В УКРАЇНСЬКИХ КАЗИНО МОЖНА ЗУСТРІТИ КОГО ЗАВГОДНО
Відповідно до єдиного ліцензійного реєстру, в Україні працює півтори тисячі операторів ігорного бізнесу. За даними Української асоціації діячів ігорного бізнесу, без ліцензій працює 4,5 тисячі операторів. За інформацією Державної податкової адміністрації, доходи місцевих бюджетів від ігорного бізнесу позаминулого року склали близько 500 мільйонів гривень, а минулого – майже 800 млн. У громадській думці цей вид бізнесу посідає місце десь між торгівлею наркотиками та торгівлею зброєю. За оцінками соціологів, тією чи іншою мірою його клієнтами є до 20 відсотків дорослого населення України.
У той час, як переважна частина народу України терпляче чекає обіцяного урядом "поліпшення життя – уже сьогодні", найазартніші українці поспішають "обігнати час". Тобто поліпшити власний добробут вже зараз.
Декілька тижнів тому знайома, круп'є одного з київських казино розповіла про клієнтуру свого закладу. Зрозуміло, не згадуючи імен. Виявляється, перевірити відповідність свого земного призначення із правилами гри у "рулетку" до казино приходять не лише "нові українці" із представниками середнього класу. За ігорними столами можна побачити і генералів, і народних депутатів, і суддів із прокурорами. На відміну від "крутих", представники цих професій не занадто емоційні, "нефарт" переносять непохитно й без погроз рознести вщент казино та машини його власників.
Казино, як правило, дорожить кожним клієнтом. Незалежно від того, на яких ставках він грає – великих чи мінімальних. Для цього використовують додаткові послуги: безкоштовний "дринк", частування, знижки, шоу, боулінг, автомобіль – "розвезення".
У київських казино за різних часів виступали багато відомих російських артистів: Олександр Абдулов, Михайло Боярський, Семен Фарада, Лайма Вайкуле, Людмила Гурченко, Андрій Макаревич, Олексій Глизін, групи "Наутілус Помпіліус", "Воскресенье" та багато інших. Практично усі не змогли утриматися від того, щоб трохи "побалуватися" рулеткою. Найсерйознішим гравцем із щойно перерахованих вважається, звичайно, Абдулов. На жаль, зараз Олександр Гаврилович переживає не найкращі дні у своєму житті; відвідувати злачні місця лікарі йому наполегливо не рекомендують
Обіг в ігорних закладах традиційно обчислюється у "позахмарних" цифрах. І, мабуть, можна порівняти навіть з витратами із резервного фонду уряду. Інакше буде складно пояснити, чому у ситуації стрімкого стрибка цін на продовольчі товари колишні керівники Кабміну інтенсивно вивчають дані... про доходи ігорних будинків та казино. Скажімо, колишній перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров не так давно ініціював підготовку законопроекту про страхування ризиків невиплати виграшів та призів у азартних іграх. Відповідно до документа, організатори азартних ігор мають страхувати ці ризики на суму призового фонду у комерційних страхових компаніях.
Страховики, втім, до появи ще одного виду обов'язкового страхування поставилися без оптимізму. Тому що вважають: даний вид страхування може бути цікавим лише комерційним структурам, пов'язаним із деякими представниками влади. Дотепер в Україні, навпаки, намагалися скорочувати кількість обов'язкових видів страхування...
Стати ближче до жаданого "пирога" намагаються й новообрані депутати Верховної Ради. Зрозуміло, не з метою сприяти вкоріненню у свідомість електорату принципів моралі. Швидше, ними рухає бажання відсторонити дрібні компанії від настільки вишуканого "десерту", тобто прибутків казино. Законодавці стверджують: подальше зволікання із належним нормативно-правовим регулюванням ринку ігрового бізнесу вже найближчим часом призведе до повної тінізації ринку, не кажучи вже про неможливість надалі виправити ситуацію.
Офіційно обнародувані плани "укрупнення" грального бізнесу скопійовано українськими депутатами із аналогічних рішень Держдуми РФ. У наших сусідів, завдяки твердості позиції багатьох розробників закону, цей "випадковий" вид заробітку поставлено у настільки ж тверді рамки. На відміну від України, у російських містах майже не зустрінеш вуличних гральних автоматів.
Не виключено, що депутати ВР скопіюють у найближчому майбутньому й ідею створення спеціальних резервацій, на території яких лише й можна буде створювати ігорні будинки...
ФІЛІЯ «ЛАС-ВЕГАСУ» – ДО КОЖНОГО РАЙЦЕНТРУ!
Обсяг українського ринку ігрових автоматів, за оцінками експертів, становить не менше 2 млрд доларів. Найчисленніший загін "одноруких бандитів", звичайно, у столиці: понад 20 тисяч.
Не так давно депутати Київради спробували підкоригувати цю частину ігорного ринку. Не чекаючи на рішення аналогічного питання на найвищому рівні. Відповідно до нових правил, затверджених Київрадою, ігрові автомати повністю "викорінять" у житлових будинках, медичних та навчальних закладах, бібліотеках, у приміщеннях органів державної влади, а також у будинках, віднесених до пам'яток архітектури та культових споруд. Найболючішою для представників ігорного бізнесу виглядає заборона на розміщення ігрових автоматів за межами спеціалізованих ігрових залів та на використання "одноруких бандитів", які приймають не жетони, а монети.
Столичні оператори побоюються: ігорна галузь у Києві після впровадження нових "правил гри" неминуче захиріє. "Заборона на розміщення ігрових автоматів за межами ігрових залів – це ідея їхнього знищення, – вважає начальник юридичного управління Української асоціації діячів ігрового бізнесу Ірина Смирнова. – Особливо це позначиться на дрібних підприємцях, які із метою залучення клієнтів розміщують ігрові автомати у барах, кафе та інших приміщеннях, які не є спеціалізованими ігровими центрами. Більше того, запропоновані норми правил вступають у суперечність із вже діючою законодавчою системою".
В асоціації підрахували, що місто, забороняючи монетну роботу автоматів та розміщення їх за межами ігрових залів, позбавляє свого бюджету від 7 до 10 млн гривень. Оскільки, за прогнозами фахівців асоціації, після впровадження правил більшість власників ігрових автоматів змушені будуть залишити столичний ринок.
До аналогічних кроків вдаються і в українських регіонах. У Львові ігровому бізнесу оголошено найсправжнісіньку війну. Тому що він – "зло, яке руйнує наші сім’ї". Фраза належить мерові галицької столиці Андрію Садовому. Мер, зрозуміло, особисто не зносить "мечем" вуличні ігрові автомати. А лише вказує, "що не так".
Основні ж труднощі боротьби із "однорукими бандитами" лягають на районні держадміністрації. Перераховувати їх довго. Тому зупинюся на основних проблемах. Щоб взяти автокран для демонтажу, треба за день його роботи віддати 900 гривень; ще 600 коштує оренда платформи. Якщо півтори тисячі все ж таки знайдено, максимум "точок", які вдається демонтувати, – три-чотири. Потім настає час знайти місце для зберігання автоматів і забезпечити їхню цілодобову охорону. За ідеєю, за це має платити сам господар "бандитів". На ділі ж він спочатку "ховається в тінь". За законом, після закінчення року влада має право привласнити "безгоспні" автомати й потім їх реалізувати. Хто зважиться викупити машини, у яких напевно є реальний власник?..
Були випадки, коли приходили якісь люди й заявляли, начебто вони – власники конфіскованих автоматів, які незадовго до цього було "реалізовані". Оскільки за цими людьми стояли досить серйозні структури із настільки ж серйозними "аргументами" (в особі професійних кіллерів), виручали лише дружні стосунки із міліцією та контролюючими організаціями. Ті, у свою чергу, "розрульовували" ситуацію під час "забитих стрілок"...
Куди простіше – найняти парочку "бригад, які гастролюють," із дрібних злодіїв. Ті, у свою чергу, наймають кількох місцевих бомжів, щоб ті акуратно повантажили ігрові автомати в підігнаний міні-бус (залишивши власні відбитки пальців на металевій поверхні) – за 10 або 15 доларів. Випорожнивши вміст автоматів, заїжджі злодії викидають їх до найближчої водойми.
Втім, цей спосіб боротьби "зі злом, яке руйнує сім’ї", далеко не завжди ефективний. Власники вкрадених автоматів можуть пообіцяти за піймання "замовників" великі гроші, плюс задіяти власні "важелі впливу". І якщо "ниточка" виводить до якогось державного службовця, скандалу не уникнути.
Відповідно до результатів міліцейських перевірок, приблизно дві третини автоматів у кожному із регіонів України встановлено нелегально, відповідно, увесь прибуток їхні власники кладуть до власних кишень. Як правило, через декілька днів після чергового рейду автомати як ні в чому не бувало встановлюються на попереднє місце. Розгадка феномену проста: бізнесмени, які стоять за цим видом "розваг", зуміли домовитися із місцевими чиновниками; ті, у свою чергу, попросили міліцію на час угомонитися...
В одному лише Києві "однорукі бандити" щороку приносять своїм власникам до 3 мільярдів гривень. І це притому, що деякі із "регулювальників" дозволяють собі встановлювати виграш на рівні 15 відсотків! Для порівняння: у розвинутих країнах цей відсоток закріплено законодавчо. У Європі на виграші йдуть не менше 90-96 відсотків. Психологи вирахували: якщо ймовірність виграшу становить менш 88 відсотків, людина швидко втрачає інтерес до гри.
Завзятість, із якою українці намагаються обдурити 15-20 відсоткового "бандита", гідна подиву.
