Сергійко був хворобливим хлопчиком, тому педіатри наполегливо рекомендували Галині Олексіївні Костовій не водити сина до дитячого садка. Доки батьки були на роботі, хлопчик залишався сам. Але це малюка не засмучувало, Сергійко міг годинами займатися своїм улюбленим заняттям – ліпити маленькі фігурки з пластиліну. Сусідка досі згадує Бабу-Ягу в ступі з мітлою: щоб розглянути кожну деталь, потрібно було брати лупу.

За склом у серванті стояли пластилінові нецке всіх веселих чоловічків – Незнайки, Чиполліно, Гвинтика, Шпунтика... Так починався художник Сергій Костов.

Незважаючи на те, що у шкільні роки Сергій не відвідував жодних образотворчих гуртків (але малював навіть на уроках фізики), він успішно здав іспити, вступив на відділення образотворчого мистецтва Ізмаїльського гуманітарного університету. Після його закінчення поїхав до Болгарії – далі навчатися у Софійській національній художній академії. Там Сергій Костов і визначився, що з усіх напрямів йому найближчий стінопис.

Цими днями Галина Олексіївна і Афанасій Георгійович Костови, батьки художника, запросили мене в гості – подивитися тільки-но виготовлену з мозаїки ікону із зображенням Георгія-Побідоносця. Самі автори – Сергій і його дружина Надія, яка працює у тому ж напрямі, були у ті дні у Ржищеві, що під Києвом – вони заново розмальовували капітально відремонтований храм, який незабаром відзначить 150-річний ювілей. Працювали не одні, у бригаді з відомими художниками з Ізмаїла – Іваном Шишманом, Павлом Македонським і Віктором Коренком.

Я поспішила в гості до Костових, щоб подивитися першу роботу, виконану в Україні, тому що за іконою ось-ось повинні були приїхати з Арцизького району. Робота, звичайно, унікальна. Мозаїка розміром 1,5 на 1,2 метра з натуральних мінералів – шматочків мармуру, граніту і багатьох інших порід, вид яких може визначити лише професійний геолог, викладена напрочуд акуратно. Замість фарб малювати відтінками каменю – це захоплююча робота. Сергій і Надія трудилися над нею півтора місяця. Мозаїка (вона складається у дзеркальному відображенні, потім кілька разів заливається особливо міцним цементом) важить не менш двохсот кілограмів – ікону ледве піднімають п’ять чоловіків.

Такі майстри, як Костови, зараз дуже затребувані – на Україні, слава Богові, почали відновлювати православні храми. Роботи для художників – чимало. Але Сергій наступного року знову збирається їхати до Болгарії – хоче навчатися в аспірантурі. Що ж, побажаємо ренійському стінописцю творчих успіхів!