Дорога на під’їзді до села Маринового у вибоїнах і ямах.
– Це наш головний біль, – говорить голова Березівської районної ради Л.І. Зубков. – Робимо ямковий ремонт, а серйозна реконструкція обійдеться у сім-вісім мільйонів гривень.
Зрозуміло, що самому району вирішити це завдання не під силу. Втім, багато чого у Мариновому вже зроблено, і не в останню чергу завдяки тісній співпраці сільського голови Тетяни Писанюк та депутата райради Миколи Кучерявого.
Лікарню зберегли усією громадою
«Петрович» – саме так, по батькові, шанобливо й ласкаво називають односільчани М.П. Кучерявого, який понад двадцять років очолює Маринівську дільничну лікарню. Цей заклад має давню й складну історію. Рік народження – 1924-й, коли у колишній стайні відкрили лікарню на п’ять ліжок. Тут же мешкав і лікар. Потім додали ще три ліжка – так з’явилося «пологове відділення».
У 1987 році за підтримки тоді ще потужних колгоспів було побудовано лікувальний корпус із санвузлом, санпропускником, палатою для інвалідів. Микола Петрович брав активну участь у проектуванні лікарні. Кожне господарство допомагало, чим могло. Лікареві Кучерявому було чим пишатися – відкрили корпус на двадцять п’ять ліжок! На жаль, кінець 90-х років ознаменувався хвилею ліквідації сільських лікарень по усій країні. Хотіли закрити й Маринівську, але дев’ять сільгосппідприємств, незважаючи на власні фінансові проблеми, вирішили підтримати заклад. М. Кучерявий згадує, що за тих лихих часів, бувало, і пшениця служила валютою. Витримали! У 2002-му бюджетне фінансування відновилося. Щоправда, залишилося усього п’ятнадцять ліжко-місць.
Відповідно до діючих нормативів, ліжко мало бути зайнятим близько 340 днів на рік. У Маринівській лікарні цей показник перекрито із лишком. Хоч «перевантаження» й непокоїть голов лікаря, все ж таки помітно – він пишається популярністю закладу та своїм персоналом. Працює лабораторія. Нинішнього року на лікарню буде виділено 446300 гривень, з них понад двадцять піде на опалення, п’ятнадцять – на харчування.
Знову звучать слова вдячності. І керівникові ПП «Чорногірське» Віктору Гришакову, який щомісяця виділяє 50 літрів бензину для лікарняного УАЗу, а в грудні допоміг придбати продукти. І простим селянам, які приносять овочі для пацієнтів – хто скільки зможе. Минулого року така допомога (на 17 тисяч гривень) дозволила організувати триразове харчування хворих. «Одних каш вісім видів!» – підкреслює Микола Петрович.
Головлікар говорить, що у стаціонарі настав час змінити вікна й двері. У самому ж приміщенні тепло, чисто, у холі стоїть телевізор. Найоб’єктивнішу оцінку дадуть самі хворі. Катерині Андріївні Деркач уже 81 рік.
– Скарг у мене немає. Не мерзнемо, годують добре, ліки дають. Спасибі головлікареві.
– Петрович – наш рятівник. По десять разів на день зайде, поцікавиться, пожартує з нами. Дуже чуйна й турботлива людина. Так і напишіть! – підтримують розмову сусідки по палаті.
А для І.П. Пташника, якому вже за вісімдесят, лікарня стала другим домом, а лікарі й сестри – по-родинному близькими людьми. Діти Івана Пилиповича давно мешкають в Одесі, а він звик до своїх рідних місць. Знайшов затишок і щиросердечне тепло у лікувальному закладі. Боюся, одеситам цього не зрозуміти...
Микола Петрович називає себе сільським лікарем. Згадує, як приймав пологи і в посадці – довезти не встигли, і навіть у кабіні бензовоза. Досвід накопичив величезний. І ще одне. У дільничній лікарні лікуються не лише маринівці. Приїжджають хворі із Балайчука, Чорногірки, Раухівки та інших населених пунктів. Добра слава, як відомо, далеко розноситься.
Для маленьких і дорослих
Т.М. Писанюк працює на посаді Маринівського сільського голови з 3 червня 2007 року. Але досвід управління є – чотирнадцять років Тетяна Михайлівна була секретарем сільради. І усі біди їй добре знайомі. Перша з них – водопостачання.
У Мариновому мешкає майже тисяча чоловік. Важко уявити, але до цього великого села ще недавно завозили питну воду! Розподіл рідини, яка справді стала дорогоцінною, породжував численні конфлікти. Зусиллями влади усіх рівнів – обласних, районних та сільських – минулого року сімдесят чотири двори було підключено до водопроводу. Встановлено нову водонапірну башту, підведено електрику. Керівництво «Чорногір ського» і тут пішло назустріч селянам, надавши техніку для земляних робіт.
У селі Балайчук років двадцять не було водопостачання, питання неодноразово порушувалося на сесіях районної ради. І ось наприкінці минулого року вода пішла до будинків, для чого довелося прокласти 1650 метрів труб. Допомогу у провадженні робіт надав підприємець-аграрій Олександр Родик.
Однак питання поки що не знято з порядку денного: 57 дворів Маринового потребують водопостачання. У сільраді обговорюють ідею придбання невеликої, кубометрів на п’ятнадцять, вежі Рожновського. Маринівці готові вкласти й власні кошти у розв’язання цієї проблеми.
Маринове – село перспективне. Про це мені говорили й голова райради, і сільський голова. Але є ще дві болючі точки: дитячий садок та будинок культури.
Дошкільний заклад було побудовано наприкінці вісімдесятих років. Приміщення у доброму стані: як кажуть, і стіни на місці, й дах не тече. Дитсадок розраховано на дві групи, є їдальня й підсобні приміщення, пожежна водойма. У приміщенні прохолодно, хоча раніше тут працювало електрообігрівання; М.П. Кучерявий висловив думку, що, у зв’язку із перебоями, надійніше палити вугіллям. Районна рада запланувала виділити 150 тисяч гривень на відновлення дитячого садка. Справа не терпить зволікань: із дошкільнят вже можна скласти дві групи.
Але є проблеми іншого роду. В одному із приміщень дитсадка працює РАГС, в іншому провадяться різні заходи, зокрема, танцювальні вечори. Маринівський Будинок культури поки що не готовий їх прийняти у себе.
БК будували в 60-х роках. Сільський голова згадує, як молодь виходила на суботники, приводячи осередок культури до ладу. Він справді гарний – просторі приміщення, високі стелі, зала на двісті із лишком глядачів. Тут же розмістилася бібліотека. Тетяна Писанюк вважає, що цей Будинок культури не поступається березів ському.
У фойє провадилися дискотеки, і після однієї з них, три роки тому, раптово звалилася стіна. На щастя, ніхто не постраждав. Зараз за допомогою районного бюджету приміщення відновлено, йдуть інші роботи. За словами Миколи Кучерявого, серйозний ремонт у Будинку культури провадився наприкінці 80-х років.
Сільська влада думає й про перспективу. У Мариновому немає газу, підведення блакитного палива, як відомо, справа дорога. Але якщо поставити завдання і йти, не звертаючи зі шляху його вирішення, успіх буде. У цьому мене запевнили представники влади – і районної, й сільської.
