«Нікос Казандзакіс (1883 – 1957). Життя і творчість» – так називається виставка, яка працює в ці дні в Одеській філії Грецького Фонду культури. Близько ста експонатів, серед яких – книжки визначного грецького письменника різними мовами світу, фотознімки та стенди, що відображують буремний творчий шлях, – це той пізнавальний матеріал, яким грецька громада Одещини вшановує 125-річчя від дня народження Н. Казандзакіса, лауреата Міжнародної премії миру (1956 рік). Сформовано було цю виставку з архівних матеріалів Фонду «Музей Нікоса Казандзакіса», який діє в Греції, на острові Кріт.
Життя цього талановитого письменника та громадського і політичного діяча Греції настільки бурхливе, що його вистачило б на кілька сюжетів для драматичних романів, які, одначе, дуже важко вмістити і сумістити в одному творчому бутті. Досить згадати хоча б той факт із життя Нікоса Казандзакіса, що впродовж чотирнадцяти років він примудрився створити сім редакцій (або варіантів) перекладу з давньогрецької на сучасну грецьку мову «Одіссеї», цієї античної класики світового рівня, – щоб збагнути, що йдеться не лише про талановитого і сумлінного перекладача, але й про неординарну особистість.
Склалося так, що шестирічним Нікос Казандзакіс, уродженець міста Іракліон, що на Кріті, внаслідок революції 1889 року, вже став біженцем. Повернувшись із родиною з Пірея на Кріт, Нікос навчається в початковій школі, але в 1897 році знову змушений тікати на острів Наксос, де стає ученим комерційної школи Почесного Хреста.
Згодом він таки закінчує іракліонську гімназію, а потім, з відзнакою, юридичний факультет Афінського університету (1906), але оці зачатки комерційної освіти час від часу спонукають його до спроб поліпшити своє постійно важке фінансове становище з допомогою певних комерційних проектів, які, однак, завжди, завершуються невдало. Чого не скажеш про проекти і спроби творчі, які, хоча й не приносять великих статків, зате задовольняють мистецькі пошуки, а головне, дозволяють подорожувати світом. Потяг до мандрів виявився у Нікоса настільки сильним, що його з цілковитим правом можна було б назвати мандрівним митцем-філософом.
Його захоплення літературою проявляється ще в студентські роки. Уже влітку 1905-го, в журналі «Неотис», під псевдонімом Лакріма Рерум, з’являються його переклади творів Данте, Жана Поля, Анрі Мішеля та кількох інших, здебільшого французьких, авторів. А перед отриманням диплома він був ощасливлений публікацією в журналі «Картинна галерея» свого першого роману «Змія і Лілія». Слави цей твір йому не приніс, але початок було освячено. Перебравшись до Парижа, він отримує там післядипломну освіту як юрист, а водночас, захоплюється філософськими поглядами модного на той час Анрі Бергсона, лекції якого постійно відвідує. І дисертацію свою він теж пише на філософську тематику, намагаючись розвивати окремі погляди Ніцше.
Підхопивши вчення Бергсона про «життєве поривання» індивідуума як основу його діянь, Казандзакіс прагне підсилити її ніцшеанською вірою у визначальність «волі до влади», вбачаючи ідеали сильної особистості в наслідуванні «рятівників світу», а саме – Будди, Леніна, Данте, Христа та Улісса.
Зрештою, склалося так, що його філософські погляди, які знайшли своє відображення в ліричному трактаті «Спасителі Божі», а також у романах «Христа розпинають знову» (1948), «Остання спокуса Христа» (1951), «Святий Франциск» та інших, подобалися далеко не всім, а його конфлікт з грецькою Церквою зайшов настільки далеко, що церковники відлучили його від церкви, і коли в жовтні 1957 року він помер у німецькому місті Фрайбурзі, священики навіть заборонили ховати його на цвинтарі в Іракліоні, і поховано його було біля цвинтарної стіни. Передбачаючи таку реакцію церковників, Казандзакіс, уже будучи смертельно хворим, мовив слова, які тепер викарбовано на його надгробку: «Ні на що не сподіваюся. Нічого не боюся. Я – вільний». І могила його давно стала місцем паломництва грецьких та іноземних шанувальників літератури.
Творча спадщина Нікоса Казандзакіса величезна, багатоманітна, і, як на мене, ще не до кінця досліджена та пошанована європейською спільнотою. Він постійно мігрував, змінюючи країни, мови та континенти. Він жив у Греції, Німеччині, Австрії, Великій Британії, Франції. Він тричі побував у Радянському Союзі (на жаль, так жодного разу не завітавши до України), де намагався пізнати сутність радянського способу життя, і тричі в Іспанії, де зустрічався з генералом Франко та іншими діячами, прагнучи якось примірити фашистів з комуністами. Він двічі мандрував по Китаю та Японії, а крім того, шляхи мандрівника-літератора пролягали теренами Швейцарії, Італії, Палестини, Єгипту…
Він упродовж багатьох років споруджував свій скромний будиночок на грецькому острові Егіна, але жити волів на півдні Франції. Він міг би стати визначним політичним діячем Греції, але, отримавши посаду міністра без портфеля в уряді Софуліса, вже через три місяці знудився і подав у відставку. Він виявлявся то на чолі Спілки робітників-спеціалістів, то на чолі Спілки грецьких літераторів, то на посаді філолога-радника при ЮНЕСКО в Парижі, але ніде довго не затримувався. Як гендиректор Міністерства соціального забезпечення Греції, він в 1919 році допомагав репатріації понтійських греків з Кавказу на батьківщину, а як член урядової комісії брав участь у встановленні фактів звірств німецьких фашистів проти греків та інших націй.
Та, поза очевидний сумбур громадсько-політичного й особистого життя, Нікос Казандзакіс наполегливо працює над своїми творами. Крім уже названих, у творчому доробку його з’являються романи «Капітан Міхаліс. Свобода або смерть» та добре відомий у нас роман «Грек Зорба». У його перекладах на новогрецьку мову публікуються «Фауст», «Божественні комедії» та «Іліада», а крім того, він стає автором епічної поеми «Одіссея: сучасне продовження», що побачила світ у 1948 році. Зрештою, його твори виявилися перекладеними майже всіма європейськими мовами. І хоча ні в академіки Грецької академії наук його не обирають (не вистачило двох голосів), ні Нобелівської премії йому не дають, а був же реальним претендентом, проте визнання поступово приходить до нього, разом із успіхом роману «Зорбас», що був визнаний в 1954 році кращим іноземним романом, виданим у Франції, з успіхом фільму режисера Жюля Дассена за мотивами роману Казандзакіса «Христа розпинають знову», що успішно дебютував на Каннському кінофестивалі 1957 року, та п’єси «Каподістріас», написаною за мотивами його творів і поставленому в Греції, в Королівському театрі.
На жаль, в Україні Нікос Казандзакіс поки що не дуже добре знаний. Щоправда, свого часу у видавництві «Дніпро», в серії «Зарубіжна проза ХХ століття» було опубліковано українською його роман «Кумедні та лихі пригоди Алексіса Зорбаса», а в журналі «Всесвіт» являвся читачеві роман «Капітан Міхаліс (Свобода або смерть)». Але, на мій погляд, по-справжньому нам ще тільки належить пізнати велич таланту цього грецького літератора, тож сподіваюся, що, поза всі національні книговидавничі негаразди, наші перекладачі ще не раз звертатимуться до його творчості. І чудова виставка, з якої мене знайомила в Грецькому Фонді Одеси його співробітниця Галина Ізувіта, звичайно ж, сприятиме популяризації в Україні творчості і Нікоса Казандзакіса, і всієї сучасної грецької культури.
