АБО КОЛИ З ВИЛКОВОГО НА ОДЕСЬКИЙ МОРВОКЗАЛ ПРИБУДЕ КРАСУНЯ-КАРАВЕЛА?
Повз цю новину не пройшов би жоден журналіст: у Вилковому, на ремонтно-експлуатаційній базі флоту будують ... каравелу.
Боже мій, побачити величну трищоглову красуню, подібну до «Санта-Марії», на якій у ХV столітті Колумб відкривав Америку!.. І де побачити – на Дунаї!.. Але директор підприємства Матвій Костянтинович ІВАНОВ, з яким я зв’язалася телефоном, зовсім не поділяв мого захоплення:
– Ми вже побудували фрегат і галеру. Але каравела буде останньою. Чому? Дуже клопітно.
Звичайно, дерев’яні кораблі сьогодні будують не для того, щоб борознити на них океани, перевозити товари і оберігати морські кордони держави. Ці судна надзвичайно красивих, гармонійних форм слугують місцем для відпочинку. А вам би не хотілося відвідати ресторан на хвилях, випити рому в кают-компанії, закусивши кальмаром, майстерно приготовленим коком, і послухати білу папугу, яка все ще кричить: “Піастри, піастри...”?
– Матвію Костянтиновичу, що ж виходить: очолюване Вами підприємство вже займається не тільки ремонтом флоту? Це – вже суднобудування, причому, зведене до рангу мистецтва. Але старовинні судна, мабуть, будуються вже за сучасними технологіями?
– Звичайно. Фрегат і галеру будували на базі ліхтера, який відіграє роль “поплавка”. Над ним споруджується металевий каркас судна. Потім монтується найсучасніше обладнання, необхідне для життєдіяльності судна та його плавальних якостей. Будувати повинні люди, які цим займаються професійно, і реєстр по-іншому не прийме. І тільки потім все обшивається деревом. Декоративними роботами займалися фахівці. І ось що у нас вийшло.
Матвій Костянтинович дістав фотографію красеня-фрегата, зроблену одним з моряків під час переходу судна по Чорному морю. На час транспортування, щоправда, було знято гіпсові статуї, що прикрашають борти фрегата. Але за скульптурою на форштевні (носовій частині судна) – коні з вершником у польоті над хвилею – вже можна судити про художні вартості судна. Воно було, до речі, побудовано на замовлення корінного одесита. Це судно, так само як і шикарна галера, стоїть зараз на Дніпрі, у Києві.
– Ніколи у житті нічого, крім рибальських човнів, ми не будували, – говорить керівник Вилківського підприємства. – І над першим фрегатом, образно кажучи, фахівці наші плакали. Тому що ми все-таки не суднобудівники, ми – судноремонтники. Але, все ж, упоралися і з цим завданням.
– А хто займався роботами по дереву?
– До Вилкового приїздили скульптори та художники з Дніпропетровська і Одеси. Також у нас працювали майстри по дереву із Закарпаття. У розпорядження спеціалістів ми надали цех, де будуємо човни, мисливські ялики, рибальські каюки, робимо на замовлення столярні вироби – вікна, двері та інше. До речі, знаєте, що мене здивувало і вразило? Всю красу створювали в основному студенти. Мені дуже приємно, що в Україні є чудові, талановиті молоді люди, які володіють унікальними ремеслами. Зараз такий матеріал як дерево стає все популярнішим – люди прагнуть до естетики, чистого повітря і комфорту. А то все обшили навколо пластиком...
– Скільки часу іде на спорудження таких суден?
– Перший фрегат будувався півтора року, галера – майже рік. Потім була перерва. І весь цей час мене улещував черговий замовник. Я відмовлявся – все-таки у нас серйозне виробництво, що спеціалізується на судноремонті. Нарешті, ми знайшли компроміс: основні роботи щодо спорудження каравели будуть виконані у Вилковому, ну, а декор завершать в Одесі. Каравела стоятиме біля морвокзалу.
– Матвію Костянтиновичу, декоративне судно, все ж, не знімає з підприємства зобов’язань щодо виконання виробничих планів. І, наскільки я знаю, динаміка залишається позитивною.
– Так, спрацювали як звичайно з плюсом, виконавши щодо валової продукції річний план, який нам довела акціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот” (Вилківська база є її структурним підрозділом), на 108%. У порівнянні з попереднім роком зростання обсягу валової продукції склало 126%.
– За рахунок чого вдається збільшувати обсяги виробництва? Ви розширюєте ремонтну базу?
– Ні. Ми вводимо нові технології, купуємо сучасне обладнання. За рахунок цього нам вдається скорочувати терміни виконання робіт, і, відповідно, збільшуються обсяги продукції.
– Вилківська база ремонтує флот не лише “Укррічфлоту”, але й інших підприємств?
– Так, приблизно 30% замовлень надходить “із сторони”. І обсяг цих замовлень за останній рік збільшився на 159%. Наприклад, ТОВ “УДП” у минулому році ми надали послуг щодо судноремонту флоту на 1,5 мільйона гривень. Це – наші гроші, наші заробітки. У минулому році прибуток підприємства склав 210 тисяч гривень.
– А загальний обсяг виробництва у грошовому вираженні?
– 8,6 мільйона гривень за рік. На поточний рік плануємо дійти до 10 мільйонів.
– І знову за рахунок підвищення інтенсивності?
– Так. Хоча всьому є межа. Ми запропонували керівництву нашого підприємства придбати четвертий док, тому що існує дуже велика потреба у ремонті флоту. Причому, як вітчизняного, так і російського, особливо з відкриттям українського глибоководного суднового ходу Дунай – Чорне море гирлом Бистре.
– Портфель замовлень на поточний рік?
– Не скаржимося. Весь рік розписаний.
– Останнім часом вітчизняний флот не оновлювався, і, мабуть, тому сьогодні у ремонтників так багато замовлень – адже судна зношуються.
– Це так. І зі старим флотом складніше працювати. Ремонт дуже великий, і вимоги реєстрів з кожним роком ускладнюються – враховуючи ті аварії, які трапляються. На деяких суднах нам доводиться виконувати такий обсяг ремонтних робіт, що, мабуть, було б розумніше збудувати нове судно. І “Укррічфлот” будує. Ми у Миколаєві спустили на воду дев’ятий “океанщик”. У Запоріжжі будують для нас баржі європейського рівня, 4 вже ходять по Дунаю, всього ж планується збудувати 30 барж. У Херсоні наша компанія має намір розпочати будівництво буксирів під ці баржі. Поставлено завдання – оновити дунайський флот, судна якого працюють по 30-40 років. Для здійснення планів нам, звичайно, доводиться затягувати ремінці. Але, по-іншому не можна, якщо ми хочемо, щоб покоління, яке прийде за нами, мало роботу.
– Отже, “Укррічфлот” на Дунаї витісняє позиції “Українського Дунайського пароплавства”?
– Ні. В жодному разі. Адже наші нові баржі підуть замість застарілих.
– Чим приваблива Вилківська база для замовника?
– Гадаю, реальними цінами. За останні два роки ми не підвищували вартість послуг. Хоча у перспективі на це доведеться іти – враховуючи той стрибок цін на енергоносії і матеріали, який стався на початку року. Дуже складно працювати за таких умов, хотілося б стабільності у державі. Але залишимо політику політикам. Наше завдання – ремонтувати флот. Ми – виробничники, ми із залізом на “ти”.
...Після інтерв’ю з керівником начальник виробничого відділу О. Поляков провів мене до причалів і доків, де в розпалі судноремонті роботи. Майбутня каравела стоїть осібно. Металевий каркас вже готовий, і проступають контури старовинного судна – осідлуватої, високої по борту трищоглової красуні. Так, справді колективу справжніх майстрів все до снаги – навіть відродити сам дух відважних, безстрашних мореплавців ХV століття. Трохи уявлення – і ось вже до шуму вітру і хлюпоту хвилі вплітається гортанний крик птаха: “Піастри, піастри...”
