Враховуючи, що останнім часом законодавча і виконавча влада на місцях частіше вступають у гострі дискусії, ніж приходять до злагоди, приклад взаєморозуміння і співпраці між облдержадміністрацією та обласною радою у питаннях охорони здоров'я можна назвати зразково-показовим. Наше спільне уявлення про це підтвердила і сьогоднішня розмова із заступником голови Одеської обласної державної адміністрації Андрієм ТКАЧУКОМ і головою постійної комісії Одеської обласної ради з питань охорони здоров'я, сім’ї, материнства і дитинства Людмилою БУДЯК.
– Людмило Сергіївно, чи складно знаходити спільну мову із спеціалістами облдержадміністрації і подавати іншим структурам влади приклад ефективної роботи?
Будяк Л.С.: – За великим рахунком ні. Я не можу сказати, що в нас все відбувається гладко, що всі одразу розуміють ті або інші проблеми. Але в суперечках народжується істина. Депутат завжди хоче більше, ніж може забезпечити бюджет. Доводиться обстоювати якісь позиції охорони здоров'я, тим більше що я сама займаюся практичною діяльністю і відчуваю всі проблеми галузі на собі. Тому, коли є взаєморозуміння, бажання повернутися лицем до медицини, звичайно, тут навіть двох думок бути не може, все можна зробити тільки у співдружності.
– Андрію Леонідовичу, відомо, що Людмила Будяк дуже вимоглива, як депутат і як керівник лікувального закладу. Чи не важко Вам працювати разом?
Ткачук А.Л.: – Людмила Сергіївна справді вимогливий керівник, вона дуже активно займається депутатською діяльністю. Про це я можу судити як коллега по депутатському корпусу. Але в цьому і є велика перевага. Тому що Людмила Сергіївна вимоглива не лише до інших, але, насамперед, до самої себе. Вона – професіонал, який добре знає питання, які порушує. Причому порушує тільки ті питання, які потрібно і можна вирішити.
– Наскільки благополучні справи в охороні здоров'я Одеської області? Чи є болючі точки, за якими ми відрізняємося від інших регіонів України не в кращий бік?
Ткачук А.Л.: – Болючі точки у медицині є в усьому світі, навіть у найбільш благополучних країнах. На жаль, люди хворіють скрізь. Взагалі за оцінками сучасної медицини тільки на 10% здоров'я населення залежить від самої медицини. Решта – від різних об'єктивних чинників, як то екологія, здоровий спосіб життя, традиції харчування і, насамперед, рівень соціально-економічного розвитку країни. Якщо говорити про проблемні місця нашої медицини, – то це, безперечно, висока поширеність таких серйозних захворювань, як ВІЛ-інфекція/СНІД, туберкульоз, онкологічні, серцево-судинні захворювання. Друга болюча точка – це приступність медичних послуг у сільській місцевості, насамперед швидкої медичної допомоги, забезпечення необхідним медичним транспортом. Для Одеської області характерна хутірна специфіка розселення. У нас нараховується майже 200 сіл, у яких чисельність населення становить менше 100 чоловік. А відстань між населеними пунктами іноді – 75-80 км. Тому зараз обласним управлінням охорони здоров'я складено паспорти районів і визначаються ті території, де потрібен додатковий медичний транспорт. У цьому році уряд обіцяв додатково виділити для області 5 млн грн з державного бюджету, на які можна придбати 70 автомобілів швидкої допомоги. І ми сподіваємося, що у нашому регіоні ця проблема буде вирішена. Окрема тема, про яку можна багато говорити – це тендерні процедури. Це болюча точка не лише медичної сфери, але і всієї нашої економіки.
Будяк Л.С.: – Як правильно зазначив Андрій Леонідович, здоров'я населення багато в чому залежить від умов життя. Наші умови життя такі, які вони є, і звичайно, вони деякою мірою формують здоров'я людей. Але я б хотіла зупинитися на гострих проблемах нашої охорони здоров'я. На сьогодні у нас практично не визначено джерело його фінансування. Бюджет не може забезпечити сучасні технології, що існують у цій галузі, і, на жаль, фінансування лягає переважно на плечі населення. Це стосується і обласних, і міських, центральних районних, сільських лікарень. Бюджетний кодекс передбачає методики розрахунку для різних рівнів лікувальних закладів, але, незважаючи на це, їхнє фінансування йде не сповна. Тому зараз, коли йде формування бюджету, я закликаю депутатські комісії з охорони здоров'я, починаючи із сільських рад і закінчуючи обласною, відповідально поставитися до цього питання. Ми повинні зробити так, щоб всі програми з охорони здоров'я були профінансовані у повному обсязі. І це залежить від місцевих органів влади.
Є й інша проблема. Технології технологіями, вдосконалювання бази це одне, тим більше що ми не так вже і відстаємо у технічному плані. Є багато гарних прикладів з багатьох лікувальних закладів: комп'ютерні томографи, міська програма оснащення пологових будинків і дитячих лікарень в Одесі. Сьогодні багато районів одержують транспорт, деякі центральні районні лікарні завдяки підтримці місцевої влади чудово фінансуються. Але мене сьогодні особливо хвилює, (і, мабуть, не лише мене) кадрове питання. Коли ми говоримо про кадри, то в нас теж начебто все укомплектовано. Але якщо подивитися по фізичних особах, тобто реальні ставки, то вони не заповнені на 20%. А з решти 80% працюючих лікарів – 25% пенсійного віку. Коли таке було? Професія лікаря втрачає популярність. І справа навіть не в престижі. Відповідно до результатів досліджень, які проводили американські соціологи, це одна з найскладніших спеціальностей. Не вважається, що професія лікаря приносить радість, задоволення або якесь емоційне піднесення. А в нас у країні, вона ще практично і не оплачується. Тобто, у людей немає мотивації йти в цю професію. І тому вони залишають медицину. Наприклад, у минулому році 50% випуску після інтернатури медичного університету не приступили до роботи. Цього року випускники вузу вже не розпочинають навчання в інтернатурі. І я можу зрозуміти цих людей, тому що це справді відповідальна цілодобова праця, практично без вихідних і без свят, при цьому низько оплачувана. Я нещодавно поцікавилася, скільки медичних працівників, лікарів пішло у фармацевти. Виявилося, практично всі працівники цієї сфери – колишні лікарі, люди грамотні, високопрофесійні. Тому що там працюють ринкові відносини і відповідно інша оцінка праці. Охорона здоров'я ж і освіта поки що перебувають невідомо у яких відносинах.
Якщо говорити про захворюваність, смертність і демографію – це настільки серйозні проблеми, що розмірковувати про них можна дуже багато. Але хочу додати оптимістичну нотку – в останні роки народжуваність і в Одесі, і в багатьох районах області значно зросла. А в Теплодарі є вже позитивна статистика природного приросту населення. Непокоять у цьому відношенні Ананьївський, Балтський, Кодимський райони. Там, на жаль, народжуваність падає, збільшується смертність, села поступово вимирають. Але мені здається, що в недалекому майбутньому, урбанізація відійде, з'являться транспортні розв'язки, буде розвиватися соціальна інфраструктура, і життя в селах відродиться. Ми така країна, у якій не може бути, щоб зменшувалася кількість населення. Смертність – це певний показник, який характеризує рівень розвитку медицини. За нашими аналітичними даними, із усієї кількості померлих у районах області – 90% людей вмирають вдома, а не в лікувальних закладах. Це ще одна проблема. Чомусь у нас вважається, що для того, щоб у лікарні був гарний рейтинг, там повинна бути низька летальність. Я ж вважаю, охорона здоров'я повинна відповідати за територію і смертність на цій території, тоді людині буде надаватися допомога до останніх годин життя. Хочу сказати, що коли говорять про високу смертність або високу захворюваність, це ще не означає що в інших регіонах ці показники менші. Можливо, у даному випадку має місце не велика захворюваність, а краще виявлення цих захворювань. Я все-таки вважаю, що інвалідизація населення, хронізація захворювань і та ж смертність – це показники ефективності роботи системи охорони здоров'я. І те, що ми більше виявляємо ці випадки – не так вже й погано.
– Як відомо, Одеса – один з лідерів в Україні із захворюванння на туберкульоз. Сьогодні вже ніхто не приховує, що в нас існує епідемія туберкульозу, і ніхто цілком не захищений від цього захворювання. Що може зробити сьогодні обласне керівництво, медицина, для того щоб хоч якось убезпечити людей? Чи є в області якісь програми розв’язання цієї проблеми?
Ткачук А.Л.: – Туберкульоз – не тільки медична, але і соціальна проблема. Одеса хоча і не лідирує, але посідає 5-е місце у списку регіонів України із захворюванння на туберкульоз. Але це зумовлено низкою об'єктивних чинників. Наша область – прикордонна, крім того, це південний регіон з високою середньорічною температурою. Це зумовлює міграцію всілякого роду асоціальних елементів, які на сьогодні є основними розповсюджувачами цього захворювання. Також не поліпшує епідемічну ситуацію те, що всі наші протитуберкульозні заклади розташовані в межах міста. Сьогодні в регіоні досить багато робиться для комплексного розв’язання цієї проблеми. Якщо говорити про останні два роки, то ми одержали за рахунок коштів державного бюджету сучасне флюорографічне обладнання (стаціонарні та мобільні установки), що дозволило поліпшити рівень діагностування. Завдяки цьому ми зараз ефективніше провадимо діагностику вперше виявленого туберкульозу. На останній сесії обласної ради затверджено регіональну програму протидії захворюваності на туберкульоз на 2008 – 2011 роки. Загальна сума фінансування становить понад 7 млн грн. Насамперед, програмою передбачаються профілактичні, діагностичні, лікувальні заходи, почасти посилення матеріально-технічної бази лікувальних закладів даного профілю. Сьогодні облдержадміністрацією та обласною радою спільно реалізується важливий інвестиційний проект спорудження інфекційного містечка за межами Одеси. Зокрема, перший етап цього проекту передбачає винесення саме протитуберкульозних закладів за межі міста. Це дозволить створити умови, що відповідають сучасним стандартам як для роботи медперсоналу, так і для лікування хворих. Тому що на сьогодні нормативи наших тубдиспансерів (насамперед, розміщення хворих) не дотримуються. Цей комплекс заходів деякою мірою дозволить поліпшити епідеміологічну ситуацію в місті.
– Можливо, потрібно ухвалити якусь програму, наприклад, яка зобов'язує роботодавців не брати людину на роботу без тієї ж флюорографії?
Будяк Л.С.: – У багатьох цивілізованих країнах є подібні закони. Я вважаю, що з метою попередження епідемії туберкульозу у нас теж повинен бути ухвалений відповідний закон, який зобов'язує провадити ці дослідження. Так, всі права людини і особисте бажання кожного – це все правильно. Але, враховуючи цю проблему, мені здається, є сенс ініціювати ухвалення такого закону.
Ткачук А.Л.: – Згоден з Людмилою Сергіївною, але зазначу, що ці вимоги повинні бути закріплені законодавчо на державному, а не регіональному рівні. Мабуть, багато хто пам'ятає, що років 15-20 тому у нас у країні існувала практика, коли на підприємства, в заклади освіти привозилися мобільні установки і буквально в адміністративному, наказовому порядку всі повинні були пройти флюорографію. Я гадаю, що деякою мірою проблему розповсюдження туберкульозу вдавалося вирішувати таким чином. Зараз у нас немає адміністративних важелів, щоб можна було обстежувати населення в такому порядку. Сьогодні, коли до того чи іншого населеного пункту привозиться мобільна установка, відсоток людей, які приходять обстежитися, часто дуже низький. Люди повинні самі усвідомити, що їм необхідно пройти перевірку. Рання діагностика – це реальний спосіб допомогти собі і зберегти здоров'я. І якщо в село привозять флюорографічне обладнання, на доставляння якого затрачаються бюджетні кошти, то не можна упускати таку можливість.
– Зараз багато говориться про проблеми народжуваності. Чи передбачено в нас якісь програми для бездітних або безплідних родин, які живуть в Одеській області?
Будяк Л.С.: Це велика проблема для України в цілому, і зокрема для Одеської області. Справді питома вага таких родин висока. На жаль, тільки приватні клініки займаються цими проблемами на належному рівні. Тому що технології лікування таких родин дуже дорогі. Позаторік була така державна програма, вона фінансувалася. Але у цьому році через тендерні процедури фінансування припинено. Наскільки мені відомо, головний лікар Одеського пологового будинку № 1 Ірина Леонідівна Головатюк–Юзефпольська виступає ініціатором з впровадження новітніх технологій у питаннях репродукції. Проблема залишається дуже актуальною. Гадаю, для її розв’язання (хоча б для деяких категорій родин) нам потрібно закладати кошти у бюджеті.
