«Як не дивно, сьогодні на старих дворищах ще можна відшукати щось цікаве для шкільного музею, – каже директор НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-дитячий садок» с. Познанка Павло Миколайович Глізнуца. – Правда, декотрі власники старожитностей неохоче розлучаються з побутовими речами своїх предків. Мабуть, думають, що колись в господарстві пригодяться. Наприклад, старий патефон або дерев’яне корито. Але врешті-решт експонати таки потрапляють до шкільного музею. Пам’ятаю, як років з п’ятнадцять тому мені принесли ціле відро мідних монет царської чеканки для поповнення колекції...»
Павло Миколайович може довго розповідати про своє захоплення краєзнавством. У шкільні роки він був активним гуртківцем і вів пошукову роботу під керівництвом вчителя історії Ясенівської ЗОШ Сергія Рафаїловича Рахубенка, завдяки якому у сусідньому селі Ясенове вже понад сорок років існує народний історико-краєзнавчий музей. Там зберігається чимало експонатів, яких, до речі, було понад три тисячі і які красномовно розповідають про історію цього краю. Деякі з них відносяться до епохи мезоліту і датуються X тисячоліттям до нашої ери. Саме юні краєзнавці відкрили стоянку давніх жителів, і їхнє відкриття потрапило у солідні наукові праці. Ленінградський археолог Петро Борисковський, який згодом разом з школярами обстежував кодимські схили у сімдесятих роках минулого століття, високо оцінив роботу краєзнавчого гуртка під керівництвом С.Р. Рахубенка.
З шкільних лав П.М. Глізнуца мріяв про створення музею в селі Познанка. Крупинками збирав експонати, коли вчителював, був сільським головою і зараз також не полишив свого захоплення. Остання його знахідка – пластинки до патефона. І ось його мрія втілилась у життя.
Багато експонатів було привезено з прадавнього села Погреби, яке, як неперспективне, нещодавно зникло з карти України. Лише ковальський міх, католицьке розп’яття, що дивом вціліло від польських поселенців, глеки, дерев’яне ліжко та інші речі можуть розповісти про його жителів.
Якось під час оранки тракторист знайшов в полі черепки від горщика часів трипільської культури та прадавню кам’яну сокиру і, звичайно, приніс до школи. Про період російсько-турецької війни, що точилася на кодимському порубіжжі у вісімнадцятому столітті, свідчить нерозірване гарматне ядро. Знайшлося місце і двохсотрічним жорнам, на яких довго мололи зерно і яке допомагало жителям навколишніх сіл вижити в тяжку годину. Свою історію мають стародавні фотографії, листівки, прядки, коромисла тощо. Частина музейних експонатів використана на облаштування української світлиці, оздобленої дерев’яним ліжком, мисником, колискою та вишуканими вишивками.
Живим свідком розвитку технічного прогресу можна назвати патефон. Він у робочому стані, і коли Павло Миколайович поставив пластинку, у стінах школи прозвучав унікальний бас всесвітньовідомого співака минулого століття Федора Івановича Шаляпіна.
