Я навмисно сповільнила крок, щоб довше помилуватися цією групою молодих людей. В елегантних темно-синіх костюмах, вони йшли по ранковому весняному Болграду спокійно, і, я б сказала, інтелігентно спілкуючись один з одним. Акуратні стрижки, білосніжні комірці, ділові портфелі – юнаки і дівчата були підкреслено охайні. «Гімназисти», – зробила висновок я. Але група повернула до інтернату для глухонімих дітей і незабаром зайшла в його розчинену хвіртку...
У Болградській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті для глухих дітей навчаються близько сімдесяти хлопчиків і дівчаток. З ними працюють 67 педагогів. Це – викладачі шкільних дисциплін і вихователі, які провадять із дітьми увесь час до і після уроків, замінюючи їм батьків.
Якщо раніше школа-інтернат давала неповну середню освіту, то з минулого року вона одержала новий, вищий статус – до десятого класу перейшли перші п'ятеро дітей, які через рік одержать атестати вже про повну середню освіту.
Дітей, позбавлених слуху і, отже, вміння говорити, починають віддавати сюди із трьох років. Що раніше дитина потрапить до рук фахівців, то вдаліше буде проходити її адаптація, то простіше надалі їй буде жити в суспільстві. І працювати.
Як стверджують педагоги, діти, позбавлені слуху, талановиті – природа наділила їх чимось іншим, треба тільки побачити, розвинути. Вихованці Болградського інтернату із захопленням займаються спортом. Футбольна команда, яку тренує Володимир Водіянц,– серйозний суперник всім загальноосвітнім школам району. Крім цього, хлопці захоплюються боротьбою. Дівчат в інтернаті менше, і всі вони проявляють себе в рукоділлі, прикладному мистецтві та хореографії. Це диво: не чуючи музики, вони чудово рухаються в її такт. А бачили б ви виставку малюнків у фойє! Світла, легка палітра, акуратні лінії, які можуть виводити особливо посидющі, старанні діти. Уроки образотворчого мистецтва веде в інтернаті Віктор Мунтянов. Побувавши в колективі, не можна не відчути, що кожен з педагогів працює за покликанням, віддаючи дітям-інвалідам всю душу і серце, приділяючи кожному персональну увагу – а інакше нічого не вийде.
Як розповіла нам завнач з виховної роботи Наталя Дмитрівна Самаріна, у спеціалізованої школи є шефи. Це – Одеська державна академія будівництва і архітектури, що надає велику допомогу в ремонті навчального і побутового корпусів.
Інтернат підтримує колектив Болградського райвідділу міліції – наприклад, недавно купили для футбольної команди нову форму і м'ячі. Не раз приходив на допомогу підприємець Сергій Корольов, зокрема за його фінансової підтримки вдалося пошити нові костюми для участі дітей у конкурсі «Таланти твої, Україно!». Заходять до інтернату депутати Болградської міської ради і міський голова Володимир Качанов – зрозуміло, не голіруч. Поклопоталася про дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки Болградська райдержадміністрація – оснастили вихованців гарними валізами, адже щоліта діти їздять по путівках у табори і на бази відпочинку.
Дирекція школи, яку очолює Тетяна Олександрівна Неткова, провадить велику роботу з підтримки і відновлення матеріально-технічної бази. Постійно провадяться ремонти, купуються меблі, побутова техніка. Але є проблема, яку самотужки ніяк не розв’язати – ось вже багато років «заморожено» будівництво нового навчального корпусу для інтернату. Немає у дітей і спортзали, хоча її без великих витрат можна обладнати в просторій будівлі старої котельні. Завершення будівництва нового корпусу інтернату було свого часу передбачено в програмі комплексного розвитку Придунав'я, але на жаль...
Не дуже давно пройшла акція «Почуйте всі!», під час якої збиралися кошти для незрячих дітей. І справді: суспільство повинно піклуватися про тих, кому особливо складно. Але коли ж буде почута головна проблема Болградського інтернату для глухих дітей?
