Прочитав у вашій газеті виступ голови агрофірми «Свобода» Ізмаїльського району, Героя України В.Д. Видобори «Ми вбиваємо родючість, намагаючись її врятувати» і вирішив також написати кілька рядків на цю тему.
Те, про що говорить автор, мені особисто довелося пережити неодноразово у своїй практичній роботі. Причому, в різних ситуаціях. Часом за той самий агроприйом страшенно лаяли і погрожували суворими покараннями, а потім – за результатами досягнутого врожаю – змушені були неохоче публічно похвалити.
Закінчував я сільськогосподарський вуз у далекі 50-ті роки минулого вже століття. І настільною книгою у майбутніх агрономів була робота В.Р. Вільямса «Об едином почвообразовательном процессе». Про травопільну систему навіть писав дипломну роботу. І на практиці ще раз переконався, що багаторічні трави – це не лише відмінний корм для тваринництва, але й справжній лікар ґрунту, який покращує його структуру, збагачує його азотом та іншими необхідними поживними речовинами.
Але вже за часів Микити Хрущова вся система землеробства була зруйнована. Зі сторінок газет, на численних плакатах був один заклик: сіяти лише кукурудзу, горох і цукровий буряк.
А тих, хто намагався обмовитися про дотримання сівозміни, відразу ж зараховували до ретроградів і гнівно обзивали «травопоклонниками».
Вдавалися до всіляких хитрощів. Оскільки господарство, яке я очолював, спеціалізувалося на вирощуванні свиней (одержували на рік до 10 – 12 тисяч молодняку), то довелося переконувати високе керівництво в необхідності посівів люцерни для одержання вітамінного зеленого корму. Як би там не було, але посіви багаторічних трав і у ті «кукурудзяні» роки складали 14 відсотків ріллі.
Сьогодні начебто ніхто не диктує що і де сіяти, не доводить суворі завдання, але багаторічні трави майже зникли. Але відмова від них – це прямий шлях до цілковитої деградації наших полів. І ми знову змушені будемо повернутися до тих вже позабутих років, коли із захопленням селяни співали пісні «про стопудовий врожай».
Цілком підтримую Володимира Денисовича і стосовно згубних наслідків глибокої оранки.
Сьогодні ще залишилися справжні спеціалісти, які вболівають за долю рідної землі. Навколо них і сформувалися нечисленні великі сільгосппідприємства. Тут ще в номіналі дотримується якась система сівозміни, ведуться за традицією «книги полів», грамотно здійснюється обробіток грунту, підживлення посівів. Але навіть тут відмовилися від органічних добрив, від традиційного гною, що завжди виручав і з врожаєм, і зі збереженням гумусного шару.
А що говорити про маленькі фермерські господарства, які створювалися і створюються стихійно. Їх очолюють у багатьох випадках люди, які не мають жодного розуміння про вимоги агротехніки, не кажучи вже про спеціальні знання. У багатьох країнах таких людей за законом не підпускають займатися землеробством. А у нас все дозволяється. І після кількох років такого господарювання, та ще й при нестримному прагненні якомога швидше урвати більше, наші землі почали швидко деградувати. Тому потрібне нове законодавство, щоб зупинити цей згубний процес. Причому, найближчим часом. Через рік-два вже буде пізно.
