Якщо ви побачите на долині схожу на білу хмарину отару овець, то знайте, що ви на території СТОВ «Злагода», в селі Крижанівці Ширяївського району, бо саме в цьому господарстві і на території другого відділення найбільше цих тварин. Зокрема тут утримується 1200 вівцематок. А біля них – ой як багато роботи!
Та неспокійні клопоти звичні для членів двох чабанських бригад: Леоніда Гладкого, Миколу Компаненка, Андрія Стефогло, братів Віктора та Ігоря Мірчуків. Їх усіх на плідну працю скеровують бригадири Василь Андрійович Стефогло і Михайло Федорович Ротар. Цим ватажкам середньої ланки досвіду та вміння не позичати, адже їх батьки все своє життя провели з ґирлигами та отарами. Тож змалку прищеплювали синам любов до цієї нелегкої професії. А Стефогло і Ротар славилися своїм вмінням у цій галузі на всю область. І сини хотіли бути схожими на них, перейнявши згодом їх трудову естафету.
Збігли роки. Тепер і Василь, і Михайло стали добре знаними та досвідченими майстрами у вівчарстві. Тож по праву навчають премудрощам цієї професії всіх тих, хто приходить до них у бригади.
Без перебільшення скажу, що робота у цих тваринників дуже важка і відповідальна. Особливо це було відчутно минулої зимівлі, коли через посуху не вдалось заготувати достатню кількість кормів. Але і з цього скрутного становища чабани знаходили виходи. Так, минулої осені не поставили отари ще у листопаді на стійлове утримання. А для того, аби зекономити корми, випасали тварин до того часу, доки дозволяли погодні умови уже не осені, а зими. Причому вівці паслися та підзбирували пожнивні рештки не лише на масивах «Злагоди», а й у сусідніх господарствах Іванівського та Березівського районів.
У «Злагоді» розуміли, що у зв’язку з нестачею поживи раціон для вівцематок, під час їхнього зимового утримання, буде дещо біднішим, ніж у минулі роки. Тому тут зробили по-розумному і спеціально не спарували 400 вівцематок. Розрахунок був простий – краще менше, але краще. І спарованим тваринам протягом зими дісталося більше кормів, вони краще виглядали. Тож коли на початку лютого розпочався окіт, то він проходив успішно. Від кожних 100 вівцематок було отримано майже 100 ягнят.
Показник досить-таки непоганий. Але ж за ним наполеглива праця всіх без винятку вівчарів. У зимові місяці їм доводилось працювати, не буде перебільшенням сказати, у жахливих умовах. І вся причина в тому, що ось уже сім років, як у двох вівчарнях немає електричного освітлення. Під час великого стихійного лиха, коли було зледеніння, повністю вийшла з ладу електролінія, від якої постачався струм і в ці тваринницькі приміщення. З тих пір тут всі роботи у ранкові та вечірні години ведуться при ліхтарях, артезіанські свердловини не діють, а воду доводиться доставляти бочками.
Особливо важко без освітлення було під час окотів. Адже вони проходили цілодобово. Та й взагалі через відсутність електроструму чабани неначе відірвані від життя.
У цих трударів взимку одноманітні будні. Вони підводами підвозять корми. Двічі на день годують тварин, приділяючи при цьому особливу увагу ягнятам. Постійно видаляють нечистоти, міняють підстилку. Одним словом, цілісінький день на ногах. Та і в короткі хвилини перепочинку у них не було можливості ні послухати радіо, ні закип’ятити чайник.
Саме СТОВ «Злагода» немає такої фінансової можливості, аби самотужки прокласти нову електролінію протяжністю кілька кілометрів. Директор товариства Т.Г. Кесаєв протягом багатьох років, образно кажучи, слізно просить керівництво Ширяївського району електричних мереж, звертаючись по допомогу, щоб забезпечити електричною енергією тваринницькі корпуси. Але на ці умовляння вони не звертають уваги. А в результаті ось уже не один рік страждають і вівчарі господарства, і тварини.
Хіба обопільно не можна розв’язати цю проблему? Чи Ширяївський РЕМ живе відокремлено? Гадається, що це питання буде все ж таки розв’язане позитивно.
Надворі літо, отари на випасі. Разом з вівцематками перебувають і ягнятка. І зараз настав найвідповідальніший для чабанів період – збереження наявного приплоду. А це дуже і дуже складно. Потрібно знати, як правильно випасати тварин, слідкувати за тим, щоб із свіженькою зеленню та рештками минулорічної трави до шлунку не потрапили паразити. Бо почне гинути молодняк. Не менш важливо вберегти ягнят від дощу, щоб вони бува не намокли. Адже це теж може призвести до падежу. Все це дуже добре знають вівчарі і стараються уникати будь-яких небезпечних моментів. Вони всі свої зусилля, досвід та уміння спрямовують на те, аби стовідсотково зберегти молодняк.
Коли ягнятам виповнюється чотири місяці, їх відлучають від вівцематок. І бригада, яка зберегла найбільше приплоду, отримує премію. Але не грішми, а ягнятами. Наприклад, торік бригаді-переможниці видали 25 ягнят.
Розповідаючи про крижанівських вівчарів, не можу не згадати про сім’ю Василя Семеновича Михайлова, яка доглядає овець в першому відділенні сільгосптовариства. Працюють біля овець і син, і дочка, і брат. Причому, як і Стефогло та Ротар, вони сповна віддаються роботі.
