ЩО ТАМ, У ДЕЛЬТІ?
«Екологічний погляд на дельту Дунаю» – такою була тема присвяченого Міжнародному дню Дунаю «круглого столу», який відбувся наприкінці червня в конференц-залі Одеської облради, й організатором якого стало Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області (начальник – Віталій Примак). Подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
Дельта Дунаю, та й взагалі все українське Придунав’я, з його озерами, лиманами, островами, портами і населеними пунктами, – породжує зараз цілий комплекс екологічних, економічних, соціальних та інших проблем. Й досі точиться полеміка з приводу доцільності та екологічних наслідків відродження суднового ходу Дунай – Чорне море. Існує, наприклад, думка про те, що доцільно було б створити повноцінний морський порт в лимані Сасик, попередньо роздамбувавши цей лиман та поєднавши глибоководними каналами з морем і Дунаєм. Але зрозуміло, що такий проект вимагає мільярдних капіталовкладень; до того ж він потребує серйозних досліджень та надійного наукового обгрунтування.
До речі, про проблеми озера Сасик, його «експериментальне» минуле та поки що науково неспрогнозоване майбутнє, йшлося під час засідання «круглого столу» у промовах багатьох його учасників, зокрема в доповіді заступника начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Валентини Крутякової «Екологічний погляд на дельту Дунаю»; у виступах: виконувача обов’язків голови Громадської ради при Держуправлінні, президента «Екологічного центру розвитку» Юрія Геращенка, який спеціально підготував доповідь «Проблеми озера Сасик та перспективи його розвитку»; співробітників Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, Дунайського басейнового управління водними ресурсами, представників інших державних та громадських організацій і закладів.
Як відзначив Юрій Геращенко, питання Сасика поки що залишається відкритим. З якої точки зору ми б не оцінювали давнішнє опріснення цієї водойми, але воно було здійснене, озеро від моря відгородили дамбою, упродовж десятків років воно розвивалося за власними природними законами, творячи власну флору і фауну, і це факт. Відтак, тепер ми маємо якісно інше за своїми біофізичними показниками озеро. Тому, перш ніж зважитися на здійснення проекту «повернення Сасика до попереднього стану», тобто до традиційного морського лиману, треба ще раз добре все продумати, зважити, дослідити… Хоча вже зараз чимало фахівців упевнені, що повернути Сасик до попереднього природного стану не вдасться, і роздамбування, тобто поєднання його з морем, може завдати ще одного непоправного удару по екології цієї важливої для краю водойми.
Водночас чимало питань виникає зараз і з приводу інших озер – Китай, Ялпуг, Кагул, у зв’язку з пониженням рівня води, її мінералізації та погіршенням показників придатності їх води як питної та для тривалого поливу. Всі ще пам’ятають екологічну драму, яка розгорталася минулого спекотного літа на озері Китай, яке мало не загинуло через те, що насосна станція, яка повинна була підкачувати в нього воду з Дунаю, не мала коштів на оплату електроенергії. До речі, наша газета тоді рішуче виступила на захист озера, яке врешті-решт було врятоване. Та хто може гарантувати, що подібна драма не повториться й цього літа? Тим паче, що, як з’ясувалося під час роботи «круглого столу», насосні станції, котрі займаються перегоном води з ріки до Дунаю, давно застаріли і не здатні поновлювати природні та промислові втрати озерами своїх водних запасів.
Сам Дунай є джерелом питного водопостачання Болградського, Ізмаїльського, Кілійського й Татарбунарського районів, а також джерелом зрошення понад 167 тисяч гектарів в семи районах Задністров’я. Та водночас вода, яка нам дістається, проходить багатьма країнами Європи, віддзеркалюючи всі екологічні негаразди майже цілого континенту. А це означає, що нам слід посилювати екологічний контроль і за станом самого гирла Дунаю, і за станом його приток, очисних споруд, а головне, за станом самої питної дунайської води. Досить жвавий інтерес викликав виступ голови наукової секції «Урбоекологія» Одеського будинку вчених Олени Шукліної-Матюшкіної.
Річ у тому, що, крім загальних зауважень та побажань, пов’язаних із екологічною ситуацією в дельті Дунаю, вона привернула увагу присутніх до того, що нам слід раціональніше ставитися до природних «дарів» Дунаю. Так, значне замулювання, яке спостерігається в гирлі Дунаю, справді становить певну проблему для судноплавства і тих служб, що повинні стежити за глибиною суднового ходу. Але чому не згадаємо, що той-таки мул, за певної обробки, може слугувати чудовим добривом для полів та приватних городів, і що вже давно існують технології, завдяки яким з мулу можна добувати біологічний газ для потреб господарства?
Тож чи не час нашим екологічним організаціям подумати про те, як би на можливостях гирла заробляти кошти, які, серед іншого, могли б піти і на покращення екологічної ситуації в регіоні? Але до цієї теми ми ще повернемося. А поки що – вклонімося великій ріці Дунай, яка, незважаючи ні на які кліматичні та екологічні негаразди, все ще залишається життєдайною для величезних територій десяти європейських країн.
Богдан СУШИНСЬКИЙ, спецкор «Одеських вістей»
ДУНАЙ – РІЧКА ЖИТТЯ. ЯК БЕРЕЖЕМО ЇЇ?
В останню неділю червня усе Подунав’я, від верхів’їв до нижньої течії, відзначило День Дунаю. Не обійшла чаша ця і Ізмаїл. Тут, як і у містах інших європейських країн, відбувся комплекс заходів, присвячених великій європейській річці та її притокам.
Річка, що поєднує низку європейських країн, так само поєднує і безліч народностей, культур, які живуть в українському Придунав’ї. «Ми – придунайці», – говорять українці, росіяни, молдавани, болгари, гагаузи, албанці, представники інших народностей, які мешкають у наших краях. «Вінок Дунаю» – так називався і концерт на майдані перед міським Будинком культури ім. Т.Г. Шевченка, на якому свою майстерність продемонстрували українська «Берегиня» з Ларжанки, болгарські колективи з Кам’янки, молдавські – з Утконосівки і Озерного, староруська «Журавушка» зі Старої Некрасівки... Проникливо звучала пісня про Дунай болгарською мовою, виконана вокальним ансамблем із селища Суворового. А справжня зірочка українського Придунав’я Надія Бережинська з Ларжанки разом з керівником ансамблю «Етнос» з Утконосівки Василем Чепоєм виконали пісню про те, що ріднить усіх, які живуть тут, одна доля... Були на концерті і гості з Білорусі – «Сонячні барди», Олег і Олеся...
Такі ж самобутні і народні умільці, які живуть у наших краях. Ізмаїльський фонд підтримки підприємництва і Придунайський інформаційно-туристичний центр м. Вилкового організували на майдані перед міським БК виставку сувенірної продукції...
У нинішньому році всі країни Дунайського басейну відзначали День Дунаю під девізом «Давайте користуватися водами Дунаю, не забруднюючи його». Ізмаїльський молодіжний екологічний клуб громадської організації «Добра воля» провів акцію «Очистимо береги Дунаю». У Будинку культури ім. Т.Г. Шевченка пройшла виставка «Зелені інновації для сталого розвитку Придунав’я» і фотовиставка «Скарби природи Придунав’я». Тут же за сприяння Всеукраїнської громадської екологічної організації «Мама-86» були проведені тематичні семінари за напрямами: енергозбереження, стале сільське господарство, екологічна санітарія.
– Наша робота має кілька напрямів, – розповіла координаторка програми «Вода і санітарія» цієї громадської організації Ганна Цвєткова. – Це і інформаційна просвіта за допомогою виставок, які ми організовуємо в містах України, і проведення подібних до сьогоднішніх семінарів, роз’яснення екологічних проблем і спільний пошук шляхів їхнього розв’язання. Як представник експертної групи від України, я нещодавно побувала в Женеві, брала участь у засіданнях міжнародної комісії з охорони річки Дунай, мова йшла і про проблеми, пов’язані з реалізацією Міжнародної конвенції щодо Дунаю. Тепер завдання – послідовно виконувати її. Виконувати всім країнам Дунайського басейну.
Ганна Цвєткова поскаржилася, що, на жаль, нам, мешканцям української частини Подунав’я, у порівнянні із західними сусідами, не вистачає санітарної культури. Вже занадто багато сміття на берегах річки їй довелося спостерігати у Ізмаїлі. І тут, звичайно, справа не тільки в недбалості місцевих чиновників, які не вміють організувати своєчасне очищення. Тут справа в кожному городянинові, який дозволяє собі смітити де завгодно.
…Але ось пройшло свято. А куди попливемо далі? Що зміниться, якщо будемо ми згадувати, що Дунай – річка життя, лише раз на рік? Хотілося б більшої послідовності в цій, дуже важливій для всіх нас роботі щодо захисту Дунаю. Поки що ж місту, яке тоне в смітті і масі розбіжностей на його владному Олімпі, похвалитися нема чим...
Євген МІХЕЄВ
Експедиції ДОСЛІДЖУЮТЬ СВІТ
Щороку під час літніх канікул допитливі члени гуртків “Юні ботаніки”, “Знавці лікарських рослин” та “Пішохідний туризм” Центру дитячої та юнацької творчості вирушають в екологічну експедицію для вивчення дикоростучої флори рідного краю. Нинішня наукова подорож “Стежинами рідного краю” провадилася у південно-західній частині Любашівського району у байрачних лісах та поблизу Самолівського водоймища. Місце експедиції було обрано не випадково, тому що вивчення цієї території стало продовженням минулорічних пошуків, які знайшли відображення у виступах юних дослідників на обласних науково-практичних конференціях “Молодь досліджує світ” і “Юні друзі природи”.
Маючи великий досвід польових робіт, діти провадили гербаризацію рослин, а також визначили їх кількісний склад, для чого закладали геоботанічні майданчики. Згідно з нашими дослідженнями, було зроблено висновки щодо впливу антропогенного чинника на флору даної місцевості. На превеликий жаль, вони невтішні. Адже тут безконтрольно вирубують дерева, викошують рослинний покрив, в результаті чого гинуть лікарські та рідкісні рослини. На межі зникнення перебувають хвощ польовий, тим’ян повзучий, алтея лікарська, чебрець повзучий та інші. Цей факт викликає занепокоєння: яким стане наш край через десять років, якщо ми не подбаємо про рідну природу вже сьогодні?
Крім дослідницької роботи, гуртківці на практиці вдосконалювали свої вміння та навички, надбанні під час занять. Незабутні враження у дітей залишили спортивні змагання, гра “Зірниця” з елементами орієнтування на місцевості, ігри на воді, вікторина “Знай, люби, бережи”.
Людмила ПОЛТАВЕЦЬ, Тетяна ГРИНЧИШИНА, керівники гуртків Центру дитячої і юнацької творчості, Любашівський район
