За двадцять один рік, що минув після страшної техногенної катастрофи на ЧАЕС, були опубліковані тисячі статей і досліджень, написані сотні книжок і знято десятки фільмів. Проте останнім часом про станцію згадують лише тоді, коли йдеться про черговий тендер на етапі її закриття або ж у річницю вибуху на четвертому енергоблоці. При цьому сьогодні кожен твердо знає: Чорнобиль – це смертельна небезпека для життя. Ми віримо у жахливі мутації, які спостерігалися у зоні відчуження, боїмося купувати на ринках гриби і ягоди, побоюючись їхнього радіоактивного походження, а саму станцію уявляємо собі як напівзруйнований нежилий будинок. Тим часом кореспондент «ОВ» Максим МАКСИМОВ побував у Зоні відчуження, щоб оцінити ситуацію «свіжим поглядом». Як не дивно, але багато з того, з чим ми звикли асоціювати Чорнобиль, не виправдалося.
Зокрема, на ЧАЕС сьогодні постійно працюють майже три тисячі чоловік; радіаційна зараженість у деяких місцях значно нижча, ніж, наприклад, у Києві, а місцеві жителі за двадцять років не стикалися з жодною мутацією.
Наш кореспондент підготував фоторепортаж про відвідування ЧАЕС, міста-привида Прип'яті, і про спілкування з місцевими самоселами.
