«Сучасне українське село виживає тільки тоді, коли до його долі ставишся з такою ж делікатністю, як до долі людини» – саме про це ми говоримо з Куяльницьким (Котовського району) сільським головою Людмилою Іванівною ГОРБАТЮК, яка очолює сільську громаду ось уже впродовж десяти років. Куяльницька сільська рада є однією з кращих в області за санітарним станом та благоустроєм територій населених пунктів; а за підсумками 2003 року була навіть переможцем відповідного обласного конкурсу.
– У владних коридорах країни і в пресі зараз точиться полеміка з приводу того, як нам слід реформувати сільські ради, а отже, й саме сільське буття. Ось уже впродовж третього скликання ви є сільським головою, ще майже впродовж десяти років працювали секретарем сільради. Тож уявіть, що сьогодні подальша доля українського села залежить від Вас. Що б Ви змінили в структурі і в методах діяльності такої адмінодиниці, як сільрада?
– Найбільшою проблемою сільради залишається те, що вона виявилася зовсім непристосованою до сучасного буття. Оскільки мені випало працювати секретарем сільради ще в радянські часи, то добре пам’ятаю, що вся її діяльність була розрахована на зв’язок з головним господарем на селі – колгоспом або радгоспом. Відтак, за сільрадою залишалися суто «законодавчі» функції, але тодішній голова сільради (тоді ця посада так називалася) завжди знав, що за кожним його конкретним рішенням стоїть колгосп – з його технікою, виробничими бригадами та галузевими фахівцями; його фінансовими та організаційними можливостями. А ще між сільрадою та колгоспом завжди був своєрідний посередник – партком та райком, що міг втрутитися в ситуацію і примусити сільради дотримуватися законності, а колгосп – виконувати рішення сільради.
Я не торкатимуся зараз політичних реалій, але коли колгоспи та радгоспи зникли, сільради виявилися в дуже складному становищі. Зараз у штаті сільради 9 осіб. Але це суто службові і технічні посади: голова, секретар, діловод, людина, яка займається обліком військовозобов’язаних, землевпорядник, бухгалтер, водій, прибиральниця… Тобто у нас нема зараз жодного реального виконавця: ні прапор нема кому вивісити, ні цвяха забити. Зруйнувавши колгоспи, ми зруйнували все економічне підґрунтя сільради.
Реальний вихід бачиться мені в тому, щоб при кожній сільраді законодавчо було створено якусь економічно-виконавчу структуру, яка б, з одного боку, повністю була підпорядкована сільраді, а з іншого – мала б досить прав та обов’язків, аби забезпечувати всі транспортні потреби, обслуговувати енергетичні та газові системи всіх населених пунктів сільради; займатися станом їх криниць, водогонів і водоймищ, цвинтарями і ритуалом поховань, дорогами та ремонтними роботами в школі і клубах. Уже навіть цей, далеко не повний, перелік функцій майбутнього сільського жеку, чи називайте його, як хочете, показує, перед якою безоднею суто виробничих проблем постає зараз «безколгоспна» сільрада. А запитайте будь-якого сільського голову, чи може існувати сільрада без штатного юриста. То чому й досі його немає в штаті? Зараз на території нашої сільради проживає близько тисячі молодих людей. Хтось же повинен займатися нашими стадіонами, спортзалами, фізичним розвитком молоді. То чи не час запровадити посаду організатора з фізичного виховання та спорту?
– Але в межах кожної сільради діє якесь мале підприємство чи фірма. Напевне, вони допомагають сільраді у розв’язанні основних проблем?
– Якщо в голови сільради налагоджено взаємини з місцевими промисловцями, то, звичайно ж, допомагають. Але, по-перше, далеко не всі ці господарства економічно здатні надавати сільраді повноцінну допомогу. А по-друге, вони не зобов’язані це робити. А йдеться ж про обов’язковість, а отже, й відповідальність. Нашій сільраді в цьому відношенні пощастило, оскільки існує товариство «Куяльник», на чолі з депутатом облради Анатолієм Івановичем Возіяном. Це досить міцне господарство, у розпорядженні якого перебуває понад 2200 га сільгоспугідь та яке орендує 824 земельні паї і дає роботу 120 мешканцям. Але навіть та дієва допомога, яку надають подібні господарства, не знімає проблеми техніко-економічних засад сучасної сільради. Відзначу й постійну увагу та підтримку з боку Котовської райради та райдержадміністрації, а це теж дуже важливо.
– Але, навіть за складних сучасних реалій, у населених пунктах вашої сільради робиться чимало такого, що може слугувати прикладом для керівників та депутатів інших сільрад…
– Нещодавно я з болем у душі прочитала в пресі, що вже за часи незалежності в Україні зникло кілька сотень сіл. Тож як сільський голова разом із депутатським корпусом та апаратом сільради, роблю все можливе, щоб жодне з наших сіл – Куяльник, Чапаєвка, Вестерничани та Олександрівка – така доля не спіткала. А це залежить від того, наскільки комфортно житиметься нашим селянам навіть у найвіддаленіших селах. Так, у 2003 році ми розпочали програму газифікації своїх сіл. На сьогодні вже газифіковані Куяльник, Вестерничани та Чапаєвка. В поточному році підведено газопровід високого тиску до Олександрівки. Оскільки кошти з Держбюджету вже виділено, та й самі жителі дуже зацікавлені в газифікації кожної оселі, то до зими й це село буде газифіковане.
Знаю, що сотні сіл області потопають у нічній темряві. Оскільки так бути не повинно, сільрада ухвалила план вуличного освітлення, на який залучаються й державні кошти, і кошти жителів. Уже збудовано лінії та встановлено по 25 ліхтарів в Куяльнику і Вестерничанах та 21 ліхтар у Чапаєвці. Не завершено поки що освітлення Олександрівки, але й тут уже 15 ліхтарів підключено через лічильники жителів села. Зараз на території сільради діє три ФАПи, при цьому Куяльницький ФАП, очолюваний досвідченим фельдшером Олександрою Дмитрівною Кратофіль, обслуговує два села – Куяльник та Вестерничани. Але сподіваємось, що з часом свій ФАП з’явиться і в Вестерничанах. Нам завжди соромно було за приміщення Куяльницької школи і за двоповерховий довгобуд її. Й ось зараз, завдяки допомозі з Держбюджету, до нового навчального року будівельники мають здати чудову двоповерхівку на 192 учнівські місця. Водночас завершується й будівництво водогону до цієї школи.
* * *
Наша розмова з Людмилою Іванівною була тривалою. Знаю, що після програми газифікації та освітлення сіл перед сільрадою стоїть проблема поганих доріг, а подекуди й бездоріжжя. Тому в найближчих планах сільради – привести «до тями» десять кілометрів сільських доріг. На околиці села Куяльник є болотиста місцина, з якої беруть свої початки одразу три річечки – Великий, Малий і Середній Куяльники. За традицією витік будь-якої річки позначають спеціальним знаком або капличкою. А тут унікальний випадок: витоки одразу трьох річок! Звичайно ж, ця болотиста водойма потребує впорядкування і якогось пам’ятного знаку. Як ще потребують своїх господарів і сільські ставки, що мають стати і місцями повноцінного відпочинку, і рибними місцями та місцями водопою худоби. Зважмо при цьому, що взагалі проблема питної води у степовій Куяльницькій сільраді давня і гостра.
Як бачимо, проблем ще вистачає. Проте жителі сільради вірять і в майбутнє своїх сіл, і в спроможності сільського голови та депутатського корпусу. Тому, що бачать, як наполегливо та цілеспрямовано займаються в Куяльницькій сільраді нагальними проблеми їхнього буття.
