Для нас ніхто в житті не зробив стільки добра, як тітка Віра,– кажуть про свого опікуна Мар’яна, Михайло і Алла Хаснаші із села Демидового Любашівського району, які після смерті матері залишилися з батьком і якого невдовзі позбавили батьківства за безвідповідальне ставлення до них, своїх дітей.
Демидове – невелике село, що тягнеться обабіч степової балки, де цілющі джерела наповнили кілька мальовничих ставків. Люди привітні і знають один одного з самого малку. Незлобиві, але кожен обтяжений власними проблемами. Тож, коли чотири роки тому відійшла у вічність молода мати трьох дітей Зінаїда Хаснаш, діти при живому батькові стали справжніми сиротами. До того ж їхня хатина поступово перетворилася на купу глини, бо чоловік добряче “закладав за комір” і, сторожуючи на фермі, там залишався ночувати. Разом з ним у будь-яку пору року “кочувала” малолітня донька Алла, якій доводилося, зарившись у солому, спати у яслах біля корів. Старші діти, щоб прохарчуватись, наймалися обробляти городи або збирати врожай. Не відвернулася від знедолених дітей їхня сусідка, завідуючка сільського Будинку культури Віра Іванівна Рубля. Часто вона підгодовувала залишених напризволяще дітей.
Якось, дивлячись у вікно, сердобольна жінка побачила, як маленька, напіводягнена та змерзла шестирічна Аллочка, немов беззахисне цуценятко, босими ноженятами місила осінню багнюку і бігла до її хвіртки, щоб попросити щось поїсти. Защеміло материнське серце, і вирішила Віра Іванівна допомогти беззахисним дітям. Якраз Олексія Хаснаша було позбавлено батьківства і, поки оформлялося опікунство, діти рік жили в оселі В.І. Рублі. Потім старші – Мар’яна і Михайло – пішли навчатися до Любашівського філіалу Савранського СПТУ. Дівчина здобуває професію електрика, а хлопець – механізатора. Найменшеньку Аллу, у якої не було метрики, було направлено на виховання до Троїцького інтернату.
Оформившись опікуном, а це було у 2005 році, Віра Рубля свою зарплату, 400 гривень, почала відкладати, щоб придбати сиротам хату. Невдовзі вона сторгувала добротну будівлю за три тисячі гривень і щомісячно розраховується за неї власною зарплатою. Потім придбали стіл, постіль та посуд, а для купівлі телевізора та необхідних меблів опікунка оформила на себе банківський кредит. Весною спільно засадили чималий город, щоб була у родини Хаснашів власна городина. Всіляке варення, закрутки та соління на зиму Віра Іванівна заготовляє з розрахунку на обидві сім’ї. Припало дітям до смаку і її куховарство. Вони розповідають, що смачніших вареників, борщу та пирогів, ніж у тітки Віри, не їли більше ні в кого. При потребі Мар’яна і Михайло приходять на допомогу своїй названій матусі, яка має аж чотири городи та дві корови.
Саму миловидну та метку сільську трудівницю Віру Іванівну Рублю доля не гладила по голівці. Багато років тому вона втратила чоловіка і сама виховувала двох синів. І сьогодні старший, двадцятитрьохрічний молодик Сергій Рубля працює електриком у Любашівському РЕМ, а дев’ятнадцятирічний Володимир, закінчивши Балтське педагогічне училище і, здобувши професію вчителя початкових класів, вступає до Південноукраїнського державного педагогічного університету імені Ушинського.
Життя не стоїть на місці, заліковує час душевні рани, і файна та чепурна молодиця В.І. Рубля знайшла своє друге кохання з працьовитим Володимиром Володимировичем Тетьорою, який з розумінням ставиться до своєї дружини і всіляко їй допомагає.
У серцях цих щирих сільських трудівників знайшлося місце для трьох знедолених дітей, які відчули до себе справжню турботу, лагідне батьківське ставлення та спізнали справжнє родинне щастя. Сьогодні горя і болю надто багато у нашому повсякденному житті. І, якщо хоча б одна дитяча душа стала щасливішою, світ буде чистішим і світлішим.
