У ВИШИВАННІ «РУШНИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ» ВЗЯЛА УЧАСТЬ І КОДИМЧАНКА МАРІЯ ВАСИЛІВНА МАЗУР
Споконвіку рушник несе на собі обрядову функцію. З давніх часів у процесі його вишивання українські жінки та дівчата вкладали в нього свою душу, своє уявлення про людське життя, свої побажання добробуту і щасливої долі тим, хто переступав поріг самостійного життя, тим, кого проводжали в далекі походи, тим, кого зустрічали з хлібом-сіллю.
В липні минулого року в м. Одесі проходила Всеукраїнська культурно-мистецька суспільно-політична акція «Рушник національної єдності». Вишивався він на громадських засадах майстринями народної вишивки усіх областей України як довершений твір народного прикладного мистецтва, гідний для експонування у найпрестижніших музеях і виставкових залах. З Одеської області до цієї акції були запрошені 6 майстринь, серед них і одна з кращих вишивальниць нашого району Марія Василівна Мазур.
Відкриття заходу в Одеській державній музичній академії ім. А. Нежданової було дуже урочистим і святковим. У ньому взяли участь представник Україн– ського центру народної культури «Музей Івана Гончара» Ю.О. Мельничук, виконавчий директор акції М.Л. Степаненко, заслужений працівник культури України, голова Ради асоціації працівників ЗМІ України В.М. Петренко, представники громадськості міста.
Мета заходу – виховання у суспільстві почуття гордості за свій народ і свою державу, формування атмосфери суспільної злагоди, глибокого розуміння необхідності послідовної співпраці всіх гілок влади, конструктивного діалогу всіх політичних сил у країні, розбудови незалежної України, утвердження міжнародного авторитету, підвищення народного добробуту, сприяння відродженню народних традицій і ремесел.
«Рушник національної єдності» – оберіг нашої держави, і у найвеличніший для нашого народу день – День незалежності України – під нього стали керівники держави і лідери політичних партій, аби запевнити всю країну у своїй готовності до злагодженої роботи.
Цей рушник, як розповідає М.В. Мазур, має довжину 9 метрів і ширину 1 метр. Сама тканина з льону, і дуже старовинного, 50-річної давності виготовлення однією з тодішніх ткаль. Зберегла її донька ткалі. Малюнок – витвір художниці Тамари Тіліженко. Коли за вишивку взялися майстрині нашої області, вони були вже шості: представниці 5 областей уже залишили тут свій мистецький слід. Характерно, що вишивався рушник старовинною двосторонньою гладдю, або, як кажуть у нас, – колодочкою. До того ж – старовинними шерстяними нитками, працювати якими було досить непросто. Марія Василівна Мазур досконало володіє цим умінням. Вона має чимало рушників, картин та інших вишитих виробів. Особливу категорію її робіт складають вишиті ікони. Вони вимагають особливого, вишуканого, можна сказати, рідкісного уміння відобразити достовірність кожної риси образу Божого та святих. Зі своїми виробами Марія Василівна побувала вже не на одній виставці різного рангу. Нагороджена численними грамотами, подарунками. Щедро була відзначена на одній з обласних виставок, де здобула перше місце в номінації «Збереження українських народних традицій». Цінність такого шитва – у його традиційності, яка притаманна саме українському народові. Давня вишивка несе на собі священні знаки світобудови, її узори геометричні. Вони повторюються і гармонійно укладаються у певній послідовності, у певному порядку. І Марія Василівна чітко цього дотримується.
В родині Марії Василівни від бабусі-матері всі природою обдаровані талантом вишуканого шиття, малювання, вишивання. І наділені всіма рисами характеру, який потрібен для того, щоб вистачало наполегливості сповна віддаватись цій копіткій витонченій роботі-захопленню.
М.В. Мазур як вишивальниця – майстриня особлива, неперевершена, з глибоким знанням українських традицій, що беруть початок з глибин віків. А завдяки таким людям, як Марія Василівна, вони ніколи не зникнуть, не втратять своєї свіжості і краси. Вони передаватимуться з покоління у покоління, живучи у витворах умілих рук – неповторних вишивках. У побуті М.В. Мазур – звичайна жінка-трудівниця, невтомна і сумлінна. 27 років пропрацювала вона помічником вихователя та пралею у дитсадочку «Сонечко». Зараз вона знайшла себе у іншому занятті: стала підприємцем. Але ким би не працювала, у неї завжди є час для свого улюбленого захоплення – вишивання.
Одну з чарівних квіток, що соковитим кольором посміхається з рушника української єдності, залишила на ньому наша землячка, як віру в те, що Україна стане монолітною і могутньою від краю до краю, такою, якою її хочуть бачити наші прекрасні люди, наділені талантом і невтомною працелюбністю.
