Юрію Миколайовичу Солоденку вдається поєднувати те, що ще десять-двадцять років тому здавалося цілком нереальним. Будучи доцентом Одеського державного медичного університету і працюючи на базі міської клінічної лікарні № 9, він активно і дуже успішно займається апітерапією, є віце-президентом Асоціації апітерапевтів України. І зумів довести своїм колегам, які не дуже-то спершу вірили у можливість лікування найсерйозніших захворювань продуктами бджільництва, цей метод буває іноді набагато ефективнішим найсучасніших фармакологічних препаратів.
Юрій Миколайович родом з Іллінки, що у Біляївському районі Одеської області. Як сам каже, в роду були бджолярі, знахарі і медичні працівники. Розведенням бджіл та вивченням їх займалися батько, діди по батьківській та материнській лінії. Маму його, Ганну Степанівну, багато людей з теплотою та повагою згадують досі. Не раз саме нею, сільським фельдшером поставлений діагноз, виявлявся правильним. Отож, мабуть, самою долею Солоденку судилося знайти цей надзвичайний синтез сучасних наукових знань та стародавніх таємниць апітерапії, щоб зробити їх корисними для здоров’я людей.
– Пам’ятаю, як мама лікувала свій артрит, – розповідає Юрій Миколайович. – Вона брала бджіл, примушувала їх жалити хворе коліно, а потім обгортала його бджолиним воском. Результати виходили вражаючі. Адже їй доводилося дуже багато ходити пішки: лікувальна амбулаторія, де вона працювала, обслуговувала п’ять чи шість сіл. Отож навантаження на ноги випадало величезне. Але застосовувати такі підходи до лікування інших людей заборонялося. Офіційне визнання метод апітерапії одержав в СРСР тільки в 60-х роках.
У дитинстві Юра бачив, як багато і тяжко працювала мама. Часом її не було вдома по кілька днів. Самовіддано любила свою справу, але не поспішала радити дітям – трьом синам та дочці обирати медичну стежину. Попереджала, що праця це дуже важка і відповідальна.
Своє рішення про вибір професії Юра зробив наприкінці шостого класу, але нікому не говорив про це. Закінчивши восьмирічку, він вступив до третього медичного училища міста Одеси. До початку 60-х років воно вважалося військово-морським і випускало фельдшерів-лейтенантів. У 1965 році, коли до цього училища вступив Солоденко, воно вже готувало цивільних медиків, але чудовий викладацький колектив залишився. Всі дисципліни читалися на дуже високому рівні. Викладачі вимогливо ставилися до контролю знань студентів. І, як наслідок, багато з них легко вступали до медичних вузів. Навчатися Юрію Миколайовичу було цікаво. Училище він закінчив з червоним дипломом.
Хорошою школою стала і служба в армії. Юрій Миколайович опинився у госпіталі ракетних військ у Красноярському краї. Доводилося допомагати найрізноманітнішим хворим. Там і прийшла до нього остаточна впевненість у правильності вибору життєвого шляху.
Відслуживши, Солоденко вступає одразу до двох вузів – Одеського медичного інституту та на біофак університету імені І.І. Мечникова. Екзамени складає успішно, але все ж обирає медін.
Практично з першого курсу допитливий студент серйозно зайнявся науковими дослідженнями. І до шостого курсу у нього була зібрана частина необхідного матеріалу для кандидатської дисертації. Але спочатку Юрій Миколайович поїхав працювати до Німеччини, потім – до Польщі. І до питання про захист дисертації повернувся тільки у 1991 році після повернення на батьківщину.
– Те, що пігулки, уколи та крапельниці – це не панацея, я зрозумів давно, – продовжує Юрій Миколайович. – Організм людини надто перевантажений синтетичними ліками. Потрібні природні методи впливу на хворий організм. Я цікавився фітотерапією, гомеопатією, рефлексотерапією, масажами, але зупинився на апітерапії. Колеги спочатку поставилися до цього поблажливо. У медичному університеті курсу апітерапії немає. І багато лікарів не знають, що це таке. Хоча за рубежем – у Франції, США, Польщі апітерапія дуже популярна. У Москві є дві клініки, де лікування пацієнтів здійснюється лише продуктами бджільництва. Але поступово скепсис моїх колег змінився непідробним інтересом до можливостей методу.
Один з колег прислав до Солоденка пацієнтку, яка рік тому перенесла інфаркт міокарда. На серцевому м’язі у неї залишився рубець, були аневризма та гіпертрофія лівого шлуночка, знижена скорочуваність міокарда. Жінка одержала другу групу інвалідності, страждала від задухи та болю в серці. Через три місяці лікування бджолоужаленням, огнівки, бджолиним маточним молочком ехокардіоскопія показала, що аневризма у неї зникла, зменшилася гіпертрофія лівого шлуночка, скорочуваність міокарда збільшилася удвічі, чого жоден аптечний препарат не дозволяє одержати. Жінка практично забула, що таке задуха, пішла з інвалідності і далі нормально працює.
Бджолоужалення і препарати з одержанням бджолиного гепарину дуже ефективні при багатьох захворюваннях, включаючи і стенокардію.
Одна з колег Юрія Миколайовича, будучи спеціалістом в цілій низці нетрадиційних методів лікування, вилікувала свій артрит лише продуктами бджільництва. І тепер почала активно вивчати метод апітерапії, вважаючи його одним з найунікальніших та багатообіцяючих.
Слід відзначити, що всі препарати для пацієнтів Юрій Миколайович готує з продуктів, одержаних на власній пасіці у Ширяївському районі Одеської області. Він не втомлюється повторювати: апітерапія тільки тоді буде ефективною, коли всі продукти одержано в екологічно чистому районі, правильно приготовлені і призначені пацієнту.
– Ніколи не протиставляю апітерапію іншим методам, – підкреслює Юрій Миколайович. – Раджу пацієнтам і далі приймати призначені лікарські засоби, але поступово їхнє дозування зменшуватиметься. Особливо це помітно, зокрема, по пацієнтах, які страждають на гіпертонічні хвороби.
У сім’ї Юрія Миколайовича сьогодні три лікарі. Дружина Ірина, з якою він разом тридцять один рік, – помічник і друг, серйозно займається гомеопатією, але останнім часом теж віддає перевагу апітерапії. Незважаючи на свої успіхи у медицині, вона дуже скромна людина. Син Олександр зосередив свою увагу на проблемах ендокринології та геронтології. І дискусії з приводу пацієнтів та методів їх лікування вже давно стали нормою життя цієї дружної сім’ї.
Нещодавно Олександр вирушив на стажування до найвідомішої європейської клініки Шаріте у Берліні. Приїжджаючи до батьків, він старається запозичити їхній досвід. Його знання кількох мов та дуже серйозне ставлення до своєї справи вселяють Юрію Миколайовичу впевненість у тому, що син стане гідним продовжувачем династії, знайде шлях у професії.
