Якщо спробувати декількома словами написати колективний портрет депутатського корпусу Болградської районної ради, то, насамперед, потрібно відзначити: політичні сили висунули гідних людей. Багато хто з володарів мандатів мають колосальний досвід роботи в органах місцевого самоврядування, є провідними спеціалістами у тих галузях народного господарства, яким присвятили своє життя. Авторитет цих людей безперечний, а життєва позиція спрямована на служіння рідному краю.
Щоб робота депутатського корпусу була максимально продуктивною, апарат районної ради провадить велику організаційну роботу. Як висловився голова районної ради І.А. Насипаний, завдання апарату – «нагодувати» депутатів об'єктивною інформацією, яка відбиває ті чи інші явища у житті району, щоб народні обранці ухвалювали правильні і виважені рішення.
Можна чимало розповісти про продуктивну роботу нинішнього скликання за цих непростих політичних умов. Про нові підходи. Про принциповість. Але сьогодні наше інтерв'ю – не про це. Іван Антонович Насипаний визнав за необхідне чергового разу сказати про ті проблеми, що стоять перед мешканцями Болградського району. Йому – слово.
– Гадаю, земляки мене підтримають, якщо проблемою номер один я позначу наслідки виведення з Болграда військового контингенту. Зі свого боку, районна рада багато разів виступала з резонансними зверненнями: ми писали, позиціонували цю проблему на різних рівнях, а також через ЗМІ. Здавалося б, що ще потрібно, щоб відповідні управління облдержадміністрації взялися за розв’язання цієї проблеми? 7 липня минулого року під керівництвом заступника голови облдержадміністрації Миколи Дмитровича Сердюка у Болграді відбулася нарада з питання про військові містечка. Ми зі свого боку подали пропозиції, аж до технічних, розробили проект рішення. Але на цьому справа і закінчилася.
По суті безгоспним залишаються величезні об'єкти, потрібно розв’язувати їхню долю, залучати інвестиції. Допоможіть, переконайте військовиків, щоб передали містечка негайно. Адже які величезні кошти платників податків вкладено за часів Радянського Союзу у спорудження цих об'єктів, і чи розумно сьогодні залишити їх у безгоспному стані, не мати з цього ніякої користі – ні державі, ні районові? Нерозсудливість виплеснула через край, коли було розпочато спробу продати унікальний Болградський аеродром на будматеріали за 30 тисяч гривень. І змушений був сам губернатор приїхати, розбиратися.
Нас просто змушують «стрибати через голову». Будучи у Києві на курсах підвищення кваліфікації, я порушував питання перед Рахунковою Палатою. Я виступав у Верховній Раді, коли О.О. Мороз збирав керівників районів для навчання і зустрічі. Я особисто розмовляв з головою Фонду держмайна. Сьогодні ми провадимо переговори зі службою віце-прем'єр-міністра. Яку ще трибуну використовувати?
Як можна на два з половиною роки розтягувати розв’язання питання про передачу місту будинку, де розташовувався штаб дивізії? Військове відомство планує його... продати. Забуваючи про те, що колись цей красивий будинок у центрі міста належав міськраді, і був безоплатно переданий військовикам. Сьогодні у нас не вистачає приміщень для розташування районного управління Пенсійного Фонду, люди похилого віку змушені вистоювати черги у вузьких коридорах, де неможливо для них поставити навіть стільці. І обласне управління ПФ готове виділити гроші на ремонт колишнього штабу дивізії – тільки потрібно його передати. Ми, державні люди, у тому числі і військові чиновники, повинні бути чіткі і послідовні.
– Єдине, що вдалося Болграду, то це домогтися передачі житлових містечок і виділення коштів на їх ремонт у розмірі 3,7 мільйона гривень. Але ще потрібно дуже багато вкладати коштів, щоб привести до відповідного стану комунікації – водопостачання, каналізацію.
– Безперечно. Після виведення військовиків прикордонний Болградський район опинився у депресивному стані. Звідси виїжджає населення – не бачачи перспективи роботи. Ми не раз просили обласні служби уважніше дивитися на наші проблеми. У тому числі і коли ділять обсяги капітальних вкладень за рахунок держбюджету та інших джерел. Погодьтеся, треба ділити всім потроху, щоб справедливо було. Хто враховує базу, що склалася у районах? Адже хтось зміг створити власний бюджет розвитку у 10 – 15 мільйонів гривень, а хтось, як аграрний Болградський район, – тільки в 1 мільйон. Дистанція в соціально-економічному розриві районів збільшується, з депресивних сіл у масовому порядку виїздить населення. Хтось в області повинен впливати на ці процеси? Хоча б на рівні декларацій. А бажано здійснювати мудре регулювання і на практиці. Звичайно, у населених пунктах, які поблизу Одеси, потрібна каналізація, але ж у нас води-то немає!
– В останні роки виділялися кошти на розв’язання проблеми водопостачання Болграда...
– Так, але виділялися частинами, немає комплексного підходу. Якось зробили водозабір, сьогодні воду можна подавати на очисні споруди, але ж вони не в можуть переробляти такий обсяг. Джерело водопостачання – озеро Ялпуг висихає, ми його не поповнюємо, не чистимо. Але ж це – водойма державного значення, і, мабуть, для його порятунку потрібна державна програма. Ми про це говоримо не перший рік. Як домогтися, щоб нас почули, щоб обласні керівники відповідних підрозділів бачили цю проблему?
– Сьогодні критична ситуація не лише на озері Ялпуг – висихають озеро Китай, унікальні Стенцівсько-Жебріянівські плавні та багато інших водойм Нижнього Придунав’я. Очевидно, що ця проблема потребує, по-перше, глибокого дослідження, і, по-друге, комплексної програми. Як у цьому зв'язку не згадати Програму розвитку Нижнього Придунав’я, у якій були вли вті всі проблеми регіону і намічено план роботи.
– У тому числі і щодо підтримки національних меншин. У Законі України «Про місцеве самоврядування» зазначається на необхідність розробки і реалізації програм соціально-економічного розвитку і підтримки національних меншин. Поки що це залишається декларацією. Про умови проживання болгар, гагаузів, албанців, які найбільш компактно проживають у Болградському районі, в обласній програмі нічого не прописано.
Народні колективи з Болградськогокогоону беруть участь у культурних заходах, які провадяться не тільки в Одесі і Києві, але і за рубежем, де мають величезний успіх. Але ж керівникам цих ансамблів не передбачена зарплата! Тому що фінансування сільських Будинків культури здійснюється за формульною методикою – незалежно від того, є в селі колективи з високим званням «народний» чи немає їх. У Болградському ж районі таких колективів 19. Якщо у своєму бюджеті вдається віднайти кошти, то ми їх виділяємо культармійцям, а якщо немає, наші кращі творчі кадри не одержують за свою унікальну працю. Хто і коли розв’яже це питання?
– Іване Антоновичу, якщо їхати з Одеси до Болграда, то вздовж доріг можна побачити безліч вигорілих лісонасаджень.
– Ми їх висаджували 30 – 40 років тому, і відновити «зелені легені» у нашому посушливому степу неймовірно складно. Всі проїжджають, дивляться, але... ніби не бачать. Занепокоєння де, заходи де? Буджацький степь горить – потрібні злагоджені дії всіх служб: МНС, екологів, лісничих. Де там: якщо в селі зайнявся будинок, його нікому гасити. Район же не може виділяти кошти на підтримку пожежної охорони – це буде порушенням Бюджетного кодексу. Ми неодноразово зверталися з цією проблемою до різних інстанцій. Відповідають майже ствердно: так, треба розв’язувати проблему. Але одразу про неї забувають.
– Можливо, всі проблеми – у кадрах?
– Якщо говорити про кадри, то мене обурює, коли на ті або інші посади призначають людей без узгодження з районною радою і з райдержадміністрацією. І, як правило, ці призначення невдалі. Всього один приклад. Ми криком кричимо про те, що народ споюють самогоном, що до торговельної мережі надходять фальсифіковані алкогольні товари. Просимо: намітьте заходи, зробіть їх комплексними. Районний прокурор просить податкову міліцію: подайте матеріали, розглядатимемо. Немає матеріалів. А люди гинуть. І закінчуючи військовими містечками – я не знаю, як складеться їхня доля – але сьогодні ми маємо право висунути вимоги Міністерству оборони: хто облаштує території, залишені військовиками? Хто розбере напівзруйновані будинки, хто зачистить територію, перебувати на якій стало небезпечно? Адже три мешканці нашого району вже загинули! Хто за це відповість?
– Запитань багато – відповідей, на жаль, немає.
– На завершення я хочу ось що сказати. Ті проблеми, що все частіше висвітлюються у ЗМІ, повинні знаходити відповідь. Тим більше, коли запитання адресуються органам місцевого самоврядування, керівникам різного рангу. Я вважаю правильною позицію редакції газети «Одеські вісті»: на кожну критичну публікацію повинен бути відповідний відгук. І хотів би подякувати колективу «Одеських вістей», його керівникові за те, що завжди оперативно відгукуються на наші проблеми.
