Одеський професор з тих часів

Історики зазвичай згадують про помітних діячів минулого з нагоди «круглих дат» їхніх біографій. Однак буває й так, що деякі історичні персонажі начебто випадають з поля зору сучасних авторів. За нашими спостереженнями, у цьому році така ситуація склалась навколо відзначення ювілею професора Олексія Яковича Шпакова. Сьогодні це ім’я одесити майже не знають, за винятком декількох спеціалістів. Але у перші десятиліття ХХ ст. О. Шпаков відігравав досить вагому роль у культурно-освітньому та громадському житті Одеси.

О. Шпаков народився 30 травня 1868 року у селі Великі Бобиляки Глухівського повіту Чернігівської губернії (сьогодні – село Бобилівка Глухівського району Сумської області) у родині купця. Середню освіту він отримав у Курській та Київській гімназіях. У 1889 – 1893 роках О. Шпаков навчався на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира, де його керівником був один з найвидатніших істориків права Михайло Владимирський-Буданов. Консультувався О. Шпаков також у видатного українського історика Володимира Антоновича. Після короткого періоду викладання у Київському університеті, де йому так і не пощастило закріпитись, у 1903 році О. Шпаков переїхав до Одеси. З цього року і до самої смерті у 1927 році життя Олексія Яковича було пов’язано з нашим містом. На початку ХХ ст. відбулись не менш переламні зміни у його долі: О. Шпаков одружився на Сусанні Григорівні Буянській (1876 року народження). У вересні 1909 року у подружжя народилася донька Лідія.

У дореволюційний період О. Шпаков викладав історію російського права (у той період цей предмет охоплював багато тем пов’язаних з історією права України) у Новоросійському університеті. В Одесі він підготував свою докторську дисертацію, після успішного захисту якої на початку 1910-х років отримав ступінь доктора державного права та посаду ординарного професора. Студенти одностайно схвально згадували лекції О. Шпакова. Наприклад, відомий радянський літературознавець Л. Коган, на початку ХХ ст. студент історико-філологічного факультету Новоросійського університету, згадував, що він відвідував лекції О. Шпакова з історії права поза програмою свого навчання, адже вони давали значно більше знань, ніж лекції з історії. Професор майстерно викладав свій предмет у формі вільної, невимушеної бесіди, не користуючись ніякими конспектами. У пам’яті відомого літератора Амінада Шполянського (Дона-Амінадо) О. Шпаков залишився як «талановитий, у всіх відношеннях приємний, починаючи від досконало-демонстративної стрижки бобриком на противагу неохайним академічним шевелюрам, молодий, синьоокий». Одним зі слухачів О. Шпакова був видатний український історик Михайло Слабченко.

О. Шпаков разом з деякими колегами демонстрував довірливу, ліберальну манеру поведінки щодо своїх вихованців. Наприклад, у 1913 році О. Шпаков та інші професори-ліберали організували разом зі студентами студентський бал. Наприкінці балу студенти підхопили професорів і розгойдували їх з криками «Віват!». О. Шпакова на руках студенти внесли з фойє до зали. Подібно до більшості своїх колег він опікувався матеріальним станом студентів, беручи участь у діяльності «Опікунства для незаможних студентів Новоросійського університету», зокрема, удосконаленні його статуту. Ще більш активну діяльність О. Шпаков розгорнув на Одеських вищих жіночих курсах. Він був ініціатором створення юридичного факультету курсів та його першим деканом. У 1913 році О. Шпаков був одноголосно обраний директором курсів. На цій посаді він залишався до закриття курсів у 1920 році. Популярність О. Шпакова серед курсисток не поступалась його популярності серед студентів Новоросійського університету. У 1927 році група колишніх курсисток надіслала у газету некрологічну замітку на знак скорботи за «незабутнім вчителем-другом». Серед слухачів О. Шпакова була відомий одеський історик Доротея Атлас.

Як науковець О. Шпаков здобув певний авторитет як дослідник історії взаємин влади та церкви у Росії XVI – XVII століть. Він брав активну участь у діяльності Одеського товариства історії та старожитностей як доповідач та адміністратор (завідував певний час фінансовими справами товариства).

Період 1917 – 1920-х років призвів до великих змін у житті О. Шпакова. Він майже припинив наукові дослідження, натомість розгорнув бурхливу викладацьку, адміністративну та громадсько-просвітницьку діяльність. З піднесенням зустрів події Лютневої революції у Російській імперії, розглядаючи їх передусім як сприятливу обставину для пожвавлення просвітницької діяльності. Він виступав на численних мітингах з доповідями про сутність та історію парламентаризму, роль жінок у суспільстві. У листопаді 1917 року О. Шпаков прочитав курс публічних лекцій для студентів та курсисток з теорії та практики виборчого права з метою підготовки кадрів для проведення виборів до Установчих зборів. На лекції записалось 1200 – 1270 осіб. О. Шпаков був ініціатором створення політико-юридичної секції Народного університету, який був заснований представниками наукової та громадської еліти Одеси з метою поширення знань серед широких верств населення. Сам читав лекції не лише в Одесі, але у найвіддаленіших куточках Одещини, користуючись популярністю у слухачів. Одним з них восени 1918 року був згодом відомий одеський історик Саул Боровой.

У 1920-ті роки в Одесі О. Шпаков був одним з найактивніших будівничих нової системи вищої освіти. У 1920-1921 роках його обрали ректором Гуманітарно-суспільного інституту, що був своєрідною матрицею для всіх ВНЗ Одеси у подальші роки. З 1 вересня 1921 до 6 лютого 1924 року на посаді ректора Інституту народного господарства (сучасний державний економічний університет) він заклав основи подальшого розвитку цього навчального закладу. У 1924 – 1927 роках він був проректором інституту. Студенти характеризували свого викладача як професора-друга, що «був теплим, щирим товаришем, який завжди уважно ставився до потреб студентів. Часом стояв він у коридорі і розпитував кожного про його навчання, життя». За яскравим відгуком відомого одеського діяча 1920-х років І. Хмельницького «неможливо було уявити інститут без Шпакова. Він ним жив, ним дихав, не було там, здається, закутка, цвяха, стовпчика, який би він не знав, який не був би ним облюбований». Як і раніше, О. Шпаков брав активну участь в організації наукового життя в Одесі, діяльності наукових товариств. На початку 1920-х років взяв участь у створенні Археологічного інституту в Одесі, Одеської комісії краєзнавців, юридичного товариства та Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації Сходознавства. Смерть О. Шпакова стала скорботною подією не тільки в Одесі, а й у Києві. На шпальтах двох випусків провідної одеської газети «Вечерние известия» було надруковано декілька некрологів та 14 оголошень про співчуття від різних осіб, установ та організацій. З відповідними урочистостями О.Я. Шпаков був похований на другому християнському цвинтарі Одеси.

У цій статті я аж ніяк не намагався глорифікувати О. Шпакова, надто перебільшити його роль в історії Одеси. Однак, наведені факти біографії професора, на мою думку, переконливо свідчать про те, що він заслуговує посісти гідне місце в історичній пам’яті одеситів.

Выпуск: 

Схожі статті