питання, чи підемо ми цим шляхом? Другий етап політреформи не лише не завершено, але ми навіть не підійшли до його впровадження. Зате все частіше чути гасла про створення двопалатного парламенту, а це буде вже третя модель конституційної реформи. Для України й українського народу моделей більше ніж досить. Але непогано б виконувати вже існуючі закони.
– Дмитре Миколайовичу, з часу виборів минуло більше року. Як Ви оцінюєте роботу облради за цей рік?
– Якщо оцінювати за п’ятибальною системою, гадаю, роботі облради можна було б поставити «4 – ». Поясню чому. У нас немає інституції класичних депутатів. У цьому «мінусі» сидить брак кваліфікації обранців як депутатів і відсутності у багатьох досвіду депутатської роботи. Депутатський корпус нинішнього скликання складається із 120 депутатів, досить освічених, кваліфікованих і розумних людей. Це великий організм, який спрацьовує не протягом якогось часу. Для початку потрібно було розібратися з постійними комісіями щодо напрямів, існувала невелика міграція депутатів між комісіями. Початковий період формування ради тривав 2-3 місяці, і тому запитувати про ефективність її роботи в цей час буде нелогічно. Рік – це вже певний термін, після якого потрібно підбити підсумки.
– Мені здається, що облраді ще не пощастило й у тому, що більша частина цього періоду припала на політичне протистояння, і політикою депутатам все-таки доводилося займатися. А це теж не кращим чином позначається на роботі місцевих рад.
– Ось тут я хотів би відзначити одну особливість. Мені, припустимо, дуже подобається, що більшість політичних течій, гроз і блискавок, які доходили до Одеси з політичного олімпу у Києві, залишилися для облради другорядними. У першу чергу розв’язувалися питання практичної – господарської діяльності і виконання прямих депутатських повноважень. Бюджет на 2007 рік, підготовлений облдержадміністрацією, було ухвалено при великій кількості зауважень депутатів, які постаралися змінити його на краще. Те ж саме було і з Програмою соціально-економічного розвитку, також серйозно розкритикованою нами, у результаті чого облдержадміністрацією зроблено відповідні висновки, і я сподіваюся, у наступному році ми одержимо якісно нові проекти таких важливих документів. Та й самі депутати, гадаю, 95% свого робочого часу витратили на питання, пов'язані зі своєю депутатською, а не політичною діяльністю.
– Чи не можуть вплинути майбутні вибори на ухвалення бюджету? Зокрема, чи не позначаться вони на обласному бюджеті та його якості?
– Гадаю, що вибори у нашій країні – це завжди надзвичайна ситуація, фінал якої ніколи нікому невідомий. Проте, як показала практика, обласна рада у бюджетному процесі працювала максимально незалежно, без зв'язку з тим, що відбувається «зовні». І поки що ніяких загроз того, що вчасно не буде прийнято бюджет, я не бачу. Принаймні, у тій частині бюджету, яку ми безпосередньо формуємо на місцях після ухвалення держбюджету.
