Нещодавно, у приміщенні Одеської обласної дитячої бібліотеки відбулося п’яте, ювілейне, зібрання членів обласної творчої організації Аркадійський літературний клуб (президент клубу – відомий письменник, віце-президент Української асоціації письменників Богдан Сушинський), філії якого діють зараз у багатьох районах Одещини.
Перебуваючи на вершині своєї письменницької слави, Ернест Хемінгуей якось сказав: “Життя письменника, коли він на висоті, протікає в самотності. Письменницькі організації можуть дещо скрасити його самотність, але навряд чи підвищать якість його праці. Тому що творить він на самоті, і, якщо він достатньо хороший письменник, його справа – з дня на день бачити попереду вічність”.
Ясна річ, перед нами взірець лише одного з підходів до діяльності письменницьких спілок, саме існування яких у наш час є досить проблематичним. Але, якщо звернутися до формального боку літературного процесу, то побачимо, що в часи Пушкіна і Шевченка, Байрона, Гете і Бальзака письменницьких організацій як таких – у нашому розумінні – взагалі не існувало. Та це не означає, що не існувало й літературно-мистецького життя, не було налагоджене спілкування митців, обговорення творів.
Так, творчих спілок у ті часи справді не існувало, але в Києві, Петербурзі й Одесі, в Парижі, Лондоні і Берліні, та, по суті, в кожній європейській столиці і по великих культурних центрах, існували літературні салони та клуби (що, зрештою, теж діяли за принципами салонів), завдяки яким формувався й особливий, салонний стиль гуртування поетів, прозаїків, драматургів – чи то на загальних, форумних засадах, чи на основі мистецьких або мистецько-політичних доглядів та уподобань. І це дозволяло літераторові віднаходити те коло митців, яке було близьким йому за творчістю, духом та світоглядом.
По цих салонах викристалізовувалася елітарність мистецтва, тут формувалися аристократизм мислення і поводження; тут літератори знайомилися зі своїми колегами та їх творами, виробляли критерії літературознавчих оцінок, і досить часто саме тут віднадходили своїх майбутніх видавців, критиків та біографів. Втім, зауважу, що, створюючи Аркадійський літературний клуб, я обстоював лише ідею салонної манери спілкування та самовиховання, але ні в якому разі не “салонної”, у класичному розумінні цього поняття (тобто вишуканої за формою, але беззмістовної, поверхової за суттю), поезії.
Старожитні греки вважали свій чудовий край Аркадію “земним раєм щасливих пастухів”, прекрасною землею щасливих і гордих еллінів. Таким же чудовим видавався грецьким поселенцям і мальовничий куточок узбережжя – тоді ще околиці – Одеси, яку вони теж воліли називати “Аркадією”, і який у наші дні став одним із найфешенебельніших районів Південної Пальміри. Саме тут 7 вересня 2002 року, чудової сонячної днини одеського “бархатного сезону”, у популярному на той час серед одеситів приморському кафе “Ротонда” і відбулося перше, установче засідання Аркадійського клубу, в якому взяли участь поет, член Національної спілки письменників України Олег Дрямін, прозаїк Олександр Айзенберг, публіцист, редактор балтської райгазети “Народна трибуна”, лауреат премії ім. С. Олійника Таїсія Крисько, прозаїк Володимир Баранов та автор цих рядків.
На той час я вже сформулював основні засади діяльності Аркадійського клубу, його програму та статут, і розробив принципи аркадійського літературного напряму. Виклад цих ідей та принципів викликав жваве обговорення, яке одразу ж засвідчило, що наш мистецький гурт – це гурт однодумців. І приємно усвідомлювати, цю незабаром до нього активно прилучилися поетеса, член Національної спілки письменників, лауреат премії ім. Е. Багрицького Наталя Палашевська, яка одразу ж згуртувала й очолила Кодимське районне відділення клубу; поетеса, лауреат конкурсу “Південна ліра” Тетяна Танасогло, що очолила Тарутинську районну філію; Тетяна Шарнікова, прозаїк, поетеса, і журналіст – взяла на себе керівництво Арцизькою районною організацією, а поетеса Оксана Картелян – Ізмаїльською; поетеса Людмила Шиманська стала на чолі Котовської районної філії, Людмила Чернікова створила школярське творче відділення при Одеській обласній дитячій бібліотеці; Таїсія Крисько очолила Балтську районну філію. Ну а всю організаційну роботу клубу взяла на себе його відповідальний секретар Антоніна Томкіна.
Серед перших засідань клубу слід назвати чудову презентацію, спочатку в Золотому залі Одеського літмузею, а далі – в ресторані, при свічках та при каміні і самого клубу, і першої поетичної збірки «аркадійки» Людмили Лаврової. За п’ять років існування клубу десятки його членів стали авторами перших і наступних поетичних збірок та книжок прози, а поетесу Жанну Савицьку з Кодими прийнято в члени Національної спілки письменників, вже як авторку чотирьох поетичних збірок. Добірки «аркадійців» з’явилися в альманасі «Аркадійський клуб-2004». В Арцизі регулярно видається журнал Аркадійського клубу «АріАна», головним редактором якого стала Тетяна Шарнікова. За участю членів Аркадійського клубу побачили світ колективні збірки самодіяльних літераторів у Котовську, Кодимі, Арцизі та Ізмаїлі. У цих містах, а також у Тарутиному, відбулися виїзні засідання клубу, на які традиційно запрошуються всі місцеві літератори. До речі, ці засідання завжди проводилися спільно з обласним Центром української культури, тодішній директор якого Галина Анатоліївна Загребенюк стала віце-президентом клубу.
З перших днів свого існування аркадійці налагодили тісну співпрацю з Одеським літературним музеєм, де проходило багато різноманітних заходів, та зі всеукраїнською письменницькою організацією “Українська асоціація письменників” (УАП, президент В. Югов), яка входить до письменницьких асоціацій СНД (на чолі з Юрієм Бондаревим). Увійшовши до УАП на правах асоційованого члена, Аркадійський клуб став співзасновником літературної премії ім. І. Буніна та Аркадійської літературної премії. Зауважу, що під час цього річного ювілейного засідання клубу були оголошені імена нових лауреатів Аркадійської літературної премії, якими стали одесит Олександр Айзенберг – за видану в С.-Петербурзі прозову збірку “Імперіум”, та Тетяна Шарнікова – за літературні досягнення останніх літ та за видавничу діяльність.
Офіційним гаслом Аркадійського клубу став мій вислів “Елітарне мистецтво – це мистецтво, яке твориться аристократами таланту для аристократів духу”. У статуті клубу, зареєстрованого свого часу облуправлінням юстиції, окремо було обумовлено, що, об’єднуючи літераторів Одещини, клуб сприяє їхній професійній діяльності, захисту авторських прав, оберігає їх творчу спадщину. І що він “пропагує засади інтелігентності та духовного аристократизму, і в цьому розумінні є організацією елітарною”.
Ми й справді прагнемо відродити салонний аристократизм письменницьких зібрань, уникаючи при цьому навкололітературного пліткарства, чорної заздрісності, виявів неповаги до творчості та до особистості колег; а ще – виступаючи проти неосвіченості, безкультур’я та духовного плебейства, які, на жаль, супроводжують побут багатьох наших творчих організацій та колективів. Отже, Аркадійський літературний клуб. “Засідання” триває!..
