У передноворічні дні, коли ми особливо щедрі на привітання, повсюди звучать частіше за інші повторювані слова – «поздоровляю», «вітаю»... І ось що цікаво: ми і не помічаємо, що можна сто разів промовляти одне і те ж саме слово, можна перекладати його з однієї мови на іншу, але так і не вслухатися у його музику, особливий лад – поєднання звуків і співзвуч...
Це дано було нашому землякові, молодому поету, прозаїку, вихованцю одеського політеху МИКОЛІ ШАШКОВУ. Вчитайтеся, вслухайтеся у його вірші “Вітаю!” Який неосяжний простір для думок і почуттів! Скільки любого для кожного з нас вкладено у рядки, які стали для поета посмертними. Так, він так і залишився молодим, тому що рано, надто рано пішов з життя. Зате далі живуть його вірші, проза, журналістські статті і репортажі І як не згадати, (вкотре!) його “Вітаю!” з нагоди. З вдячної нагоди.
«Вітаю!»
Как же мне передать
Эту Музыку слова – «Вітаю!»?
Перевод: «Поздравляю!» Это будет
Не так. И не то...
Может, я Вас на крыльях
В синеву над Землей поднимаю...
Чтоб увидели Вы
Наш Днепровский искристый исток,
Где слияние слов
Растекалось... И снова сплеталось.
Где звучанием слов
Наслаждалось мое естество.
Эта длинная вязь –
Музыкальная мудрая шалость
Открывала мне слов непохожесть.
И – Святое Родство!
Как же мне Вам открыть
Это слово, что сердце вбирает
И магнитные волны Привета
Так нежно несет...
Если дружба «вітає»,
То снег неподатливый тает.
И по рекам до моря.
К Весне устремляется лед...
В свой последний победный полет.
На взлет!
Ваш Н.А.Ш.
