Валерій ПОРКУЯН: «ІЗ ПРИХОДОМ ШЕВЧЕНКА «ЧОРНОМОРЕЦЬ» ЗАГРАВ В АТАКУЮЧИЙ ФУТБОЛ»
Довідка «ОВ»:
Поркуян Валерій Семенович народився 4 жовтня 1944 року у Кіровограді.
Заслужений майстер спорту (1991).
Нападник, тренер.
Ігрова кар'єра: «Динамо»/«Зірка» (Кіровоград) – 1962-64; «Чорноморець» (Одеса) – 1965, 1970-71 (85 матчів, 21 гол); «Динамо» (Київ) – 1966-69; «Дніпро» (Дніпропетровськ) – 1972-75. Виступав за збірну СРСР. Учасник чемпіонатів світу 1966 і 1970 рр.
Чемпіон СРСР 1966, 1967, 1968 рр.
Володар Кубка СРСР 1966 року.
Тренерська кар'єра: тренер сімферопольської «Таврії» – 1976; старший тренер керченського КФК «Океан» – 1977-78; тренер одеського «Чорноморця» – з травня 1982-го по червень 1983 року; головний тренер КФК «Благо» (Благоєве) – 1983-93; тренер «Чорноморця» – з листопада 1994-го по 1999 рік; тренер «Чорноморця-2» – до вересня 1999-го; головний тренер «Чорноморця-2» – 2-ге коло сезону-1999/2000.
З 2003 року – тренер «Чорноморця».
Настав 2008 рік. У період зимового міжсезоння одеський «Чорноморець» перебуває у відпустці, але це не перешкодило нашому кореспонденту поспілкуватися з одним із тренерів команди – відомим у минулому нападником київського «Динамо» та збірної СРСР Валерієм Поркуяном.
Про підсумки виступу «Чорноморця» у першій частині чемпіонату України 2007/2008, свою спортивну кар'єру тощо Валерій Поркуян розповів в інтерв'ю «ОВ».
– Валерію Семеновичу, як Ви оцінюєте проміжні підсумки виступу команди?
– Ми задоволені досягнутим результатом. 5-те місце – це дуже непоганий показник для щойно сформованого колективу. На сьогодні відставання від 4-ї позиції складає 12 очок. Це, звичайно, дуже багато, але ми спробуємо посісти місце якнайвище. Крім того, команда зуміла пробитися до півфіналу Кубка країни, а це теж великий успіх. Відзначу, що з приходом нового головного тренера Віталія Шевченка малюнок гри «Чорноморця» змінився на краще, команда почала сповідувати атакуючий футбол. Віталій Вікторович справді зумів створити згуртований і боєздатний колектив. Першу частину турніру ми провели досить стабільно за винятком всього двох-трьох матчів. На виїзді набрали 11 очок, а це теж непоганий показник. Взагалі команда має намір виступати в єврокубках і планує боротися за це право як у чемпіонаті, так і у Кубку країни.
– А кого з гравців Ви могли б відзначити?
– Виділяти когось не за моїми правилами, але цього разу зроблю виняток. Я вважаю, що півзахисник Володимир Коритько і воротар Віталій Руденко – два провідні футболісти за підсумками першої половини сезону. Це справжні лідери, що зуміли повести за собою наш колектив.
– А як Вам гра придбаних перед початком чемпіонату легіонерів?
– Вважаю, що всі новачки десь на 70-80% виявили себе добре. Погано тільки виступив серб Йованович. Решта хлопців – з Південної Америки – зіграли на тому рівні, на якому вони можуть виступати на сьогодні. Але я впевнений, що в них є ще більший потенціал.
– У першій половині сезону одеські нападники забивали дуже мало. Як Ви вважаєте, чому?
– Тому що потрібно бути не переляканими на футбольному полі, а робити те, що і потрібно нападникові – забивати і віддавати голеві паси. Знаю по собі – якщо не виходить, то не треба падати духом, а потрібно до кінця відіграти епізод, шукати вільні зони, рухатися. Добре, що в нашому колективі, крім гравців атаки, є майстри забивати і в інших ігрових амплуа. Наприклад, той же півзахисник Васкес відзначився, на мій погляд, 5 чи 6 разів, а це дуже непоганий показник для його амплуа.
– Валерію Семеновичу, давайте повернемося в минуле. Згадайте, як починалася Ваша спортивна кар'єра?
– Якщо говорити коротенько, то на початку 60-х років я став гравцем кіровоградської «Зірки». Це був молодий і міцний колектив, і мій дебют у ньому був вдалим. А через кілька років головний тренер «Чорноморця» Матвій Леонтійович Черкаський, який зараз мешкає в Америці, мене помітив і запросив до Одеси.
– Свій перший гол за «Чорноморець» пам'ятаєте?
– Звичайно! Це сталося в червні 1965 року. В гостях ми грали проти ташкентського «Пахтакора» і виграли 2:1. До речі, перший гол забив Валера Лобановський, а я другий. Але для мене також особливо пам'ятний день 23 серпня. Тоді на виїзді ми обіграли донецький «Шахтар» і так вийшло, що переможний м'яч провів я, причому всього за 5 хвилин до кінця зустрічі.
– У чемпіонаті-1965 Ви грали разом із земляками зі СКА...
– Так, і це взагалі був унікальний випадок в історії одеського футболу – відразу дві одеські команди у «вишці»! Між іншим «Чорноморець» обидві гри в армійців тоді виграв. А в чемпіонаті СКА посів останнє місце, але не залишив вищу лігу, тому що федерація розширила кількість команд. Тоді армійцям пощастило, але в наступному сезоні вони все ж таки «вилетіли».
– 1966 рік став вершиною Вашої кар'єри. У складі збірної СРСР Ви виступили на чемпіонаті світу в Англії і забили 4 м'ячі!
– Так, і відверто кажучи, я на таке не сподівався. Мені, власне, взагалі пощастило, потрапити до головної команди країни. Адже до цього грав лише за олімпійську збірну, якою керував Гавриїл Качалін. Ось він мене і порекомендував головному тренеру першої команди Миколі Морозову, який в останню мить запросив до головної команди країни. В Англії я забив 4 м'ячі, і це був кращий бомбардирський результат збірної.
– У 1970 році Ви знову поїхали на «мундіаль» до Мексики, але на поле так і не вийшли...
– Така була воля тренерського штабу на чолі з Гавриїлом Качаліним. Хоча я і не зіграв, але брав участь у жеребкуванні. Адже в групі ми з мексиканцями набрали рівну кількість очок – по 5, зігравши між собою внічию та обігравши Бельгію і Сальвадор. І хто з нас посяде 1-ше місце в групі – повинно було вирішити жеребкування. При подальшому розкладі ця команда залишалася в Мехіко, де приймала Уругвай, а та, що програла, повинна була летіти до Гвадалахари на гру з Італією. І на жеребкуванні витягнув потрібну для нас одиницю.
– Валерію Семеновичу, Ви напевно стежили за «добором» збірної України на Євро-2008. У чому, на Ваш погляд, головна невдача команди Олега Блохіна?
– Я вважаю, що в наших футболістів як мотивація, так і віра в себе були набагато слабкіші, ніж у потенційно сильніших за класом суперників. Але так бути не повинно! Хай нам попалися чемпіони світу – італійці та віце-чемпіони – французи. Вважаю, що ми їм програли заздалегідь, причому чисто психологічно, тому мотивації перемогти або хоча б зіграти з ними унічию вже не було. На відміну від шотландців, яким вдалося добре попсувати нерви як італійцям, так і французам.
Відзначу, що перед початком циклу Україна не вважалася такою слабкою навіть у порівнянні з Італією і Францією, адже на останньому чемпіонаті світу 2006 року ми увійшли до вісімки найсильніших. Але безвільно програти 5 двобоїв «добору» – чи це не показник психологічної нестійкості і відсутності спраги боротьби. Я вважаю, що Олег Блохін вже зробив все, що зміг, і вчасно пішов. Він підняв збірну на дуже високий рівень, за що йому треба всім подякувати. І нехай зараз новий фахівець продовжить його переможні починання.
– Не можу Вас не запитати про несподіваний відхід з життя (у серпні минулого року – авт.) Віктора Прокопенка, з яким Ви спілкувалися багато років. Які спогади у Вас залишилися про Віктора Євгеновича?
– Ми познайомилися ще в 1970 році в Одесі. Тоді я повернувся з київського «Динамо» до «Чорноморця», і ми дуже здружилися. До речі, він за ігровим амплуа, як і я, був нападником. І в сезоні-1970 ми грали, як кажуть, пліч-о-пліч. До речі, той чемпіонат для мене був найвдалішим (у чемпіонаті 1970 року Валерій Поркуян забив 10 м'ячів – авт.). Пам'ятаю, що через рік Віктор пішов з команди, але через кілька років все ж таки повернувся і навіть виграв бронзові медалі. Що сказати – його смерть стала великим ударом для мене. Адже він відійшов так рано – просто в розквіті сил. Дивлячись на нього, ніяк не можна було припустити, що він може хворіти. На жаль, як виявилося, його здоров'я було підірване, гадаю, на нервовому ґрунті. Адже він завжди близько до серця приймав кожну поразку...
Взагалі я ніколи не чув про нього нічого поганого. І це тому, що він справді був відкритою і доброю людиною, відмінним тренером. Нехай він і займався останнім часом політикою, але я впевнений, що Віктор ще б повернувся у великий футбол.
– Валерію Семеновичу, який Ваш прогноз на виступ «Чорноморця» у другому колі чемпіонату?
– Якщо не будемо марно втрачати очки, то впевнений, що ще зможемо поборотися і за 4-й рядок. А що стосується перспектив у Кубку країни, вважаю, що шанси є завжди. І, незважаючи на те, що в двох кубкових півфіналах ми вже програвали «Шахтареві» все одно команда повинна поборотися з донеччанами за вихід до фіналу. Зараз ми активно займаємося комплектацією – у команді вже з'явився новий, будемо сподіватися, «забивний» нападник з Перу Хосе Фернандес. Ми дуже хочемо порадувати наших уболівальників гарною грою як у чемпіонаті та Кубку України, так і єврокубках. І будемо сподіватися, що 2008 рік принесе нам більше перемог, ніж поразок.
Євген НИЗОВ
Швидкі шахи ТЕЙМУР РАДЖАБОВ – ПЕРЕМОЖЕЦЬ КУБКА СВІТУ
З 3 по 7 січня в Одесі відбувся 2-й Кубок світу з швидких шахів. Турнір було організовано Асоціацією шахових професіоналів (АШП) і банком «Південний». У змаганнях взяли участь 16 гросмейстерів, зокрема Василь Іванчук, Сергій Карякін, Анатолій Карпов, Юдіт Полгар, Олексій Широв, Юрій Дроздовський. Призовий фонд турніру склав 136 тис. доларів США, з яких 40 тис. одержав переможець – азербайджанський гросмейстер Теймур Раджабов.
Відзначимо, що один з фаворитів турніру – багаторазовий чемпіон світу росіянин Анатолій Карпов – вибув вже у перший день змагань, поступившись своєму співвітчизникові Олександру Грищуку з рахунком 1,5:2,5 (інтерв'ю з Анатолієм Карповим читайте в одному з найближчих номерів «ОВ» – авт.).
– У бліці вибір дебюту не має особливого значення, тому я вирішив поекспериментувати. І, на жаль, не вгадав. А Олександр показав своє вміння швидко знаходити правильні рішення і справедливо переміг, – повідомив на післяматчовій прес-конференції Анатолій Карпов.
Фінальний матч між Теймуром Раджабовим і Олександром Грищуком виправдав сподівання любителів шахів. Напружена боротьба рівних суперників призвела до нічиєї у першій і другій партіях. Третю партію – бліц – виграв Раджабов, який грав білими. У четвертій партії він опинився під потужним тиском атак Грищука, але висока майстерність дозволила йому домогтися нічиєї у партії і загальної перемоги у матчі (2,5:1,5).
Відзначимо, що 2-й Кубок світу зі швидких шахів відбувся на високому організаційному рівні і став новою віхою у розвитку Одеси, як одного з найбільших шахових центрів країни.
Євген АЛЕКСЄЄВ
ПЛАНЕТА-«М'ЯЧ»
ЄС І УЄФА ОБ'ЄДНУЮТЬ ЗУСИЛЛЯ
Наприкінці минулого року в Брюсселі відбулася конференція, учасники якої обговорили питання безпеки на стадіонах. Декількома місяцями раніше аналогічний форум відбувся в Києві. Але якщо в столиці України розмова йшла на рівні керівників національних футбольних асоціацій європейських країн, то в Бельгії дводенний захід провели дві міжнародні організації – Євросоюз і УЄФА, які намагаються знайти дієві засоби, що дозволять поліпшити співпрацю Союзу європейських футбольних федерацій з державною владою, запобігти насильство хуліганів і вандалів.
Президент ФІФА Мішель Платіні підкреслив, що домогтися бажаного вдасться лише спільними зусиллями всіх зацікавлених сторін – урядів, органів юстиції, національних футбольних асоціацій, і найголовніше, організацій самих уболівальників.
Футбольний бос також зазначив, що серед шанувальників найбільш масової у світі гри хулігани становлять лише незначну частину, не більше п'яти відсотків, і що фан-клубам варто рішуче позбуватися радикалів.
ЗВІДКИ «ДРОВЕНЯТА»?..
Джерела навколофутбольного насильства, як і сама гра, беруть свій початок у Британії.
До середини 60-х років минулого сторіччя трибуни англійських стадіонів приблизно на 70 відсотків складалися з тих, хто втілював у собі безладдя, рукоприкладство, мордобій. Кожен другий матч закінчувався тоді серйозними бійками. Деякі райони міст Туманного Альбіону під час футбольних двобоїв перетворювалися на заборонні зони. З одного населеного пункту до іншого з чітко визначеною метою виявити найсильнішого виїздило від 400 до 7000 чоловік.
Ситуація вимагала втручання влади, і реакції її дочекалися. Закони стали значно суворішими, такими, що регулюють правопорядок, на найзапекліших і небезпечних для суспільства хуліганів заводилися спеціальні картотеки. Багато хто виявилися за ґратами, інші відбулися довічною забороною на відвідування футбольних матчів. Поліція впроваджувала своїх людей у фанатське середовище, виявляючи лідерів і підрубуючи можливі зіткнення ворогуючих угрупувань на корені. Нарешті сучасні технології дозволили обладнати арени і прилеглі до них території камерами відеоспостереження, що значною мірою підвищувало для хуліганів імовірність бути розпізнаними і згодом заарештованими.
ХРОНІКА ТРАГЕДІЙ
Втім, саме з англійськими фанатами пов'язана, певне, найбільша на континенті трагедія, коли під час фінального двобою Кубка європейських чемпіонів-85 на стадіоні «Ейзель» у Брюсселі зчепилися вболівальники «Ліверпуля» і «Ювентуса». Бійка була настільки лютою, що в секторі завалилася підтрибунна стіна! З місця побоїща велася пряма трансляція, і телеглядачі багатьох країн світу стали свідками цього кошмару. Близько 4-х десятків чоловік було вбито, ще 400 одержали поранення різного ступеня важкості. Призвідниками цієї жорстокої драми було визнано британських фанів, після чого англійські клуби дискваліфікували в європейських клубних турнірах на наступні п'ять років.
Друга, не менш масштабна трагедія сталася 20 жовтня 1982 року. У московських «Лужниках» під час матчу «Спартак» – «Харлем», з вини розпорядників, у вузькому проході зіштовхнулися два практично некеровані потоки вболівальників (одні намагалися пройти вниз, а інші – повернутися на трибуни). У жахливій штовханині загинули, за різними даними, від 70 до 340 чоловік. За свідченнями очевидців, людська маса була настільки щільною, що ті, хто втратив свідомість, або вже загинув, навіть не падали на землю, а продовжували ніби рухатися разом з юрбою.
Усього за 60 останніх років на стадіонах різних країн світу зафіксовано близько двох десятків трагедій, що спричинили тяжкі наслідки...
За матеріалами вітчизняних і закордонних спортивних видань підготував Віктор БЕССАРАБЕЦЬ
