Трасу Одеса – Київ оспівано у ЗМІ не менше, ніж саму тему дороги у слов’янському фольклорі. Як і заповідано предками, вона є місцем прояву долі та удачі (див. статистику ДТП), проведення магічних ритуалів (іноді із застосуванням шаманського смугастого жезла) і, звичайно, приводом для зустрічей. Як виявилося, далеко не завжди приємних...
ЗГАДАЙМО, ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
22 травня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про реконструкцію та експлуатацію на платній основі автомобільної дороги Київ – Одеса на ділянці від Жашкова до Червонознам’янки», яким було передбачено залучення як внутрішніх, так і зовнішніх кредитних коштів. Народ захоплено затамував подих – обіцяні перспективи були гідні магістралі «Москва – Нью-Васюки».
Далі пішли два роки болісних спроб «зварити кашу із сокири» так, щоб і себе не скривдити, і вчасно щось-таки та здати. Після чого у 2004 урочисто було введено в експлуатацію першу ділянку траси Жашків – Червонознам’янка. Ну а далі пішло за принципом – «тут підлатали, там розвалилося».
Усвідомлення того факту, що експлуатувати дітище на комерційній основі можна буде лише після створення альтернативної безкоштовної дороги, коштів на яку зовсім несподівано не виявилося, звело рівень ентузіазму практично до нульової позначки, і на сьогоднішній день ми маємо трасу, яка породжує прямі асоціації із клаптевою ковдрою.
СТАТУС ПРИВАБЛИВИЙ, АЛЕ...
У 2005 році будівництво траси Київ – Одеса було визнано урядом незавершеним і таким, що проходило із численними фінансовими зловживаннями. Для завершення багатостраждальної магістралі М-05 Е95 під урядові гарантії було оформлено кредит у розмірі $100 млн.
При цьому не слід забувати про те, що статус автомагістралі міжнародного значення, безумовно, привабливий, але у той же час накладає певні зобов’язання. Так, вимогами ДБН В.2.3-4-2000 «Автомобільні дороги» чітко визначено площі земляного полотна, що відводяться під штучні споруди, до яких мають стосунок мости, труби та шляхопроводи.
Окрім цього, у місцях, де магістраль буде перетинати населені пункти, необхідне спорудження багаторівневих транспортних розв’язок та встановлення огорож і насипів уздовж самої смуги. З огляду на це, очевидною стає потреба у масштабному відчуженні земель, які потрапили до зони реконструкції, на користь дороги власниками і землекористувачами. І ось тут ми підходимо до найцікавішого питання компенсаційних виплат, яке на сьогоднішній день стоїть дуже гостро.
УСЕ БУДЕ, АЛЕ ПІЗНІШЕ...
Виконавці проекту реконструкції, очевидно, вважають власників земель, розташованих уздовж траси Київ – Одеса, альтруїстами, які мріють позбутися від непосильної земельної ноші на благо вітчизняних чиновників. Іншого пояснення діям, які відверто схожі на розкуркулювання, немає.
За прикладом далеко ходити не потрібно – розглянемо життєве завдання. Дано: на повороті до смт Іванівки Одеської області будується міст. Для дотримання вимог вже згадуваного вище ДБН виконавцям, як водиться, трішечки не вистачило землі у районі 411-го кілометра траси Одеса – Київ, тому «щасливих» власників ділянок, розташованих у зоні будівництва – Турчака В.І., який має на руках брата-інваліда, та Юрченко О.І. із трьома дітьми, двом з яких цього року вступати до вузів, вшанували візитом посланці долі у особі представників одеського «Облавтодору», очевидно, настільки відомі, що навіть не потрудилися належним чином відрекомендуватися. Господарям було повідомлено, що частина їхніх земельних ділянок (понад 6 га, за загальної площі ділянок близько 12 га) послужить славній справі боротьби із бездоріжжям і за них: «пізніше будуть виплачені компенсації». Підкреслюємо, ключове слово тут – пізніше. Після чого, не спромігшись укласти із землевласниками відповідні договори, посланці розтанули у блакитній далині, і на сьогоднішній день звісток від них не надходило. Будівельні роботи при цьому тривають повним ходом. Закономірне питання: де гроші?
Я НЕ Я, І КОБИЛА НЕ МОЯ...
Для з’ясування даного питання я, як депутат Одеської обласної ради, на прохання мешканців с. Малинівки Іванівського району, і звернувся до директора ДП «Одеський облавтодор». Під час бесіди з’ясувалося, що «Одеському облавтодору» дана ділянка дороги для реконструкції не передавалася, і було запропоновано звернутися до Служби автомобільних доріг, де на будь-які питання представники відповідати відмовилися через зміну керівництва. При цьому самі землевласники мають щастя щодня бачити на своїх ділянках будівельну техніку із логотипом загадкового ТОВ «Автомагістраль». Чим не сюжет для «Очевидного-неймовірного»?
Оскільки розгляд почав нагадувати ходіння по колу, моя команда ухвалила рішення щодо подальшого курирування ситуації, що склалася, й передачі скарг із позовними заявами до судових інстанцій.
Той факт, що, як виявилося, далеко не усі дороги в нашій країні ведуть до «Укравтодору», хоча начебто б і повинні, викликає безліч запитань, основним з яких, безумовно, залишається: «Доки?»
Доки відчуження земель на користь держави буде мати добровільно-примусовий характер?
Доки високоліквідні приватні землі будуть скуповуватися за безцінь або експропріюватися «за так»?
Доки землевласників будуть відвідувати знеособлені представники «небесних канцелярій», а державні органи перекладати відповідальність один на одного?
Ну й, наостанок, як добру постанову хотілося б побажати численним Остапам Бендерам із наших різноманітних автошляхових структур не підписувати договорів із землевласниками заднім числом, тому що усе це легко доводиться в суді.
