Увесь квітень був такий насичений культурними подіями, що про все відразу і не напишеш. От і про Дні сучасного польського кіно, що пройшли у к/т «Маски», я пишу з великою затримкою.
Що таке «старе польське кіно»? Це Кавалерович, Вайда, Мунк, Пассендофер. Це Гоффман і Поремба, Ставиньський і Зануссі, що прийшли в 60-ті роки. Якщо в 50-ті роки головною темою польського кіно була Друга світова війна, а провідним жанром – романтична і психологічна драма, проблема особистості в історії, то 60 – 70-ті роки минулого сторіччя позначені звертанням польських кінематографістів до польської літератури. Останні 25 – 30 років польських кінематографістів хвилюють сучасні теми. Що ж це за фільми, показані нині?
Абсолютно різні за фабулою, ці стрічки мають багато спільних рис. Дія чотирьох з п'яти фільмів відбувається в маленьких заштатних містах. Відкриття кінотеатру в такому містечку – не менше диво, ніж чудеса в Монастирі (фільм «Жасмин» Яна Якуба Кольського). Але є вокзал, з якого йде поїзд в інше життя. Символ очікування цього нового життя – вокзал наполегливо фігурує в стрічці Анджея Якимовського «Штучки». Про залізницю, що проходить через провінційне містечко, і пов'язує його зі світом, мимохіть згадує одна з героїнь фільму Богуслава Лінди «Світлі блакитні вікна». Залізниця, поїзд, вокзал виявляються тим місцем, де відбуваються події, що змінюють життя героя картини «Хоровод» Єжи Штура. В одному із кращих фільмів добірки, картині Томаша Вишневського «Усе буде гаразд» немає залізниці, але є Дорога, яка з маленького містечка веде до чудодійної ікони в Ченстохові. Герой фільму – підліток, переборює дорогу, щоб вимолити спасіння хворій матері. Біля мети його наздоганяє звістка, що мати померла. Але він все одно повинен вірити в диво – мати воскресне. Отже, головний герой фільму «Усе буде гаразд» – хлопчик. Навколо дітей крутяться сюжети ще трьох фільмів: «Жасмин», «Штучки» і «Світлі блакитні вікна». Картини «Жасмин» і «Штучки» – це «дорослі» історії, розказані зовсім маленькими дітьми, чиї погляди ще нічим не скаламучені і дозволяють бачити те, що перед дорослими, у силу їх особистісних рис, часом з'являється в деформованому вигляді. Сюжет з дитиною – це, як правило, безпрограшний, хоча найчастіше і спекулятивний варіант.
Фільм Яна Якуба Кольського «Жасмин» спекулятивним ніяк не назвеш. Його вирізняють витонченість і трепетність. У монастирі провінційного містечка Жасминів живуть троє незвичайних ченців. Від кожного з них по-особливому пахне: один пахне черемшиною, другий сливою, третій черешнею. У монастир приїжджає реставратор Наталя з п'ятирічною дочкою Генею, від імені якої ведеться розповідь. Безпосередність маляти і присутність молодої сучасної жінки вносять сум'яття в розміряне життя ченців. Наталю в монастирі цікавить не тільки робота зі старими полотнами, але і загадка ароматів, які йдуть від ченців. Вона хоче створити парфум, що ніс би в собі неповторний і непереборний аромат любові. Це їй вдається тоді, коли вона довідується про таємницю, пов'язану зі старою легендою, яка відноситься до ХVI століття. У монастирі і в житті починають відбуватися чудеса, а можливо, це і не чудеса? Кольський уникає однозначності відповіді на це питання. У фільмі головну роль старого ченця грає Януш Гайос. Багато хто його пам'ятає за польським серіалом 70-х років «Чотири танкісти і собака».
Не назвеш спекулятивною і стрічку Анджея Якимовського «Штучки». Під «штучками» автори фільму розуміють ті прийоми, якими шестирічний Стефек задобрює долю, щоб таким чином повернути в родину батька. Наприклад, на вокзалі, з якого батько щодня їде на роботу, Стефек ставить на шпали одного зі своїх олов'яних солдатиків, загадавши, устоїть він чи ні під минаючим поїздом. Або, розмінявши подрібніше один злотий, кидає на рейки жменьку монет... А одного разу через ці кинуті на полотно монети батько пропускає свій поїзд... Фільм за сімома номінаціями виставлено на фестиваль «Орел-2008», він вже одержав «Золотих левів» на кінофестивалі польського кіно в Гдині й відзначений як кращий фільм Європи на Венеціанському кінофестивалі.
А от картина «Світлі блакитні вікна» Богуслава Лінди створила враження саме спекулятивного фільму. Це не дуже виразно розказана історія дружби двох дівчаток із провінційного містечка, одна з яких досягла успіху у шоу-бізнесі, а друга залишилася в глушині. У першої – популярність, закоханий в неї покровитель і... викидень, що перекреслює мрію про дитину. У другої – чоловік – п'яниця, маленька донька і рак мозку. Із самого початку зрозуміло, що одній призначено померти, а друга забере маля до себе. Не дуже оригінальний сюжет, але неприйняття фільму пов'язано не із сюжетом, а з тими, я б сказала, забороненими прийомами, якими Лінда впливає на глядача. Ось у нещасної напад болів і божевілля. Великий план спотвореного, розпухлого синього обличчя, відкритий рот, синій розпухлий язик, що вивалився – Хічкоку у своїх фільмах не вдавалося досягти такого ефекту. Епізод триває понад хвилину екранного часу. Або знову майже такий же напад. Біля матері одна крихітка донька. Вона просить матір заспокоїтися і пропонує їй краще погратися у щось. А далі йде «удар під дих» – дівчинка починає розфарбовувати обличчя матері помадою і синіми тінями, перетворюючи його на страшну маску потворного клоуна. Всі сцени з дитиною, яка благає матір не залишати її, дуже важкі, але вищезгадана сцена...
Не створив враження і фільм Єжи Штура «Хоровод». Не дуже-то порядний у своїх вчинках і способах заробітку студент бере з кишені плаща, залишеного таємничо зниклим пасажиром, мобільний телефон. Він приймає дзвінок і вплутується в стеження за господарем мобільника, сподіваючись заробити шантажем. У процесі стеження він знайомиться з дуже порядною дівчиною, яка повертає його на праведний шлях. Начебто детектив, з романтичним відтінком, але усе так сіро і нудно... Із блискучим комічним актором Єжи Штуром наші глядачі знайомі за чарівним фільмом Юліуса Махульського «Дежавю». «Хоровод» – це вже не перший фільм Штура-режисера, показаний на фестивалях польського кіно, але, на жаль, всі вони – малоцікаві.
Не пам'ятаю, хто сказав, що якщо на фестивалі показано хоча б один видатний фільм, то фестиваль вдалий. Видатних фільмів ми не побачили, а просто гарних було три, за що вже можна бути вдячним кінотеатру «Маски». За результатами проведеного в «Масках» анкетування буде вирішуватися питання про придбання фільмів для прокату. Тож, говорячи словами, винесеними в назву одного із кращих фільмів фестивалю, усе буде гаразд.
