Гуляє вітер в вбогій хаті,
Щемливо виє в димарі,
Навколо пустка, і немає
Ні крихти хліба на столі.
А на печі, як лід, холодній
Ледь жевріють дитячі очі.
Від голоду опухли ноги,
Підвестися немає мочі.
Лиш, тихо вставши спозаранку,
Мов тінь примарна, сива мати,
Як та вовчиця, йде поживи
Для діточок своїх шукати.
Село сповив у саван смуток,
Холодний вітер люто свище.
І з кожним днем стає все ширшим
Сільське стареньке кладовище.










