В Одесі відбулася VI міжнародна наукова конференція «Одеса і єврейська цивілізація». Серед її організаторів – Міжнародний єврейський общинний центр «Мигдаль», ОНУ ім. І.І. Мечникова, наукові центри з Києва і Москви, що займаються історією та культурою євреїв, відділення «Джойнт» в Україні.
Свої доповіді (а їх близько тридцяти) репрезентували дослідники з Одеси, Києва, Харкова, Севастополя, Миколаєва, Німеччини, Польщі і Росії. Їх тематичне спрямування зумовлено тим фактором, що нинішня конференція присвячена до 90-річчя подій 1917 року, 80-річчя від дня заснування першого всеукраїнського музею єврейської культури ім. Менделе Мойхер-Сфорима і до 5-річчя музею історії євреїв Одеси «Мигдаль-Шорашим». Таким чином, йшлося про становище євреїв та «єврейське питання» напередодні і після 1917 року; про розвиток єврейської культури в контексті загальної культурної ситуації на південному заході колишньої Російської імперії у перші післяреволюційні роки; про висвітлення цього періоду в сучасних музейних колекціях – і багато про що інше.
Одним з яскравих подій конференції було відкриття виставки «Єврейська Одеса» (із зібрання А. Дроздовського), присвяченої п'ятиріччю музею на Ніжинській, 66. Музей, що відзначає перший ювілей, недавно пережив друге народження. Це не означає, що приміщення й експозиція настільки занепали, що їх треба було буквально відроджувати. Так, було зроблено ремонт, але зовсім не обов'язковий тепер «євро», – який, за переконанням співробітників музею, був йому протипоказаний, тому що міг звести «нанівець» атмосферу домашнього затишку, що панує там.
Тут необхідно нагадати (тому що ми про це вже писали), що це таке музей «Мигдаль-Шорашим». Він розташований у колишній квартирі № 10 старого одеського будинку, у старому одеському дворі. Директор музею мистецтвознавець Михайло Рашковецький розповідає:
– Для демонстрації характерних одеських побутових рис нам не потрібно було розвішувати білизну в експозиції: вона постійно сохне на мотузках перед входом до музею. У дворі годують кішок, і цей запах – один з найбільш вражаючих наших експонатів. Характерний для дохідних будинків модерний ліхтар (внутрішній дворик) експонує звуки. Вони лунають із сусідніх вікон, сусіди як і раніше живуть у комуналках, сваряться і радіють, варять борщ і смажать рибу.
А зайшовши до музею (попередньо треба подзвонити, як у справжню квартиру, і вам відчинять), ми опиняємося не в залах, а в кімнатах, де зібрані численні атрибути побуту з минулого, відповідно до принципів музейної доцільності класифіковані.
Після ремонту відкрилася (за підтримки «Фонду Ротшильда», Лондон) нова експозиція за назвою «Євреї Одеси: але чи тільки минуле?».
Михайло Рашковецький: «Суть нашого проекту – аналітичне зіставлення давньої і недавньої історії євреїв Одеси аж до дня сьогоднішнього. Не окреме виставкове приміщення, а вся, нехай і відносно невелика, експозиція нашого музею повинна стати своєрідним дискусійним полем для відповіді на запитання, сформульоване у назві проекту. І це питання аж ніяк не риторичне».
Щоб відповісти на нього, було вироблено концепцію, засновану не на звичній хронологічній послідовності, а на змішанні різних «одеських епох». Власне, відповідь пропонується шукати (і не завжди знаходити...) відвідувачам. Автори проекту приходять їм на допомогу – або, навпаки, ще більше «затемнюють» ситуацію. В оновленому музейному просторі панує... півтемрява – як «таємниця і запитання». Відвідувачі заходять в середину «одеських епох», озброєні маленькими ліхтариками.
Приєднуйтеся і ви до них, – не пожалкуєте!
