СПРАШИВАЙТЕ – ОТВЕЧАЕМ l ЗАПИТУЙТЕ – ВІДПОВІДАЄМО
Право користування житлом дітьми – членами сім’ї власника майна
Згідно зі статтею 1 Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Українським законодавством, зокрема статтею 6 Сімейного кодексу України, встановлено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, малолітньою вважаэться дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Оскільки статус дитини визначається у залежності від досягнення особою повноліття, то ні реєстрація шлюбу, ні надання повної цивільної дієздатності тому, хто займається підприємництвом, не позбавляють особу статусу дитини.
Із набранням чинності з 1 січня 2006 року Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” (далі – Закон) у нотаріусів виникла проблема дотримання вимог Закону. Частиною 4 статті 12 Закону встановлено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Необхідно розглянути два основні моменти, що створюють “небезпеку” при застосуванні ст. 12 Закону. Вони стосуються майна, права на яке мають діти (особи у віці до 18 років). Тут виникають два пов’язані між собою питання:
- нерухоме майно в цілому або лише житлові приміщення, що належать дітям на праві власності або користування;
- що таке майно, відносно якого діти мають право користування?
В результаті приватизації державного житлового фонду та враховуючи те, що з 90-х років в Україні розпочалося формування ринку житла, велика кількість дітей стала співвласниками житлових приміщень. Не дивлячись на те, що законодавство України вимагає обов’язкової згоди органів опіки та піклування при вчиненні правочинів щодо майна, яке належить дітям, численні порушення прав дітей залишаються однією з головних причин поширення дитячої безпритульності та бродяжництва.
Але питання, що таке майно, відносно якого діти мають право користування, полягає у визначенні такого майна. Після набрання чинності Цивільним кодексом України, право користування житловим приміщенням членами сім’ї власника отримали назву сервітуту (ст. 401 ЦК). Діти, які не є власниками майна, що належить на праві власності їх батькам (інколи – іншим родичам), набувають права користування таким майном в силу прямого припису Закону (ст.ст. 3,176 СК, ст. 405 ЦК України). При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин. У ч. 2 ст. 18 Закону України “Про охорону дитинства” прямо вказано, що діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Тоді виникає проблема в необхідності чітко визначити, коли дитина не має право користування майном. Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону щодо будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна згода органів опіки та піклування. Це питання є основним на сьогодні, і воно, на жаль, не має свого легального вирішення. Будь-якого формального способу встановити всіх осіб, які мають право користування певним майном (зокрема житлом) Закон не передбачає. Відомо, що діти мають право користуватися майном батьків, зокрема і житлом, незалежно від реєстрації.
Треба звернути увагу на один нюанс. Власником квартири може бути один з подружжя, який не має своїх дітей. Разом з ним в одному приміщенні може проживати другий з подружжя (не власник) та рідна дитина другого з подружжя. Навіть у такому випадку – за відсутності у власника своїх дітей, є дитина, яка має право на проживання в квартирі. Тому й у випадку відсутності дітей у власника житла не можна виключати можливість того, що є інші діти, які мають право на проживання в квартирі.
Щодо перевірки нотаріусом наявності чи відсутності права користування дитини майном, щодо якого посвідчується правочин, то тут виникає проблема. Оскільки відсутній реєстр фізичних осіб, який би давав можливість перевірити наявність дітей у фізичних осіб – сторін правочину.
У такій ситуації можливий лише один вихід – визначити факт відсутності права користування майном певною дитиною зі слів відчужувача майна. Тобто, відчужувач майна повинен у договорі підтвердити, що дитина (діти) не має права користування майном, яке підлягає відчуженню.
Відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України із змінами і доповненнями (внесені відповідно до Закону України від 02.06.2005 р. № 2620-ІV), батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки та піклування вчиняти, а батьки неповнолітньої дитини не мають права давати згоду на вчинення правочинів щодо майнових прав дитини у таких випадках:
- укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) реєстрації, зокрема договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
- видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
- відмовлятися від майнових прав дитини.
Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.
При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.
Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, у разі укладання правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органів опіки та піклування на укладання таких договорів.
Як правило, такий дозвіл надається, коли неповнолітня дитина вже забезпечена житлом відповідно до норм, передбачених житловим законодавством. В деяких випадках органи опіки та піклування без будь-яких переконливих підстав відмовляють батькам у наданні згоди на продаж спільного майна. При цьому порядку оскарження батьками таких відмов законодавство не передбачає. Найчастіше ж органи опіки та піклування дають згоду на відчуження нерухомого майна дітей за умови придбання батьками нового житла, що, в свою чергу, може зробити набувача “заручником” таких недобросовісних батьків та навряд чи захистить права дітей.
Якщо ж продаж здійснено без дозволу органів опіки та піклування, то в інтересах дитини прокурором може бути подано позов до суду про визнання договору недійсним.
Захист права власності на нерухоме майно, що належить дитині як власнику, нотаріусам відомо із раніше прийнятих нормативних актів: Цивільного, Сімейного, Житлового кодексів України, Закону України “Про охорону дитинства”. Новела полягає в тому, що раніше згода органу опіки та піклування вимагалася на відчуження майна, право власності на яке мають діти, а зараз така згода потрібна і при набутті права власності дитиною на таке майно.
Слід також звернути увагу на те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування (ст. 177 СК України), є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування житловим приміщенням. Адже відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України “Про охорону дитинства” діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні житлових приміщень та купівлі нового житла.
На завершення хочеться зазначити, що проблемна ситуація, яка виникла внаслідок прийняття нового Закону “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, може бути вирішена лише на законодавчому рівні. Необхідно прийняти Закон України “Про внесення змін до деяких законів України”, спрямований на одночасну зміну кількох Законів – ст. 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. 71 Цивільного кодексу України.
Відділ нотаріату Головного управління юстиції в Одеській області
ПРИ РАЗВОДЕ Я НЕ ПОДАВАЛА НА АЛИМЕНТЫ, ТАК КАК МУЖ ОБЯЗАЛСЯ ПЛАТИТЬ ЕЖЕМЕСЯЧНО ОПРЕДЕЛЕННУЮ СУММУ, НО УЖЕ ПОЛГОДА ДЕНЬГИ НЕ ВЫСЫЛАЕТ. МОГУ ЛИ Я ПОТРЕБОВАТЬ С НЕГО АЛИМЕНТЫ?
М. РОГОЗИНА, г. Рени
В вашем случае необходимо обратиться в суд. По решению суда алименты могут быть присуждены в части дохода отца и/или в твердой денежной сумме. В статье 191 СК прописано, что алименты на ребенка вам будут присуждены по решению суда от дня предъявления вами иска. Также суд может обязать отца выплатить алименты за время, когда он не помогал материально вашему ребенку (но не более чем за 3 года).
Отец обязан также принимать участие и в дополнительных тратах на ребенка, например, участвовать в расходах на оплату учебы в школе (институте), оплате кружков и секций, поездках на конкурсы и соревнования, покупках лекарств и оплате лечения в больнице (ст. 185 СК). Размер участия отца в дополнительных расходах определяется решением суда, то есть в заявлении в суд на взыскание алиментов необходимо также прописать необходимость получения от отца средств, связанных с учебой и отдыхом ребенка, его лечением, например, в размере 50% от всех расходов, понесенных матерью.
Я РАБОТАЮ СРАЗУ НА ДВУХ РАБОТАХ: В СТРОИТЕЛЬНОЙ КОМПАНИИ У МЕНЯ ПОСТОЯННОЕ МЕСТО РАБОТЫ, В ДРУГОЙ ФИРМЕ – ПО СОВМЕСТИТЕЛЬСТВУ. НАДО ЛИ МНЕ ПРЕДЪЯВЛЯТЬ В ФИРМЕ ТРУДОВУЮ КНИЖКУ И ДОЛЖНЫ ЛИ МНЕ ДЕЛАТЬ В НЕЙ ЗАПИСЬ О РАБОТЕ ПО СОВМЕСТИТЕЛЬСТВУ?
О. ЛИТВИНОВ, г. Измаил
Предъявление трудовой книжки при устройстве на работу по совместительству законодательством не предусмотрено. Трудовая книжка хранится по месту основной работы и выдается лишь по факту увольнения. Если при устройстве на работу по совместительству потенциальный сотрудник желает предъявить трудовую книжку, которая может, например, подтвердить его квалификацию или трудовые достижения, то работодатель по основному месту работы по требованию работника обязан выдать заверенную выписку из трудовой книжки. Если работник хочет внести запись в трудовую книжку о работе по совместительству, он должен обратиться либо в отдел кадров по основному месту работы или к руководителю предприятия.
На основании надлежащим образом оформленной справки с предприятия, где он работает по совместительству, ему должны сделать запись в трудовую книжку (п. 2.14 Инструкции о порядке ведения трудовых книжек работников № 58).
У МЕНЯ УЖЕ НЕТ МЕСТА В ТРУДОВОЙ КНИЖКЕ ДЛЯ ВНЕСЕНИЯ В НЕЕ ЗАПИСЕЙ. ЧТО МНЕ ДЕЛАТЬ И КУДА ОБРАЩАТЬСЯ
Т. ИВАНОВА, г. Одесса
В случае если в вашей трудовой книжке заполнены все страницы, она дополняется вкладышем. Вкладыш к трудовой книжке выдается, заполняется и ведется собственником или другими уполномоченным органом по месту вашей работы. При этом вкладыш должен быть вшит в трудовую книжку. а на титульной странице трудовой книжки вам должны сделать запись (поставить штамп) о том, что вам выдан вкладыш определенной серии и номера. Также следует помнить, что вкладыш сам по себе, без трудовой книжки, недействителен (ст. 3 Инструкции о порядке ведения трудовых книжек работников).
