Фермер Дмитро Добрев знаний на Ізмаїльщині. Людина постійно в пошуку, він разом з Олександром Вітебським, якого, на жаль, сьогодні немає серед нас, на початку дев'яностих років прийшов на пустирі під селом Дунайським. Разом окультурили ділянку в закруті Дунаю, викопали канали, разом будували плани і, було і таке, розчаровувалися. Але все ж таки шукали свою нішу в сільськогосподарському виробництві. Сьогодні в Дмитра Добрева два павільйони на Центральному ринку Ізмаїла, його продукцію знають оптовики, які приїжджають з різних країв та областей. Але почуття незадоволеності фермера не полишає. Треба розвиватися. А як? Про це він розповів мені по старій дружбі. А поштовхом для розмови стала стаття в «Одеських вістях» «Стогін землі».
– З великим інтересом прочитав я статтю Степана Сербінова «Стогін землі», опубліковану в «ОВ» за 18 жовтня цього року. Хотілося б підтвердити головну тезу автора: доти, доки ми будемо до землі ставитися, як до мачухи, і вона нам тим самим платитиме. Посилаємося на погодні умови, посуху, і в цьому шукаємо причину багатьох лих. Але чи тільки в цьому причина?
У наших краях регулярні посушливі роки. І тому слід терміново відроджувати зрошуване землеробство і багатогалузеве сільське господарство на поливі, вирощування багаторічних насаджень. Настав час йти від захоплення монокультурами, зокрема зерновими. Адже в Придунав'ї, ще з дідів-прадідів, культивувалися овочеві культури, цвіли розкішні сади. Де це все?
Трохи розповім про своє фермерське господарство. У нас з родиною сьогодні площа не дуже велика – тридцять гектарів. Але вся вона на краплинному зрошенні. Вирощуємо полуницю і весь спектр овочів, реалізуємо вирощену продукцію на ринку в Ізмаїлі, а також оптовикам, що приїздять до нас.
Але дозволити вирощувати великі обсяги поки що не можемо. Для цього потрібна оперативна реалізація, потрібні складські приміщення, їх поки що не маємо.
Моя давня мрія – розвести сад. Нам із дружиною і колегами по фермерській справі довелось бувати на семінарах з садівництва в Криму, Черкасах. Вивчали нові сорти і технології. Заманливо все це. Однак на закладання садів за сучасними технологіями потрібні солідні інвестиції. Тільки на гектар саду, за моїми підрахунками, потрібно не менше ніж 50 тисяч гривень. Для того, щоб щось значити на ринку, необхідно мати не менше ніж 10 – 15 гектарів саду. Ще одна необхідна умова – будівництво сховища мінімум на 100 – 300 тонн. Це ще 2,5-3 мільйони гривень – без сховища немає ніякого сенсу навіть затівати справу. Тому що фрукти затребувані протягом всього року, а з малими обсягами ти сьогодні нікому не цікавий.
Знаю: працює програма, але вона припускає спочатку використання власних коштів, потім повернення бюджетних. Такий варіант нам, на жаль, не під силу. Не буду говорити про відомий мені закордонний досвід. До речі, у Польщі я знайомився з досвідом довгострокового субсидування садівництва. І там же зрозумів: добробут нашого, придунайського, регіону також залежить від садів. Що їх більше буде закладено, то заможнішими будуть люди. Що більше селян буде задіяно, то менше буде в селах безробіття.
Наприклад, для нашого фермерського господарства, чималу частину площ якого займає полуниця, на обробіток і вирощування одного гектара цієї культури потрібно до 10 робочих місць. Для обробітку гектара саду буде потрібно до 50 робочих місць. Як я розумію, великі господарства не хочуть цих «клопотів», оскільки можуть обробляти і 1000 гектарів за допомогою 5 – 10 осіб, а ми, фермери, до цих «клопотів» готові!
Сьогодні на фрукти, ті ж яблука, а також персики, грушу, нашу південну черешню величезний попит. Цілком можна розвивати в наших краях, а не завозити з Туреччини арахіс. Причому є технології, які дозволяють вирощувати фрукти, ягідники інтенсивним способом, культивувати не дідівські, а високоврожайні сорти і гібриди. Але дрібними партіями тут не обійдешся. Часто доводиться зустрічатися з «гінцями» з Росії, що просять цю продукцію – великі партії, від 500 до 1000 тонн.
Так, займаються садівництвом вілківчани на островах дельти Дунаю. Але – займаються, наскільки мені відомо, дідівським способом, використовують старі сорти, тоді як час вимагає прогресу.
Хто допоможе нам освоїти цю галузь? Звичайно, багато чого залежить і від самих нас, фермерів, що виявляють бажання зайнятися садівництвом і іншими багаторічними насадженнями. У мене є друзі-фермери в Кам'янці, Комишівці, Муравлівці, інших селах. Понад 200 гектарів у володіннях дрібних фермерів у Старій Некрасівці. Але немає поки що єдності. Немає, на жаль, і сприяння, а є одні слова. Не можу поскаржитися на таку районну структуру, як управління агропромислового розвитку райдержадміністрації, – фахівці роблять те, що можуть, у рамках своїх повноважень. Але, на мій погляд, у країні не вироблено відповідної системи регулювання ринку на державному рівні. У сусідній Польщі, куди я їздив по досвід, діють «дорадчі» служби, що здійснюють повний контроль за агрозаходами, що здійснюють консультативну і фінансову підтримку, і функціонують вони відповідно до державних програм, за сприяння їхнього Міністерства сільського господарства. Держава там, на відміну від нашої, вбачає у цьому великий сенс і, зрозуміло, одержує чималу віддачу. Оскільки, керуючи ринком, створює нормальні, квотовані умови і для вирощування, і для збуту продукції в кількостях, які утримують вигідні і для виробника, і для споживача ціни.
Але ми поки що говоримо про наші, смутні, реалії. За яких, повернуся до початку, залишається ремствувати на те, що земля втрачає свою силу, а селяни живуть все бідніше. І не хотілося б, щоб все знову закінчувалося на тому, що поговорили, та нічого не змінилося.
На мій погляд, свій інтерес у цьому повинна виявити держава, особливо зараз, після всіх буревіїв на владному Олімпі: настав час починати виконувати зобов'язання. Причому, наскільки я розумію, нам, бессарабцям, сьогодні більше потрібні не наскрізні магістралі через лимани, по яких будуть мчати авто, навіть не встигаючи розглянути, а хто це там трудиться на багатостраждальній землі? Нам потрібні вкладення у всебічний розвиток аграрного сектору, на те, щоб знову, як і колись, зацвіли сади. Врахуйте це, добродії з владних органів, коли будете верстати плани на майбутнє.
