Не нові болючі питання. Одне з них – збалансований розвиток навколишнього середовища. У Києві відбулася дискусія на тему Всесвітнього дня Землі.
Доповіді чиновників на цю тему, м'яко кажучи, були невтішними. Ольга Лисюк, заступник начальника управління, начальник відділу перспективного розвитку і використання водних ресурсів Державного комітету України з водного господарства, повідала, що річки в країні за якістю води діляться на два види: забруднені та дуже забруднені. Наступний промовець – Олександр Васенко, заступник директора Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем Міністерства охорони навколишнього середовища України, заявив: «добрих систем водної підготовки в країні немає». Час розплакатися, коли уявити, яку воду ми п'ємо, чим угамовують свою спрагу наші діти та старі. У що це «виливається» для здоров'я? Хто відповість і заплатить за те, що безцінне?
Дрівець у вогонь тут підклала Тетяна Тимочко, перший заступник керівника Всеукраїнської екологічної ліги.
– За якість питної води ніхто не відповідає, – заявила вона. – Так у нас влаштована державна система: всі питання, що стосуються води, розглядаються в одному відомстві. Це невірно. У світі вже ніхто так не працює. Наша громадськість говорила про це ще в 2000 році із трибуни Верховної Ради. Водна господарська діяльність, державний екологічний контроль повинні бути розділені... Сьогодні в Європі ефективно використовується принцип басейнового управління. Долю водойм, багато інших питань вирішує рада, куди входять і вчені, і державні службовці, і представники громадських організацій, бізнесмени. При такій системі буде менше ситуацій, подібній до тієї, що склалася у Білій Церкві. У місті планують відкрити металургійний завод. Це виробництво буде коштувати життя річки Рось, що живить місто.
Але, як кажуть у нас, скоро казка мовиться, та не скоро справа робиться. Чекати, поки ради зберуться, зрозуміло, ми не можемо, тому що «без води і ні туди і ні сюди». Після двогодинної розмови про незліченні проблеми водного господарства, починаючи з його управління і закінчуючи забезпеченням і фінансуванням «яку воду можна пити?» – ніхто із присутніх на семінарі так і не зрозумів, незважаючи на всі старання. Судіть самі.
Вода з бювета, відомо, не панацея, хоча, звичайно, вона, все ж таки краща тієї, що тече з крана.
– Трубам там по 30 років плюс небезпека бактеріологічного зараження, – після таких зауважень Тетяни Тимочко, чого тільки не згадаєш. Тут вам і купання! Тут і водопої!
Присутні на конференції жителі сіл як за рятувальний круг «схопилися» за свої колодязі. На жаль, даремно.
– Ґрунтові води в Україні, які в основному наповнюють колодязі, забруднені. Вживати таку воду небезпечно, – оголосив свій вирок Олександр Васенко.
Порада Володимира Білоконя, заступника начальника спільного проекту ПРООН і Глобального екологічного фонду «Екологічне оздоровлення басейну Дніпра», щодо використання очисних систем теж не викликала ентузіазму. Відомо, найпростіші фільтри коштують близько 50 – 70 грн.
Тим більше, далеко не всім по кишені перейти на пляшкову воду. Та і не завжди її властивості справді відповідають зазначеним на етикетці характеристикам.
Але все одно на песимізмі зупинятися не хочеться.
– Вихід є, – вважає Тетяна Тимочко, найяскравіший доповідач і промовець форуму. (Її оцінки не раз викликали гучні суперечки серед чиновників і вчених, а також палку підтримку в залі).
– Насамперед треба кожному змінити своє ставлення до природи, – переконана представниця Всеукраїнської екологічної ліги. – Не кидати сміття, не мити машину на березі річки... Треба змінити ставлення до самих себе – і обрати таких керівників, які здатні змінити тяжку ситуацію. Уважно читайте програми партій. Шукайте, що там є з екологічної політики, найважливішої в країні.
Прикро, але на екологічні обіцянки ми, виборці, у недавньому минулому вже «купувалися». І ось маємо те, що маємо. Пробачте, з оптимізмом нічого не вийшло.
