Минуло 66 років, коли в Одесі, по Люстдорфській дорозі, 27 (47), у колишніх порохових складах були розстріляні та спалені тисячі мирних громадян єврейської та інших національностей. Фашисти не жаліли під час виконання цієї каральної акції ні дітей, ні жінок, ні літніх людей. З такою ж жорстокістю обійшлися вони і з військовополоненими Радянської Армії, а їх було близько трьох тисяч.

Трагічні події часів окупації Одеси фашистськими загарбниками не залишилися без уваги з боку Громадської Асоціації “Україна – Ізраїль”. Було зроблено все можливе, щоб увічнити пам’ять невинних жертв, попіл яких стукав і до мого серця. Адже і мені дванадцятирічному на той час сільському хлопчикові з Кривоозерського району Миколаївської області,також довелося пережити горе і страждання, коли став в’язнем концтабору у Доманівці. Ледве вижив, залишившись самотою на окупованій території. Мати, яка була евакуйована на початку війни з дитбудинком спеціального призначення до Саратовської області, знайшла мене вже після завершення Великої Вітчизняної війни.

Як власний біль сприйняв я звернення групи мешканців мікрорайону, де покоївся прах тисяч безвинно знищених громадян. У зверненні йшла мова про те, що на кістках жертв війни будується приватним підприємцем будинок. Люди просили зупинити цю аморальність. Звичайно, Асоціація не могла залишитися байдужою до того, що відбувається. Наші зусилля наштовхувалися на жорстку протидію, зокрема, і з боку деяких посадових осіб, але справедливість все ж перемогла. Будівництво було зупинено. Рада Асоціації ухвалила рішення створити на цьому місці Меморіальний сквер і встановити обеліск “Пам’яті жертв фашизму” (осіб єврейської національності). Завдяки допомозі рабина області та півдня України Авраама Вольфа, правління банку “Південний”, активній участі багатьох одеситів пам’ятний знак – гранітну стелу – було встановлено. І, насамперед, у цьому велика заслуга мешканців мікрорайону.

Минув час, і на справедливе прохання мешканців Київського району виникла необхідність увічнити пам’ять не тільки євреїв, знищених у ті страшні дні 1941 року, але й усіх загиблих представників інших національностей.

У найкоротші терміни були виділені облрадою кошти на облаштування другого, пам’ятного Християнського, знака. Він був освячений представниками Української православної церкви Київського патріархату.

Така історія Меморіального скверу на місці масового поховання наших співгромадян, розстріляних та спалених фашистами 66 років тому.

У річницю печальної події тут відбувся мітинг, на який зібралися ветерани війни та праці з усіх районів Одеси та області, колишні в’язні концтаборів та гетто. На мітинг прибули делегації з Києва, Миколаєва, Херсона, АР Крим, Кишинева, у ньому взяли участь рабини, учні одеських єврейських шкіл, клас мужності та слави ЗОШ № 94 Приморського району, школярі, що несли почесну вахту на посту № 1 біля пам’ятника Невідомому матросу.

Відкрив мітинг вступним словом заступник голови облдержадміністрації А. Ткачук, перед присутніми виступили секретар Одеської міськради А. Прокопенко, голова Київської райадміністрації м. Одеси Ю. Параскевич, голова Всеукраїнської ради в’язнів концтаборів та гетто, доктор історичних наук, професор Б. Забарко тощо.

У мітинга, окрім масовості, були ще й такі чудові риси, як багатонаціональність, толерантність. Ще раз з новою силою одностайно засуджені чорні діяння фашистів у роки війни, яка наповнила гіркотою втрат практично кожну сім’ю у нашому місті і по всій Україні.